Погляд

Не люблю процесії на Боже Тіло. Що ж робити?

18 Червня 2017, 08:34 7124

Про значення процесії з нагоди урочистості Пресвятого Тіла і Крові Христових у інтерв’ю порталу Aleteia розповідає о. Яцек Шимчак ОР.

— Чи обов’язково треба брати участь у процесії в урочистість Пресвятих Тіла і Крові Христових?

— Кожен католик має обов’язок цього дня бути на Святій Месі; бути на процесії обов’язку нема. Адже у наших храмах зазвичай кілька Служб у цю урочистість, однак не кожна завершується процесією.

— Багато вірних не приховують: вони просто не люблять цієї процесії. Чи можна щось із цим зробити?

— У цьому святі йдеться про те, щоби вийти за церковні мури з Пресвятими Дарами; показати, що Євхаристія — це не щось, що ми замкнули в храмі. Бог, присутній у цьому таїнстві, діє в нашому житті, впливає на цю вулицю, на місця, в яких ми буваємо. І питання віри — це не виключно приватна справа. Тобто коли я вхожу до храму, то перебуваю не в музеї: взуваючи бахіли, замовкаю, переживаю свою віру, і виходжу, повертаючись в реальність і залишаючи віру в стінах церкви.

— І ця урочистість має зламати цю схему?

— Так. Ідеться про те, аби я помітив (коли за кілька днів повернуся у ті самі місця, якими проходив натовп з монстранцією), що Христос доторкнувся своєю присутністю цієї вулиці чи площі.

— Трапляється, однак, що ця подія з важливим посланням «міліє», коли на перший план виходять інші елементи.

— Це правда. Своєрідний фольклор, який часто супроводжує процесії, не лише не допомагає, а навіть затуляє те, що найглибше. Дуже важливо, аби зауважити і запам’ятати, що цими конкретними вулицями пройшов Христос. А також відкрити ще один вимір цієї таємниці: Він постійно там проходить. Адже коли ми виходимо з храму, прийнявши Причастя, то несемо Його в собі, у своєму тілі. І з Ним ми рушаємо на ті самі вулиці. Насправді, це одне й те саме.

— Процесія Божого Тіла допоможе нам це усвідомити?

— Коли маю нагоду говорити проповідь під час цієї урочистості, часто розповідаю про дві процесії:про ту, в якій ідемо разом, публічно, у натовпі; і про ту, яка відбудеться без дзвоників, квітів, ікон — тобто про наше повернення з храму додому. З тим самим Христом, якого ми приймали в Причасті. Тоді я стаю монстранцією.

— Чи мав би отець кілька порад для тих, які відчувають спротив? Що слід зробити, аби все ж взяти участь в процесії і винести з неї якнайбільше доброго?

— Дуже заохочую підготуватися до цієї урочистості, наприклад, прочитати про історію та значення євхаристійного культу. Знання справді допомагають переживати такі події. Що ми тут робимо? Звідки це взялося? Таке «розширення горизонтів» може значно полегшити наше входження в процесію. Крім того, варто посповідатися, бути в стані освячувальної благодаті, аби пережити цю спільноту з Ісусом. З цієї нагоди можна «освіжити» в пам’яті своє розуміння та зміст євхаристійного посту; часто ми легковажно ставимося або взагалі забуваємо про нього. Нагадаємо, що церковне правило каже про те, що треба утриматися від споживання їжі за годину перед Причастям.

 

— А коли ми все ж вирушимо в процесію?

— Безперечно, варто якось переламати анонімність натовпу, навіть просто усміхнутися до того, хто йде поряд, встановити контакт. Адже в цій процесії вшановуємо присутність Христа в Євхаристії, в Причасті. Отож сопричастя має зродитися також і між нами.

— Чи можна розмовляти під час процесії?

— Ні, розмовляти не можна, адже це не товариська прогулянка. Зверну також увагу на те, що слід відірватися від таких суто людських спостережень: який вираз обличчя мав священик; у що вбралася сусідка; чи сусід прийшов з дітьми чи сам?..Не оцінюємо, не засуджуємо інших. Кожен із нас трохи по‑іншому практикує євхаристійний культ. Одні роблять уклін, інші стоять, ще хтось клякає. Дозвольмо учасникам процесії так вшановувати Пресвяте Таїнство, як їм підказує їхня релігійність. Осудження інших також вбиває наше переживання цієї урочистості.

Натомість добре було б замислитися самому: що я насправді тут роблю? Чи я усвідомлюю, що Христос присутній в Євхаристії? Які наслідки це має в моєму житті? Може, я пошукаю місця, де відбувається адорація Пресвятих Дарів, і постановлю туди ходити час від часу, щоби зустрітися з ним у тиші? Може, пообіцяю собі та Богові, що не запізнюватимуся на Службу Божу, або не буду виходити з храму одразу після її завершення та залишуся на кілька хвилин, аби прославити Христа, присутнього в мені?

— Розумію, що йдеться про те, аби це святкове вшанування Пресвятих Дарів якось перенести до нашого буденного життя?

— Якщо урочистість нічого в нас не змінила, це значить, що вона стала лише черговим церковним заходом. Як на мене, не йдеться про те, аби на силу намагатися увіпхатися в формулу, в якій мені незручно; в якийсь корсет, що мене зв’язує, мучить, і де нема прослави Христа. Я би більше заохочував використати цю нагоду для того, щоби придивитися до своїх відносин із Христом в Євхаристії. Як це виглядає в моєму житті — день за днем, тиждень за тижнем?

 

— Ми звикли думати, що Боже Тіло — це публічна маніфестація, а Отець міцно акцентує увагу на особистому досвіді.

— Мені йдеться про те, щоби про релігійне життя не думати лише в категоріях свята, від події до події. Такі дні, як Боже Тіло, існують для того, щоби змінювати наше життя. А тут конкретно йдеться про відкриття, що Бог — близько, що Він для того, щоби Його буквально їсти.

Коли так конкретно намагаюся собі уявити, що цей спожитий кимось євхаристійний хліб зараз перетравлюється цією конкретною людиною і поступово стає частиною її організму, розумію, що ця особа не лише має в собі Христа, а й у певному сенсі стає самим Христом. Згадує про це св. Фаустина. Коли під час Меси після Причастя вона поверталася на своє місце, завжди підносила голову високо догори. Сестри підсміювалися з неї: «Дивіться, яка принцеса! — Звісно, принцеса. Я — донька Царя, адже прийняла Тіло Царя», — відповідала свята.

Це ще один вимір євхаристійного культу. Коли бачу людину, яка прийняла Христа, моє бачення цієї людини перевертається з ніг на голову. Як тепер дивитися на своїх дітей, чоловіка, дружину, батьків, коли маю свідомість, що в них присутній Христос? А після Меси і Причастя Він повертається з нами додому. Це дуже католицький елемент: присутність Христа не обмежується лише Службою Божою. Виходжу з храму, і маю Його в собі, тобто йду з ним у світ, у своєрідній процесії. Коли додатково усвідомлюю, що інші люди теж ходять вулицями із Христом усередині, то, може, наше уявлення про процесію, однак, зміниться. Адже з цієї перспективи процесія Божого Тіла — це лише урочистіше повторення того, що відбувається щодня на вулицях усього світу.

Переклад CREDO за матеріалами: Конрад Савіцький, Аleteia

 

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: