Здоров'я

П’ять ознак того, що їхати далі смертельно небезпечно

25 Липня 2017, 14:50 53076
водій

Олег Радул — досвідчений мандрівник. Нещодавно в автомобільній аварії він втратив своїх друзів. І написав дуже хороший текстпопередження для всіх нас. Збережіть його собі. І поділіться з друзями, це справді важливо.

40 днів тому мої друзі розбилися на смерть по дорозі в гори через те, що всі в машині заснули, включаючи водія. Коли розбивається хтось незнайомий, то часто думаєш: «Напевно, хлопець був лихач / недосвідчений / зайво самовпевнений тощо. З нами такого не станеться». Але цього разу був прямо протилежний випадок. Тут загинули хлопці, які постійно, протягом останніх десяти‑п’ятнадцяти років, мало не кожен місяць, ганяли то в гори, то на море, намотуючи тисячі кілометрів без зупинок. Досвіду дальнобоя у них — хоч відбавляй! Що Вадим, який сам себе називав «професійним балаболом»: міг цілодобово безперервно базікати з будь‑яким водієм, навіть незнайомим. Що Смолін, який їздив акуратніше мене, завжди уважно стежив за своїм станом. Всі вони прекрасно вміли боротися зі сном, відчувати настання втоми, і розуміти той момент коли вже пора водієві мінятися … Дізнавшись про аварію, багато хто навіть повірити не могли, що хтось із них міг банально заснути за кермом. І тим не менше, це сталося. Всього один раз, але так, що вистачило всім трьом.

Дивлячись на їх знівечену машину, побувавши на місці аварії, переглядаючи записи з реєстратора, я абсолютно чітко усвідомив для себе таку просту, логічну річ: «Я не можу сказати, що я розумніший або досвідченіший когось із них. Що вік, що досвід, що манера водіння у нас у всіх плюс‑мінус однакова. А значить і я, точно так само як вони, можу легко померти на трасі подібним чином».

І тут я знову повертаюся до свого давнього питання: як же цього уникнути. Почавши кататися на далекі відстані, років ще десять тому, я насамперед став шукати для себе найдієвіші методи боротьби зі сном. Пам’ятається, у мене був цілий арсенал різних способів збадьоритися: кава, насіннячка, енергетики, прогулянки, зарядки і т.п. А потім я здогадався, що шукаю щось зовсім не те! Жоден з них не може мені гарантувати безпеку. Адже ось у чому парадокс: все це ні що інше, як способи продовжити рух, а головне — вміти вчасно зупинитися! І тут не канає народна мудрість «Втомився — відпочинь», яку я чув мільйон разів. Що значить втомився? Он вся Москва додому після роботи втомлена їде, і чого? Де об’єктивні критерії, коли втому ще можна спокійно потерпіти, а коли вже точно пора на узбіччя? І ці критерії повинні бути явними і однозначними. Загалом, у мене таких критеріїв п’ять. Вони перевірені сотнями безсонних ночей що на машині, що на яхті. І правило дуже просте: краще до такого стану взагалі себе не доводити. Але якщо раптом настає хоч один з цих ознак, я тут же змінююся без роздумів. Або, якщо мінятися не з ким, встаю на узбіччя спати. Тому що далі їхати не можна. Отже, п’ять об’єктивних ознак того, що ось‑ось заснеш:
 

1. Помічаєш момент моргання

Це — найбільш явний і однозначний критерій. Спробуйте згадати момент, коли ви останній раз моргнули? Отож! Справа в тому, що в звичайному стані людина зовсім не помічає момент, коли моргає. Це відбувається наскільки швидко, що просто не звертаєш уваги. Зате коли це стає явним, то мова вже йде не про звичайне моргання, а про початок відключення — негайно на узбіччя!
 

2. Обман зору

Фігури на узбіччі здаються здалеку чимось одним, а при наближенні або виявляються чимось зовсім іншим, або зникають взагалі. Це прикордонна стадія: очі ще відкриті, але мозок вже не встигає обробити всю інформацію, що надходить — він вже спить! Ще пара хвилин, і свідомість зовсім відключиться.
 

3. Зір не встигає фокусуватися

Я пробую перевести погляд з дороги на прилади, і тут же повернути його назад на дорогу. Який там був кілометраж? Ще раз: мить на прилади, і знову на дорогу. У нормальному стані, зір встигає перебудуватися, і все прекрасно видно. Але якщо засинаєш, то погляд стає скляним, очі не встигають адаптуватися до умов, стає неможливим окинути прилади одним швидким поглядом, і тут же рахувати потрібні свідчення.
 

4. Лінь напружувати мозок

Спробуйте помножити 18 на 3. У нормальному стані це не проблема. А ось засинаючій людині це не те що б складно … йому це нафіг не потрібно. Впадлу навіть починати. З тієї ж причини лінь розмовляти. Тому що для цього треба напружуватися, тримати в голові нитку розмови, підбирати слова. До речі кажучи, будь‑яке словесне спілкування, непогано навантажується мозок, тому по‑перше: хто базікає — той не засне; а по‑друге: якщо в салоні повисла тиша, значить скоро всіх зрубає. У цей момент теж пора зупинятися, хоча здається, що можна ще їхати. Ось у хлопців саме так і сталося (по реєстратору): спершу повисла тиша в салоні, а через деякий час — аварія. До речі, найсильніше бадьорить не просто порожня балаканина, а бесіди на якісь хвилюючі теми, будь то секс, політика чи який-небудь холівар. Так що запасаємося на доріжку хворими темами.

 

5. Дрібні порушення

Два-три рази поспіль забув перемкнутися на ближнє? Пора спати. Не можеш згадати останній дорожній знак? А передостанній? Ніяк? Спати! Зупинився на миготливий жовтий? На зелений? Ну, ви зрозуміли … І бонусом експрес‑тест для пасажира, як ненав’язливо перевірити водія на предмет сонливості. Фішка в тому, що марно його питати: «Чуєш, ти в порядку?». Відповідь завжди буде одна й та сама: «У порядку». Замість цього, треба задати йому якісь питання, які вимагають обмірковування, або уважності. Наприклад: «А де ми зараз? Що за населений пункт проїхали?», або «Скільки нам ще залишилося до …», а краще навіть щось більш складне, на кшталт: «Як ти думаєш, що краще подарувати <ім’я спільного друга> на день народження?». І якщо відповіді здаються занадто простими або неадекватними — пора мінятися. А якщо пацієнт швидше живий, то щоб стало краще, бажано почати з ним про щось сперечатися. Хоч про високі матерії, хоч тупо тролити його — пофіг. Головне, що під час палких дебатів, заснути неможливо чисто фізично, перевірено.

Загалом, головне правило: мозок не вимикається відразу, він вимикається поступово. Як зависає комп’ютер, спершу працює на 100%, потім на 50%, потім на 25% а потім бац — вже висить. Цілком реально відловити цей перехід зі 100% на 50%, якщо знати що шукати, і як перевіряти. А шукати треба будь‑яку лінь і перевіряти себе на загальмованість свідомості.

І все ж залишається питання: якщо я можу контролювати себе сам, чи достатньо цього для безпечної їзди на далекі відстані поодинці? Чесно кажучи, не впевнений. Підступ ще в тому, що разом з притуплюванням свідомості, притупляється і почуття страху. Тобто, ти розумієш що засинаєш, за всіма критеріями здорової людини, ти вже, фактично, на волосок від смерті, причому усвідомлюєш це, але тобі в цей момент взагалі не страшно! Тому що мозок вже майже спить. І здається: «Подумаєш, проїду ще XX км до найближчої XXX, а там і посплю/поміняюся». Так що всі ці ознаки, звичайно, гарні, особливо коли їдеш один. І треба намагатися до них не доводити, а якщо хоч один з них настане — відразу ж зупинятися. Але це швидше необхідність, ніж достатня умова безпеки. Єдиним варіантом, в якому я впевнений на всі 100%, я бачу плюс до всього цього, їзду з напарником і постійними бесідами. Не стільки для того, щоб залишатися бадьорими, скільки для того, щоб постійно контролювати один одного (див. пункт 4): розмова затихла — обидва спати. Так, це дуже жорстке правило. Але, наприклад, коли ми їхали в кругосвітку, нас було четверо, і ми його легко дотримувалися. Останнім часом я став все частіше і частіше забивати на нього, часом через відсутність співрозмовників, а іноді вже просто так. Але, мабуть, даремно. Життя, блін, вміє показати як робити не треба. Безглуздо не вчитися. Бережіть себе.

За матеріалами: Bimba

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: