Україна

Єпископ-номінант Кривицький — про «ДНК єпископа», Одесу і Київ

17 Червня 2017, 09:42 2206 Ірина Єрмак

Під час зустрічі з журналістами, де очікуваний ординарій Києво-Житомирський представив свій герб, не обійшлося без імпровізованої прес-конференції. Як же було, маючи запрошення до єпископа-номінанта, не розпитати його про те, це і ще оте?

Цікавинки зі спілкування о. Віталія Кривицького SDB із представниками католицьких медій — у короткому переказі.
 

Чи єпископ насправді змінює ДНК?

Час після номінації був для мене часом відкриттів. Є такий жарт, мовляв, «після свячень єпископ змінює ДНК». Від одного єпископа я почув: «А як можна не змінитися, коли навколо тебе змінюється весь світ?» Бо змінюється дуже багато чого, навіть у ставленні людей до тебе…

Я роздумував [про очікувані призначення] і думка була така, що навіть як мені запропонують, то скажу «Ні». Просто тому що я салезіанець, хочу бути близько молоді. Останні роки, коли я працював в Одесі на парафії, стали часом, коли (я ділився цим у спільноті) мені бракувало молоді, бо мусив займатися не тільки нею, а всією парафією.

Отож після номінації з мене виходили запитання «Чому я?» або «Як я дам цьому раду?» І тоді дуже часто приходили слова: а чому ти кажеш, що ТИ не даси ради? То не ти будеш все робити. Бог робить, ти — тільки знаряддя. Відмовся від позиції «я зробив, я організував», і тоді Бог буде тебе провадити.

Для мене було дуже важливо отримувати такі підтвердження. Вони свідчать, що не якась політика щось вирішила, або моя фотографія комусь сподобалася… а є Бог. А Він не мусить пояснювати, чому кличе! Подивитися на апостолів — думаю, сьогоднішні менеджери не взяли б їх на роботу… А Христос узяв.

«Ватиканські» реколекції

Провести для мене реколекції перед висвяченням я попросив одного єпископа, який, на жаль, саме зараз мав напружений час, а тому запропонував мені записи о. Раньєро Канталамеси — проповідника Папського дому. Це були записи його реколекцій для єпископів. «Більше, — сказав він, — я тобі нічого сказати не зможу». Ми з ним провели один день, а потім я працював над конференціями цього відомого проповідника.

Ці реколекції я відбув у Польщі, в горах, у нашому салезіанському Домі. Мав час на медитацію. Головною темою тих реколекцій о. Канталамеси було Зіслання Святого Духа. Отож я пережив свою підготовку до єпископства у ключі «Господь посилає тобі Святого Духа на подальше служіння».

Унікальне богослужіння

У світі загалом це не рідкість, звісно, — єпископські свячення. Але сама літургія унікальна, бо більше ніде нема так, щоб розпочинав один головний служитель, а продовжував і закінчував уже інший! Якби це не було пов’язано з інґресом, то виглядало би інакше. Так, як ми зможемо побачити 21 червня у Львові на свяченнях єпископа Едварда Кави: він стоятиме праворуч від головного консекратора. Єпископу-помічнику дозволяється стояти поруч.

А у випадку свячень ординарія, то саме він у ході богослужіння займає трон і переймає головування у Літургії. На щодень такого не побачиш!

«Дитячий садок» для єпископів

Одним із перших моїх запитань після прийняття номінації було — «а як воно має бути?» Відомо, що для священиків існують своєрідні «підручники», vademecum як бути настоятелем. У семінарії нас учили того, як бути священиками. Але ніхто нас не готував до того, як бути єпископом! Коли це раптом приходить, починаючи від запитання «а як робиться герб?» і закінчуючи тим, як провадити курію, як займатися семінарією, — то й відповідей нема. «Дух Святий має тебе вести!»

Для нововисвячених єпископів є своєрідний «дитячий садок», його прозвали baby-bishop. Щороку новеньких на тиждень збирають у Римі, ось і я туди поїду у вересні. Будемо представлені, ознайомлені з різними дикастеріями, буде аудієнція у Папи. Назвати це «курсами» навряд чи вийде — на автомобільні права вчаться довше!

Все вирішує вміння єпископа співпрацювати зі Святим Духом і з людьми. Скажімо, дієцезіальна курія не постане тут із моїм приходом — вона вже давно існує. Я входжу в родину, в помісну Церкву. Я очолю її, бо так сказав Господь через Папу Римського. Але це організм, який існує і діє, мені треба тільки пізнати його.

Мої мірки кравець знає

Пошиття сутани — найлегша частина всього, що зараз відбувається. Коли мені шили першу сутану, я був на 1 курсі, а кравець, який її шив, теж тільки починав вчитися цього мистецтва. Ми йому показували, як це має бути. То було в Білорусі, у Гродно (я розпочав навчання у Гродненській семінарії).

Зараз із цим простіше: сутани шиє мій співбрат у згромадженні. Коли йому сказали, що треба пошити для мене нову сутану, тільки іншого кольору (сміється), то він відповів, що навіть не потребує, аби я приїхав — мої мірки у нього є, а мої масштаби не змінюються.

Ці сутани шиються у Кракові, де я завершував навчання.

«Одеська мова»

Удома ми розмовляли російською мовою, тому що я з Одеси, і саме одеська мова… (сміється) Ну власне, «одеська мова».

Після свячень я повернувся до Одеси, бо там була складна ситуація, треба було священика. Хоча загалом, за правилами, у своїй парафії священик не служить, але там була потреба. Тому до семінарії я йшов з Одеси, після неї прийшов до Одеси, на єпископську послугу йду, знову ж таки, з Одеси.

Коли нас, одеситів, запитують, хто ми за національністю, то кожен відповідає: ми одесити! В Україні я працював на півдні, на Житомирщині (Коростишів) і на Львівщині (Перемишляни). Кардинально різні регіони! На Західній Україні я почувався наче з іншої держави. У відомих єврейських двориках за одним столом сиділи грек, єврей, українець, і не було дивиною пообідати не в себе вдома, а в сусіда. Тому коли я потрапляю туди, де існують певні напруженості на національному ґрунті, то для мене це як фальшива нота для музиканта або скрегіт пінопласту по склу… ми навчилися жити інакше. В Одесі зареєстровано 133 національності!

«Столична штучка»?

На сьогодні я ще не почуваюся киянином, бо ще й не прописався в Києві… Двадцять років, навчання і салезіанське служіння, я не виписувався з Одеси, а тепер ось буду.

Київ — менш індивідуальний. В Одесі можна було знати все, аж навіть де хто чийого кота побив… Київ великий, ця детальність, родинність втрачається. Вимивається.

Ніколи не думав, що буду жити за якісь 150 метрів від Майдану — найбільш напруженої точки в державі. А тут вікно відчиняєш, і чути: хтось щось скандує, потім співають гімн України… Дуже незвично, але й позитивно.

Улюблених місць у Києві поки що не маю, не знаю його. Але, зі свого боку, якщо будете в Одесі, влаштую вам прекрасну екскурсію!

Хороша компанія

Салезіанці нечасто стають єпископами. Зокрема це було одним із приводів, що я не чекав номінації. Ми — «душпастирі від м’яча», куди нам у єпископи…

Один приклад видатний — це президент Гондурасу. Священик, потім єпископ, якого висунули на президента, і він погодився. Звісно, після узгодження справи з Папою. Зараз він має тимчасове відсторонення від священства і єпископства — на термін президентської каденції.

Серед інших, хоч і нечисленних, але відомих салезіанців в ієрархії, — наприклад, кардинали Анджело Амато і Тарчизіо Бертоне. Цілком непогана компанія!

Фото: Тетяна Калініченко

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: