Інтерв’ю

Маттео, якого зцілив Отець Піо: я сам запитував, «чому я?»

24 Червня 2017, 10:29 7320

Нещодавно, у травні, віруючі згадували 130 років від народження Падре Піо — широко знаного і популярного навіть у невоцерковлених людей капуцина-містика-стигматика, живого чуда ХХ століття.

Про цього святого та його чудеса — розмова з Маттео Піо Колелла. Він народився і мешкає у Сан Джованні Ротондо. Зараз йому 24 роки. Його мама — вчителька, а тато — лікар у клініці «Дім полегшення страждань», заснованій з ініціативи Падре Піо. Вся сім’я здавна живе побожністю до Падре Піо. Старше покоління особисто знало святого капуцина, приходили до нього після молебнів у місцевому монастирі, тому онука свого охрестили, назвавши його іменем. Святий оточив опікою хлопчика, прикладом чого є зцілення, випадок медично непояснюваний. Саме цей випадок вибрали для представлення комісії, яка вивчала справу, і він відкрив дорогу для канонізаційного процесу.

Отже, Александр Запоточний розмовляє з Маттео Піо та його мамою, Марією Лусією Іпполіто (батько, Антоніо Колелла, також долучився).

— Як ти згадуєш свою хворобу та зцілення?

Маттео Піо Колелла: То був 2000 рік. Мені було сім. Я пішов до школи й мені стало погано. Вихователь подзвонив до батьків. У мене була температура й ознаки грипу. Тому я залишився вдома з татом, а мама пішла на роботу. Увечері мій стан погіршився, я не впізнав маму, коли вона повернулася, мав галюцинації, відчуття таке, ніби літав. На моєму тілі з’явилися червоні плями.

Спершу викликали лікаря, потім мене завезли до лікарні. Власне, від тієї миті я більше нічого не пам’ятаю. Мав високу гарячку, мені давали ліки. Мене ввели у фармакологічну кому, інтубували. Виявилося, що в мене запалення оболонок мозку. Я лежав у клініці Дому Полегшення Страждань. Мій стан був тяжкий. Пізніше, в канонізаційному процесі о. Піо, лікарі, які мною займалися, визнали, що порятунку для мене вже не було. Згідно з сучасною медициною, всі головні органи в моєму організмі були пошкоджені. Власне кажучи, нині мене тут не повинно бути. Їхня віра в те, що вони можуть мене вилікувати, в ті хвилини згасла.

— Ти був у лікарні 11 днів…

— А враження мав, що провів там лише одну ніч, під час якої бачив сон. Я бачив себе самого, що лежав у ліжку, підключеного до медичної апаратури. Обік мене сиділи троє ангелів: один у білому габіті, із золотими крилами, двоє інших із білими крилами і в червоних габітах, але я не бачив їхніх обличь. По другий бік сидів Падре Піо, але я тоді не знав, що то він. Як семирічна дитина, до храму я ходив, бо мама мене туди приводила. Завжди, коли ми мали виходити, я, однак, бурмосився, бо мусив покидати гру на PlayStation… У тому сні я бачив, що Отець Піо тримав мене за руку і казав, що я одужаю. При цьому насправді то ми розуміли один одного подумки, не відкривали уст для розмови. Разом ми встали й полетіли до Рима, до лікарні, де лежав у ліжку маленький хлопчик. Отець Піо запитав мене, чи я б хотів його зцілити. На моє запитання «А як я маю це зробити?» він відповів: «Силою волі»… Ми одночасно простягнули руки над хлопчиком, а я… прокинувся. Коли розплющив очі, був злий на тата. Я пішов до лікарні тільки на обстеження, а опинився в койці! Я не розумів, що від того моменту минуло так багато часу… Одразу ж попросив PlayStation, отож усі зрозуміли, що я насправді одужав, але мама казала, що я постійно шукав чиюсь руку… Пізніше я розповів їй свій сон про священика з бородою і в габіті.

— Ти думаєш, що одужав, бо молитви були вислухані?

— Поки я був у лікарні, за мене молилися тисячі людей. Моя мама майже переселилася на гріб Отця Піо. Не маючи змоги відвідувати мене в лікарні, де чергували мій тато і дядько, а вони лікарі, мама 90% свого дня проводила на молитві, а решту часу обдзвонювала знайомих, стукала до монастирів і просила про молитву. В моєму намірі також було звершено паломництво. Як видно, ця молитва була сильна, бо я живу.

— Коли ти був зцілений, ти ще був дитиною. Коли ти насправді зрозумів, що тебе «торкнувся» святий?

— Це правда, що спершу я цього не розумів… Для мене чимсь звичайним був факт, що Отець Піо тримав мене за руку. Я тоді не думав про надприродне. Коли повернувся додому, то на тілі мав неприємні шрами, а всі прагнули зустрітися зі мною тільки як зі зціленим. Тому я дорікав мамі й питав її, чому вона просила Бога, щоб я повернувся до життя, коли там, з Отцем Піо, мені було насправді добре. Допіру по канонізації я усвідомив велич того, що сталося.

— І як люди реагують на твоє зцілення?

— Чесно кажучи, я перший запитував себе: чому саме я? Чому інші діти померли? Так, багато хто мені ставив це саме запитання. Таких, що сумнівались, я надто багато не зустрічав — може, тому, що моя історія записана у лікарських звітах. Кровообіг зупинився і виникли численні  ускладнення; кожен лікар знає, що означає запалення мозкових оболонок, і визнає, що мене тут сьогодні не повинно бути. Але факти говорять самі за себе.

— Ким для тебе є Отець Піо і що таке для тебе святість?

— Отець Піо це мій дідусь, друг і повірник. Я звертаюся до нього як до когось із сім’ї… Навідую його гріб, хоча знаю, що він завжди при мені та при всіх тих, хто його кличе. Але я не зможу сказати, що таке святість. Може, це переважно спроба добре поводитися щодня… Отець Піо це незвичайний святий. Ми всі також можемо йти дорогою святості, живучи чесно, допомагаючи іншим, стаючи киринеянами.

— Ну так, ти береш активну участь у Товаристві «Киринеянин»…

— Товариство заснувала моя мама у відповідь на моє зцілення. Це група волонтерів, які зустрічаються з хворими, надають підтримку насамперед іншім сім’ям. А окрім цього — я живу як звичайний хлопець, також завдяки моїй сім’ї, яка весь цей час мене оберігала. Вивчаю психологію і працюю з аутичними дітьми, що надає сенсу моєму життю. Мій дядько, мамин брат, вимислив терапію, яку ми разом застосовуємо до пацієнтів. Я люблю музику, кіно, футбол, зустрічаюся з друзями, маю дівчину…

* * *

— Яке послання несе з собою зцілення Вашого сина?

Марія Лючія Іпполіто: Я обожнюю повторювати, що ми в житті дуже схожі на апостола Тому. Не віримо, поки не побачимо, і про це написав сам Отець Піо: «Чудеса потрібні не для нашої власної святості, а для святості інших». Зцілення Маттео — це послання надії, що Христос живий є посеред нас, показується через своїх святих, може увійти в наше життя, змінити смерть на життя. Чудеса насправді стаються, і то в звичайних сім’ях, бо наша не якась там особлива… Дар, яким ми мусимо поділитися, приносить плоди і дає світові надію.

Під час хвороби Маттео я сягнула по «Листи Отця Піо до своїх духовних дітей», які вже багато років маю під рукою, лежать на нічному столику. І в одному з них він писав про помираючого: «Ми вирвали тебе з рук смерті силою молитви». Тоді я усвідомила, що вона може допомогти й моєму синові… Чудеса чинить Бог, тож я звернулася до Отця Піо про заступництво, як колись Ісуса просили, аби воскресив Лазаря. Плід цього чуда — не тільки те, що Маттео живий; але ми як сім’я отримали благодать, дар його життя, а також те, що Маттео працює з неповносправними і носить у собі надзвичайну любов до них.

— Ви відчували страх під час розслідування чуда?

— Все відбувалося етапами. Спершу віце-постулатор попросив лікарню надати медичну документацію, потім розмовляв зі мною, почалися розслідування і дослідження. Тоді ми ще не розуміли всієї відповідальності, зрозуміли її допіру по двох роках розслідування, 2002 року, під час приватної зустрічі з Йоаном Павлом ІІ у день, коли зцілення Маттео було затверджене Апостольським Престолом. Тоді ми відчували і страх, і радість, і не переставали себе запитувати: чому ми — найгірші з найгірших? Потім уже не ставили собі цього запитання, знали, що маємо свідчити про Божу любов. Страх я відчула тільки на початку, коли Маттео розповів свій сон. Я перша трималася думки, щоб нікому про це не розповідати. Але то самі лікарі — які не так давно, знявши рукавички й маски, стверджували, що вже нічого не можна зробити, — самі повторювали, що це чудо. Папа Франциск заохочує йти проти течії, і хоч мене вважали навіженою, я стала розповідати.

І хочу розповісти ще про одну річ, про яку також говорить Франциск. Коли працюєш на славу Божу, демон дає про себе знати… Я думала, що такі рівні контакту зі злим «зарезервовані» тільки для святих. Сьогодні мушу ствердити присутність злого також і обік нас… Наша сім’я стикалася з величезними труднощами.

— Ваше життя якось змінилося після хвороби Маттео?

— Я завжди вірила, завдяки батькам, які мені переказали віру, і завдяки молебню до Отця Піо. Коли він помер, мені було 8 років і я була на його похороні. Але мій чоловік був невіруючий, або, скажемо так, літеплий… Казав, що як існує Бог, то Він має бути десь далеко, бо на світі надто багато несправедливості. Він працював у лікарні й не вірив у чудеса, казав, що люди, які в них вірять, це просто фанатики… Його життя — як людини науки — змінилося. То він мав пройти внутрішнє навернення.

Вочевидь, змінилося наше життя як сім’ї, коли ми опинилися в центрі цікавості цілого світу. Два роки перед канонізацією Отця Піо були насправді тяжкими, нас переслідували журналісти, дехто навіть хотів обов’язково торкнутися Маттео. Однак ми ніколи цього не дозволяли, бо ж він — ніяка не жива реліквія. Я старалася захищати сина. Боялася, що наша сім’я втратить рівновагу. Натовпи журналістів, що очікували перед домом, постійні телефонні дзвінки… Тому я повторювала Отцю Піо: «Ти всунув нас у цю божевільню — ти нам тепер допоможеш, щоб ми залишилися нормальними й покірними». Ще й нині нас запрошують на інтерв’ю, що інколи буває обтяжливе, бо треба покинути обов’язки, взяти відпустку, поїхати власним коштом до якогось міста… Але ж це теж євангелізація.

— Під час хвороби сина Ви обіцяли Отцю Піо, що будете в його розпорядженні…

— І він упіймав мене на слові. Отож коли хтось мене запрошує розповісти про зцілення, то я даю свідчення. Тому постала молитовна група і Товариство/фонд «Киринеянин» — це наша відповідь на зцілення і наша подяка. Книжка про нашу історію розходиться світом, а ми продовжуємо діло проповіді. Наш фонд приймає сім’ї онкологічних пацієнтів, які прибувають на обстеження до Дому Полегшення Страждань, а також їх самих на час видужання. Ми підтримуємо їх у стражданні, а радість — наші найперші ліки. Всіх інших огортаємо молитвою.

Переклад CREDO за матеріалами: Niedziela  

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
50046грн
23046грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: