Один із найбільших католицьких храмів Поділля, який «совєти» перетворили на завод із туалетом у колишньому вівтарі, відроджують із руїни.
Старовинний храм Архангела Михаїла у невеликому містечку Тиврів повертають до життя. Довга і драматична історія цієї пам’ятки, що включає в себе як розквіт, так і зубожіння, має всі шанси завершитися «гепі-ендом». Із відновленням святині, в якій радянська влада влаштувала завод, має з’явитися культурний християнський центр всеукраїнського рівня.
На вході нас зустрічає Адріан Котлярскі — молодий чернець, який приїхав до Тиврова з Польщі у складі місії братів Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії. В Україні він уже рік, тож уже хорошою українською запрошує на екскурсію.
«Це був один із найбільших католицьких храмів на Поділлі і, можливо, найвищий. У своєму первозданному вигляді він разом із баштами сягав 60 метрів, — каже бр. Адріан. — Люди розповідають, що видно його було за багато кілометрів звідси. От тільки світлин храму, на жаль, показати вам зможу небагато. Самі шукаємо, бо нині маємо лише декілька зсередини і ще кілька малюнків».
Історія тиврівського католицького храму починається з середини XVI століття — з невеличкого дерев’яного костелу. Муровані храм і монастир тут збудували у 1760‑му році, що робить комплекс однією з найстарших кам’яних споруд Вінниччини. Його ровесником, наприклад, є Домініканський монастир у Вінниці, нині — Свято-Преображенський собор УПЦ МП.
Будували тиврівський храм коштом тодішнього власника містечка, поміщика Міхала Яна Калитинського, чий колишній маєток, до речі, розташований за сотню метрів від католицької святині.
Уявлення про автентичну споруду нині можемо отримати завдяки знаменитому художнику Наполеону Орді, який, перебуваючи на Вінниччині у XIX столітті, змалював у акварелі містечко Тиврів. На картині видно, що храм, як і маєток Калитинського поруч, у первозданному вигляді був справді вражаючих розмірів. Однак таким йому судилось бути недовго, наближалось ХХ століття і настання радянської влади…
Знайомство з комплексом починаємо з монастиря. Від заснування він належав чернечому ордену домініканців, але 1833 року його закрили. З моменту відновлення на початку 1990‑х монастирем опікуються місіонери облати.
«У наших братів уже є успішний досвід відновлення католицьких храмів на Вінниччині — дуже гарного костелу св. Йосипа у Гнівані, який мало не зруйнувала радянська влада», — розповідає бр. Адріан, підходячи до однієї з головних святинь монастиря — чудотворної ікони Тиврівської Матері Божої.
Попри скромний вигляд монастиря зовні, всередині він виявився досить просторим: із молитовною залою, келіями ченців, гостьовими кімнатами молодіжного центру, трапезною, ігровими для дітей. Є у монастиря й власне підземелля. Щоправда, на відміну від вінницьких підземеллів у капуцинів, де віднедавна проводять екскурсії, у тиврівському монастирі їм відвели суто практичне призначення: тут розмістились навчальні класи і котельня.
Відбудовувати монастир почали 1991 року, коли приміщення повернули католицькій спільноті. Тож сьогодні вже помітний результат оновлення святині, яке відбувається за рахунок католицької церкви, пожертв громади, а також меценатів.
З будівлею храму виявилось набагато складніше. Радянська влада не пошкодувала його, з приходом більшовиків влаштувавши зерносховище. Можливо, його б навіть розібрали по цеглині, як це сталося з десятками інших храмів Вінниччини; утім, тодішні чиновники у пошуках нових виробничих приміщень вирішили залишити споруду. Так у 1960‑х тут з’явився завод пластмасових виробів, а прилеглий монастир пристосували під багатоквартирний будинок. Звісно, за таких утилітарних потреб ні про яке збереження вишуканого оздоблення храму не могло бути й мови — майже усе було пограбовано та знищено. Священники згадують, що, повернувши святиню, були шоковані: будівля стала руїною і смітником. Та, мабуть, найбільш цинічно комуністичні чини розправилися з вівтарем.
«Вони зробили тут туалет. Точнісінько на місці, де розташовувався вівтар. Ясно, що тим самим вони хотіли підкреслити свою зневагу до релігії», — констатує Адріан Котлярскі.
Зухвальство радянської влади до старовинного храму стало ілюстрацією репресій, які проводив тоталітарний режим щодо представників релігійної громади. У пам’ять про це в оновленому храмі Архангела Михаїла з’явиться унікальний туристичний об’єкт, аналогів якому немає в Україні ані на просторах усього колишнього радянського табору, стверджує священнослужитель.
«На першому поверсі буде музей жертв репресій тоталітарного режиму щодо релігії. Там будуть представлені речі, пов’язані з тими подіями, історичні матеріали, фотографії. Зокрема, в експозиції будуть і ті нечисленні предмети оздоблення нашого костелу, які вціліли. Наприклад, рештки історичної ліпнини, які ми зібрали під час реконструкції. А поверхом нижче, у підвалі під вівтарем, де раніше розміщувався склеп монастиря, будуть мощі святих Католицької Церкви».
Споруда зазнала дуже серйозних перебудов, і коли постало питання про повернення головній залі її первозданного вигляду, архітектори відповіли, що це неможливо. Якщо демонтувати нинішні перекриття, що утворили три поверхи, стіни можуть не витримати навантаження. За сучасним проектом знайшли компроміс: на кожному поверсі храму буде більша чи менша молитовна зала. В чомусь це навіть виправдано, адже нині католицька громада у Тиврові нечисленна, усього близько 150 вірян.
Розповідаючи про перебіг реставрації, бр. Адріан згадує курйозний випадок, що стався з будівельниками.
«Зараз багато хороших українських будівельників їдуть у пошуках кращих заробітків за кордон. У ту ж Польщу, — каже він. — Було таке, що ми так і не знаходили фахівців тут, доводилось самим замовляти закордонних. Із Польщі».
Попри невелику кількість парафіян, храм у Тиврові може стати значним культурним та релігійним центром всеукраїнського рівня. Уже тепер при монастирі влітку можна побачити чимало дітей — тут діє молодіжний центр, куди приїздять діти й молодь із різних областей країни. Зі слів брата Адріана, у майбутньому це буде не тільки католицький, а саме християнський центр.
«Ми усі християни, як католики, так і православні. У нас і зараз склались хороші відносини із священиками Православної Церкви Київського патріархату. Ми часто зустрічаємося, товаришуємо. А от представники Московського патріархату, чий храм зовсім поруч, чомусь на контакт іти не хочуть».
Нагорі брат Адріан вказує на зруйноване склепіння храму. Дивно, але й понині залишились рештки оздоблення, а на потертих часом стінах проглядаються залишки давнього розпису.
Завершуємо знайомство з храмом на самій верхівці храму з неперевершеним видом на пагорби Південного Бугу. Ті самі пагорби, з яких у позаминулому столітті легендарний Наполеон Орда писав найвідомішу історичну картину невеличкого подільського містечка Тиврів. Хтозна, може, з часом і ми побачимо той самий вид, колись відтворений митцем, — із величним, височенним храмом Архангела Михаїла, який, за легендами, було видно за десятки кілометрів…
За матеріалами: Urban
фінансово.
Щиро дякуємо!
