Інтерв’ю

Сповідь. Чи є гріхи, яких священик не відпустить?

14 Травня 2017, 10:56 4609

 

Для чого сповідатися, чому, як часто? Відповідає голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ отець Андрій Стадницький.

 

— Що нам дає сповідь?

— Сповідь — це частина нашого духовного зростання. Коли Бог створював людину, то в задумі бачив її доброю і сповненою любові. Ми не завжди відповідаємо цьому Його задуму. Людина має різні пристрасті, її тягне до поганих вчинків. А сповідь — це як звернення до Небесного Лікаря, щоб отримати духовне зцілення.

— Що є гріхом: наші думки чи наші вчинки?

— Ми звикли говорити про гріх як про вчинки. Та насправді це вже плоди (наслідки), а насіння (причини) — всередині нас. Тож варто зважати не лише на зовнішні наші проступки, а й лікувати серце. Не можна на тернину нав’язати виноградинки і сказати, що це виноград. Для доброго плоду мусить вирости правильне стебло. Тому, змінивши свій внутрішній світ, матимемо інші вчинки.

 

" Акт покути на початку Святої Меси: Сповідаюся Богу Всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством.

 

— Чи повинен священик щось радити каяникові або повчати його?

— У сповіді священик насамперед вислуховує того, хто приходить каятися. Але, уособлюючи в цьому служінні Бога, який є нашим духовним лікарем, у Таїнстві Сповіді він також дає поради. І саме те, що ми називаємо покутою — молитви, читання Святого Письма, якісь добрі вчинки, які дехто навіть сприймає як покарання за гріхи, — є лікуванням від наших духовних захворювань.

— Чому інколи люди бояться сповіді?

— Візьмімо приклад Адама і Єви: згрішивши, вони заховалися від Господа. Гріх приносить у наше серце страх і сором. Тож часто сповідь стає складним кроком, бо треба прийти і визнати свою провину. Буває, що така моральна неготовність людини розкаятися призводить до того, що вона роками може не сповідатися. Спостеріг я і те, що багато людей не йдуть до сповіді, бо думають: «Чого піду, якщо й так не виправлюся і це буде ще більшим гріхом». Так думають, бо розкаяння в гріхах сприймають дуже вузько, через формулу «обіцяю виправитися». А насправді навіть у порадниках до сповіді пропонується після переліку гріхів говорити: «жалію за гріхи і з Божою поміччю постановляю виправитися». Треба розуміти, що лише власними силами ми не зможемо змінитися, і це не станеться в один момент. Бог — милосердний і, коли людина падає, Він готовий їй допомогти підвестися.

 

"Багато людей не йдуть до сповіді, бо думають: «Чого піду, якщо й так не виправлюся і це буде ще більшим гріхом». У порадниках до сповіді пропонується після переліку гріхів говорити: «жалію за гріхи і з Божою поміччю постановляю виправитися».

 

— Інколи люди сприймають сповідь як психотерапевтичний сеанс для полегшення сумління. Як є насправді?

— Через Святі Таїнства, зокрема через сповідь, Ісус торкається нашої душі, зцілюючи її. Після сповіді й справді настає полегшення, але не від того, що я виговорився, а від того, що Бог мене простив і я це усвідомив. А цього психотерапія не дає.

Чи існує «рецепт», як часто потрібно сповідатися?

— Треба постійно бути з Богом у добрих стосунках. Кількість сповідань залежать від того, як ми поводимося. Чинячи важкий гріх (а це — свідоме і добровільне порушення Божого Закону в чомусь важливому), ми, можна так сказати, в односторонньому порядку розриваємо наш зв’язок із Богом. Тому, коли ми свідомо скоїли гріх, бо нам так зручно чи вигідно, то треба йти до Господа і перепросити. І найкраще просити вибачення одразу після падіння, а не назбирувати все на один раз. Загалом, радять приходити до сповіді декілька разів на рік. Після сповіді ми часто робимо якісь постанови, хочемо щось змінити у своєму житті. Тому доброю є практика сповідатися раз на місяць: прожив місяць, зробив аналіз свого духовного зростання і накреслив для себе нові постанови.

 

" Після сповіді й справді настає полегшення, але не від того, що я виговорився, а від того, що Бог мене простив і я це усвідомив. А цього психотерапія не дає.

 

— Чи рівноцінна загальна сповідь осібній?

— В УГКЦ практикуємо лише індивідуальну сповідь. Не беруся судити однозначно, проте мені не раз доводилося чути, що після так званої «загальної» сповіді, яку люди відбували в інших Церквах, вони, як би то так правильно сказати, не почувалися до кінця прощеними. Я б сказав так: у випадку зі сповіддю не потрібно шукати «легких» шляхів, бо часто це не приносить жодної користі для душі.

— Яких гріхів священик не відпускає?

— Немає гріхів, яких священик не може в Імені Бога відпустити. Проте є одне «але»: Катехизм нам нагадує, що «важливими умовами сповіді є щире розкаяння, бажання змінити своє життя… Якщо людина, прийшовши до сповіді, не бажає покаятися, відмовляється виправити заподіяну гріхом шкоду, то вона стає через це неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні». Тобто якщо людина не готова розпрощатися з якимось гріхом, то тоді не священик, а сама людина не готова до розрішення. Ми повинні мати сильне прагнення виправитися, бо за інших обставин священик не може допомогти. Крім того, зрозуміймо ще одну важливу річ: у сповіді священик не може частково відпускати гріхи: ми або хочемо повністю жити за Божими законами в любові й доброті, або визначаємося, що нам хочеться проживати життя за власними заповідями.

 

" Найкраще просити вибачення одразу після падіння, а не назбирувати все на один раз.  

 

— Чи потрібно готуватися до сповіді та складати список своїх гріхів?

— Передовсім треба помолитися, щоби Бог допоміг пригадати прогрішення та дав відвагу на розкаяння. Список гріхів, написаний на маленькому листочку, допоможе не розгубитися перед священиком. Важливо під час сповіді не затаїти гріха. Якщо ж забули про щось сказати (не свідомо змовчали, а забули!), то не треба зразу повертатися і ще раз іти до сповіді, просто наступного разу про цей гріх сказати. Іноді священик може запитувати, підштовхуючи каяника до осмислення, чи не забув він часом назвати якийсь гріх. Та сповідь — це не іспит перед священиком, а лікування.

Наталія Павлишин, ДивенСвіт  

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: