Проповіді

Повитирати пилюку з вівтаря нашого життя, — Апостольський Нунцій

14 Квітня 2017, 14:11 1529

 

Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті очолив 13 квітня у київському соборі св. Олександра Месу Господньої Вечері.

Під час проповіді архиєпископ закликав вірних служити одне одному, як Ісус, миючи взаємно ноги, та нести Тіло Христове у світ. Євхаристія — величезний дар який потрібно наново віднайти, — сказав проповідник і закликав «трохи повитирати пилюку з вівтаря нашого життя. «Бо вже назбирався великий шар тієї пилюки, який зробив з нашої Євхаристії лише ритуальний жест, який закінчується, коли ми перетинаємо поріг Церкви. Насправді ж Євхаристія – це зовсім протилежне. Це пожива, яка насичує нас для того, щоби виходячи з Церкви, ми могли зробити з усього світу.»

Подаємо повний текст проповіді:

Дорогі брати і сестри, дозвольте мені на початку виразити слова щирої подяки отцю-папоху, який запросив мене очолити цю Літургію, дозвольте також мені привітати усіх присутніх священиків і виразити їм найкращі побажання у день їх священства. Пам’ятаючи так само про владику Віталія, який не може бути одночасно в двох місцях і тому сьогодні він не тут. І тому сьогодні я виконую обов’язки його представника. І так само щирі вітання всій парафіяльній спільноті конкафедрального собору св. Олександра, який так темло мене приймав словами родини, яка на початку мене вітала. Так само найщиріші вітання богопосвяченим особам і парафіяльній спільноті, зібраній сьогодні.

Щоби краще зрозуміти і побачити це свято, яке сьогодні ми святкуємо, дозвольте мені зробити кілька історичних нарисів. Як напевно вам відомо, на початках у давнину це свято мало свій центр у неділі. Неділя була синтезом і центром всього спасіння. І також усіх подій, які були до Христа і після Христа і після Його воскресіння. І наступний історичний крок – це розкласти впродовж усього сонячного року різні події з життя Христа. І саме тому народжуються різні свята, починаючи від Пасхи Господньою, яка є центром усього літургійного року. Аж до тих подій із життя Христа, які випередили і які слідували за Пасхою Господньою. Поруч із цим так само скоро приходить святкування таїнства Пресвятої Богородиці, яка є образом Церкви і саме тому невід’ємно пов’язана з постаттю Сина. І відтак ми маємо цикл святкувань із життя Пресвятої Богородиці. І до цього долучаються згодом святі, починаючи від апостолів, які наповнюють кожен день літургійного року. І тепер ми з вами віднаходимося в тому літургійному році, такому повному, який ми з вами знаємо і який з вами переживаємо і святкуємо. Отож, на початку — концентрація усього у тій події Христового воскресіння, яке є нашим спасінням. А потім — історизація, тобто вкладання в історію, всіх подій із життя Христа і так само з життя Церкви, які характеризували це спасіння Церкви. І так ми починаємо розуміти сенс і значення Пасхального Тридення, яке має свій центр в нічному чуванні перед Пасхою і випереджує ті події, що відбулися перед воскресінням Христовим. І сьогодні ми святкуємо установлення Пресвятої Євхаристії. Але мусимо бути ще більш точними, щоби означити це свято. І вона називається так у своєму найдавнішому значенні: ми перебуваємо в дні Господньої вечері. Бо контекст вечері Господньої не менш важливий від хліба і вина, що освячуються на літургії. А ми це дуже часто забуваємо. Чому Господь сотворив і подарував нам Євхаристію? Це ми розуміємо від місця і від форми, в якій Євхаристія була установлена.

І ось три читання з сьогоднішньої Меси. Перше читання пригадує Пасху євреїв. Саме вона є тією вечерею, яку до сьогодні євреї святкують. Відповідно до тих чітко визначених правил, які ми сьогодні чули у Першому читанні. Безперечно, євреї, сьогодні святкуючи ту вечерю, не зосереджуються лише на речах, які знаходяться на столі, а пригадують той контекст, в якому ця урочистість народилася. Йдеться про звільнення Ізраїля з рабства. Перед тим, як вийти з Єгипту, Господь наказує пережити цю вечерю. І тому, коли євреї святкують Пасху, вони святкують пам’ять своєї свободи. І це є прототипом так само Євхаристії, яка на це посилається. Також і вона є вечерею, також і вона є в контексті Пасхи, єврейської Пасхи, і християнської Пасхи, яка є воскресінням Христовим. Отож перший аспект – це вечеря свободи. І щоразу, коли ми переживаємо це вечерю, цю Літургію, ми завжди згадуємо той факт, що ми були рабами, але потім були звільнені. Це означає, що ми у певний спосіб продовжуємо поживати певні елементи того рабства. Хоч із того рабства є вже впевненість у тій перемозі, яку Господь нам дає звільняючи. І тому перше питання, яке ми ставимо собі, дорогі брати і сестри, це: від чого ми мусимо бути звільнені, які наші рабства і поневолення? І тут ми повинні відповісти. Тому що, щ одного боку, є особисте рабство. І тут йдеться про відчуття певних тягарів, через які ми не відчуваємо можливості і сили робити те добро, яке би ми хотіли робити. Це наше звільнення з Єгипту. Від того, що ми називаємо гріхом. Але є також і соціальний контекст, у якому ми живемо. І також і там є проблема рабства і свободи. І дивлячись на світ, у якому ми живемо, помічаємо, як багато рабів і як мало людей, які творять це рабство. Але ця ситуація рабства продовжується сьогодні. І у святкуванні цього богослужіння ми святкуємо перемогу і звільнення від рабства. Передовсім звільнення від рабства грошей, які є правдивим володарем цього світу і від якого великою мірою залежить міжнародна політика, незважаючи на всю ту дурню, яку кажуть людям для того, щоби переконати їх у протилежному.

Ідемо до Другого читання. У Другому читанні вперше у християнському контексті св. Ап.. Павло розповідає, чим була ця вечеря. І це те, що повторюється під час кожної Меси і перебуває у самому центрі: у Євхаристійній молитві. Христос бере хліб, благословляє його, роздає іншим, так само бере чашу, благословляє її, роздає так само всім тим, які були зібрані на вечері. Але насправді від нас утікає важлива частина з цього Читання, бо ми перечитуємо тільки маленький уривок із цілого блоку. Який контекст цього уривку? Контекст – несправедливість у Церкві. У християнській спільноті були багаті і бідні. І тоді апостол каже: так не можна. Хтось багатий і приходить на євхаристію вже насичений, а хтось інший приходить голодним, бо зовсім не має чого їсти. Цим не може бути Господня вечеря. А потім іде уривок, який ми чули: Господь узяв хліб, узяв вино і так далі. І тоді апостол каже: намагайтеся бути гідними того, що Христос зробив. Якщо ви є проти реченням у спільноті того, що Господь зробив (і саме так каже апостол Павло), тобто тримаєте багатих і бідних, тих, хто страждає, і тих, хто творить це страждання – ви неспроможні помічати Тіло Господнє. І апостол Павло називає Тілом Христовим передовсім не те, що ми бачимо на вівтарі – хліб і вино, які знаходяться на вівтарі – але всю Церкву. І якщо Тіло Христове, яким є всі ви, у своєму внутрішньому житті поводиться у негідним спосіб до Господньої вечері, тоді ми у протиріччі з тим, що ми целебруємо. І тоді ми, як каже апостол Павло, їмо і п’ємо наш засуд. Отож майте на увазі, що відповідно до святого Павла, наш гріх – перш за все – не те, що ми там щось не зробили, не помолилися – на особистому рівні. Перший гріх – коли Церква не поводиться у гідний спосіб до тієї вечері, яку переживає. І чим є ця центральна Божа воля? Ось Євангеліє. Неймовірна річ. Ідеться про те, що Господь, Учитель, бере рушник, підперезується ним і починає умивати ноги учні. Це був найпокірніший жест рабів. Коли у хаті були раби, то їхній перший обов’язок – умивати ноги гостям, що приходять. Добре, тепер кільце закривається. Пасха народжується від звільнення єврейського народу з рабства і завершується приреченням Ісуса, як раба. Але раба за волею. Господь, який перетворюється на раба. Це могло би бути Його проблемою. Він був Сином Божим і це було питання Його особистого вибору. Натомість, ні. Підсумок дуже чіткий: якщо ви хочете бути християнами – мусите вмивати ноги одні одним. Починаючи від того, хто командує, який має убти слугою всім. Уявіть собі, установлення Євхаристії. Яку відповідальність приносить Церкві. Коли незабаром я вмиватиму ноги цим нашим дорогим братам, я не робитиму театрального жесту, але мав би робити те, що я покликаний робити щодня, як єпископ у Церкві. Але якщо замість того, щоб умивати ноги, я сяду на золоте крісло, щоб мені служили – я їм і п’ю мій засуд. І це так само для кожного з нас. Що означає для мене бути рабом мого брата? Тобто, вільно відмовитися від моїх прагнень для того, щоб почати служити моєму ближньому? І це ваш обов’язок – відповісти на це питання. Але у цих словах така величезна можливість, потенційність переміни, що ми починаємо розуміти причину, через яку імператори почали переслідувати християн. Бо соціально християни були дуже небезпечними. Християнин ніколи би не поклонявся владі. Він ніколи би не поклав ладану перед імператором, бо його завдання і обов’язок – пригадувати імператорові, що він був першим рабом і слугою Господа. Подивімся тепер на той світ, у якому ми живемо. І якщо у ньому немає тієї могутньої сили переміни, то, напевно, ми втратили щось насправді фундаментальне. Якщо ми проводимо наше життя, цілуючи ноги могутнім, або, будучи могутніми, спонукаємо цілувати наші ноги інших – ми зраджуємо ту Євхаристію, яку переживаємо. Дорогі мої брати і сестри, сердечне побажання кожному з вас і всій Церкві – пригадувати, звідки ми походимо. Ми не залишаємося на поверхні, пригадуючи наші власні гріхи. Запитуймо себе: чи ми є Церквою, яка зосереджується на тому, як переживає і що святкує. Це дуєе добре зрозумів святий Августин, який казав, що коли ти отримуєш Євхаристію, то кажеш «Амінь», що означає «хай так буде, так є», і ти кажеш «Амінь» тому, що ти є, бо воно так є: ви є тим, що ви їсте. Для Отців Церкви це тлумачення було цілком зрозуміле. Ви приймаєте субстанцію, якою ви покликані бути у щоденному житті. Це прекрасна відповідальність. Величезний дар, але і річ, яку мусимо віднайти. Я маю таке враження, дорогі брати і сестри, що ми мусимо трохи повитирати пилюку з вівтаря нашого життя. Бо вже назбирався великий шар тієї пилюки, який зробив з нашої Євхаристії лише ритуальний жест, який закінчується, коли ми перетинаємо поріг Церкви. Насправді ж Євхаристія – це зовсім протилежне. Це пожива, яка насичує нас для того, щоби виходячи з Церкви, ми могли зробити з усього світу Тіло Христове. І мої найкращі побажання саме для цього. Амінь.

Відео: EWTN

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: