Свідчення

Надто пізно не буває, або Приміційна Меса у 76 років

13 Квітня 2017, 15:30 1204

Чи можна протягом довгих років бути щасливим чоловіком, потім батьком, потім дідусем, а врешті… католицьким священиком? Історія о. Станіслава Кіцмана показує, що цілком!

Певно, жодна приміційна Меса не викликала останнім часом такої зацікавленості католицьких медій, як та, що була відслужена майже 3,5 роки тому в храмі св. Войцеха на варшавській Волі. Що в ній було такого незвичного? А тоді уперше виконував своє священицьке служіння при вівтарі нововисвячений пресвітер, якому було… 76 років. Для о. Станіслава Кіцмана той грудневий день був завершенням життєвого періоду, розпочатого 58 років тому.

З мікрорайоном Воля і храмом св. Войцеха він був пов’язаний фактично завжди. Як сьогодні, так і в найважчі дні, коли в перші дні Варшавського повстання німці влаштовували масові розстріли тамтешніх мешканців. Церква тоді стала пересильним табором для цивільного населення, яке депортували до ІІІ Рейху. Слово «евакуація» було би там неадекватним.

«Якраз збоку, ліворуч від нас, було ІХ стояння Хресної Дороги — третє падіння Господа Ісуса під хрестом, — згадує о. Кіцман. — Ми сиділи на підлозі, просто на камінні, а мама постійно поглядала на цю хресну дорогу. І мушу сказати, що в її серці тоді мало багато чого діятися, бо правда така, що вона відтоді аж до кінця життя щоденно молилася Хресну Дорогу».

За спогадами о. Станіслава, тоді 7‑річного, штабелі трупів довкола храму сягали того дня 3‑метрової висоти. Тоді німці також убили священиків місцевої парафії. Самому Стасику та його батькам, однак, пощастило витримати гарячку повстання, поневіряння таборами та пізніші примусові роботи. До Варшави сім’я повернулася допіру 1949 року. Побачивши чудесно вцілілу від руйнувань вежу храму св. Войцеха, Станіслав розплакався.

Після війни Станіслав прислуговував до Меси у храмі Різдва Богородиці. До війни то було Лєшно, нині це Алея Солідарності. Славетний храм у рамках безпрецедентної операції тоді пересунули на 21 м, аби вможливити будівництво траси.

Але перш ніж його пересунули, Станіслав Кіцман встиг вступити (1953) до Нижчої, а двома роками пізніше до Вищої митрополичої духовної семінарії у Варшаві, аби по наступних двох роках навчання відмовитися його продовжувати. Тоді він мав відчуття, що не годиться для того, аби стати священиком, що то не його шлях.

Однак він не відмовився від служіння Церкві. Діяв як голова Католицької Акції, член Карітасу та Об’єднання католицького апостольства, закінчив навчання не теологічному факультеті, за зразком своєї мами провадив п’ятничні молебні Хресної Дороги. Пізніше став надзвичайними служителем Таїнств і катехитом, зокрема серед ув’язнених і залежних.

Зі своєю дружиною Станіслав познайомився у церковному хорі. Разом вони прожили 53 роки, повні паломництв, молитви і просто взаємної любові; мали двох синів.

2012 року, після раптової смерті дружини, Станіслав Кіцман відчув внутрішню спонуку повернутися на вже раз пізнану стежку підготовки до священства. «Хтось може подумати: дідусь мав амбіції під кінець життя стати священиком. Але я міг тільки прагнути. Остаточне рішення приймали представники Церкви, в якій діє Святий Дух», — сказав він в одному з інтерв’ю.

І хоча вік приміцій о. Станіслава поставив його на одній з меж вікової амплітуди, що питання так званих «пізніх покликань» дає про себе знати в Церкві щоразу сильніше. У той час,коли о. Станіслав готувався розпочати своє священицьке служіння, Конференція єпископату Польщі створила Всепольську семінарію для старших кандидатів до свячень. Бо кожний вік добрий для того, щоб відповісти на заклик Бога.

А що робить о. Станіслав сьогодні? У Великий Тиждень з ним нелегко домовитися. Він служить у парафії св. Стефана в підваршавському Рашині. Свій день ділить поміж Святою Месою, послугою конфесіоналу (перед святами людей, як завжди, повно) та підготовкою разлм із місцевим Карітасом посилок для людей у складному матеріальному становищі. Як він сам каже — попри фізичну втому, він воістину щасливий священик і людина.

Переклад CREDO за матеріалами: Aleteia  

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: