Погляд

Мати Тереза — свята?

11 Липня 2017, 18:14 1867

Її ім’я стало означати милосердність. Її святістю захоплюються по всьому світу. Але таки захоплюються не всі…

Мати Тереза (1910-1997), албанка (світське ім’я: Аґнес Ґондже Бояджіу), народжена в Скоп’є, столиці Македонії, засновниця Згромадження Місіонерок Любові, лауреатка Нобелівської премії (1979), понад сорок років допомагала знедоленим в Індії, передусім у Колкаті (колишня Калькутта), тому її ще називали «Тереза Калькутська», а її сестер — «калькутки». Зараз, за даними на 2017 рік, Сестри Місіонерки Любові служать у понад 130 країнах світу, також і в Україні; їх загальна кількість — близько 4500 сестер, які служать насамперед бідним і бездомним у понад 600 домах-притулках.

Відразу після смерті Матері Терези у Ватикані почався процес її беатифікації. Керував процесом отець Браян Колодєйчук, канадець українського походження, який був також членом чоловічої гілки Місіонерів Любові. Було зібрано 76 документів, які сумарно склали 35 000 сторінок, опитано 113 свідків, і була отримана відповідь на 276 питань, поставлених свідкам під час процесу. Після шести років процесу Мати Тереза була зачислена до лику блаженних, тобто беатифікована, 13 жовтня 2003 року. Це зробив Йоан Павло ІІ у Римі.

Після беатифікації почався процес канонізації, тобто зачислення до лику святих. Канонізація відбулася так само у Римі, на площі св. Петра, 4 вересня 2016 року. Канонізацію звершив Папа Франциск. Відтепер у цілій Католицькій Церкві Мати Терезу вшановують, як святу і згадують її у церковному календарі 5 вересня — це день її смерті, її «народження для Неба».

Її святість і пожертвування свого життя найбіднішим викликала подив і захоплення у цілому світі. Мати Тереза стала «іконою» милосердя та праці з бідними. Дотепер вислів «бути як Мати Тереза» має значення «бути милосердним». Проте не всі так вважають.

 

Критики і переслідувачі

Сотні блогів, постів та коментарів в інтернеті, сотні статей вже не один рік описують Мати Терезу як «горду» і «славолюбну»,  що «жорстоко поводилася з пацієнтами притулків», «не боролася з бідністю, бо вважала, що бідність наближає до Христа», «не боролася зі стражданням, бо це солідаризує з Христом», яка у своїх притулках не дотримувалася належної гігієни та медичних стандартів, яка «більше думала про навернення помираючих на католицизм, аніж про їх лікування», «зловживала дарованими її Згромадженню фінансами», створила не притулки для лікування, а «доми смерті» і т. п. При цьому в більшості таких дописів є посилання на певні «авторитетні джерела», які це все «ретельно дослідили».

Що ж це за джерела? Одним із перших критиків Матері Терези був народжений у Колкаті, а пізніше громадянин Великої Британії, письменник та атеїст із соціалістичними поглядами Аруп Чатерджі. Після багаторічної критики він видав книжку «Мати Тереза: Остаточний вердикт» («Mother Teresa: The Final Verdict», 2002). На його думку, Мати Тереза створила негативний образ його рідного міста, Калкоти, яка тепер у світі асоціюється з бідністю та хворобами. Він твердив, що коли жив у Калкоті, «ніколи не бачив сестер у нетрях бідноти». Дав понад сто інтерв’ю, написав книжку, багато статей, де критикував Мати Терезу за промування «культу терпіння», за нестерильні умови при медичних процедурах у притулках сестер. Пізніше навіть говорив, що частина його критики почута, і сестри вже не використовують багаторазові голки при медичних процедурах, а перейшли на одноразові.

Індійська газета «Телеграф» (уже після смерті Матері Терези) назвала її «святою з помийки» і звернулася до Рима із закликом розслідувати, чи вона справді зробила щось для покращення становища бідних, чи піклувалася про хворих тільки задля пропаганди?

Одним із перших медичних експертів, хто критикував Матір Терезу, був Робін Фокс. Він — редактор британського тижневого загальномедичного журналу «Ланцет» («The Lancet»), що належить до найвпливовіших у світі медицини. Фокс писав ще у 1991 році на сторінках цього журналу, що Фонд Сестер Місіонерок має достатньо коштів, аби приймати на роботу професійних лікарів, проте Згромадження користується головно послугами волонтерів, які часто не мають достатньої медичної освіти. Також він критикував стан домів Згромадження, і що вони не відповідають навіть мінімуму, який вимагається при медичній опіці.

Слідом за Фоксом критика пішла від інших впливових спеціалістів, психологів Монреальського університету в Канаді, Сержа Ларів’є та Женев’єви Шенар, разом із фахівцем з Університету Оттави Керол Сенешаль. Вони в березні 2013 року опублікували статтю в журналі «Studies in Religion» під назвою «Темна сторона Матері Терези» («Les côtés ténébreux de Mère Teresa»). Там автори стверджують, що «світлий образ Матері Терези» створений журналістами, а не дійсністю.

Знову, подібно як раніше Фокс, вони критикують погане трактування хворих, погану їжу в притулках, бруд у приміщеннях, брак знеболювальних. Подібно як Аруп Чатерджі, звинувачують її в багаторазовому використанні голок при уколах хворим. Крім того, наголошують на сумнівних політичних зв’язках, наприклад, із деякими диктаторами, що жертвували «великі суми грошей на секретні банківські рахунки, які потім невідомо куди йшли». Але головне — автори критикують Мати Терезу за догматизм, за критику розлучень, абортів і контрацептивів.

Крім того, в Індії було багато природніх катаклізмів, а Мати Тереза жодного разу не пожертвувала грошей постраждалим, а лише «закликала молитися за них». А грошей у неї ж було «з усього світу понад міру». Крім того, «коли сама хворіла, лікувалася в західних клініках, на відміну від своїх підопічних, яким у цьому відмовляла».

Критикували Матір Терезу й деякі комуністи. Індійський історик і журналіст, комуніст-марксист Віджей Прашад написав статтю, надруковану 1998 року в «Australian Marxist Review», а перед тим у марксистському виданні Комуністичної партії США «Political Affairs» під назвою «Мати Тереза — комуністичний погляд» («Mother Teresa: A Communist View»). Як у справжнього ленінця, перше посилання у його статті — на працю В. Леніна, «Зібрання творів, том 10». У цій статті він пише, серед іншого, що прояв любові до Матері Терези у світі викриває всю суть буржуазного капіталізму. Критикує також «приязнь Матері Терези з провідними капіталістами чи диктаторами світу». Протиставляючи комуністів Калькутти Матері Терезі, яка там працювала, він пише: «Комуністи не дають людям рибу, яку ті могли би з’їсти за один день. Суть комунізму — навчити маси ловити рибу, і тоді вони їстимуть завжди. Щодня комуністи Калькутти — і це справжнє ім’я безіменних Матерів Терез — проводять необхідну працю для соціалізму, аби знищити бідність назавжди». Нам, які пережили всі «принади» комунізму у соціалістичному вигляді, навіть не треба коментувати цю відверту пропаганду, яка не має нічого спільного з реальністю.

Великий Гітченз

Найбільшим, однак, критиком Матері Терези був американський журналіст та письменник британського походження Крістофер Гітченз. Войовничий атеїст, антиклерикал чи, як сам себе називав, «марксист». Визнаний, до речі, читачами журналів «Prospect Magazine» (Велика Британія) та «Foreign Policy» (США) одним із провідних інтелектуалів сучасності 2005 року. Гітченз узявся за справу серйозно. Крім різних телевізійних програм, ток-шоу, статей, інтерв’ю, написав свою книжку про Матір Терезу під двозначною назвою «Місіонерська поза: Мати Тереза в теорії і на практиці» («The Missionary Position: Mother Teresa in Theory and Practice», 1995). Книжка, щоправда, невелика, всього 98 сторінок тексту, проте стала пізніше основним джерелом більшості дописів про «не‑святу Матір Терезу».

Автор критикує фінансову діяльність Згромадження Сестер Місіонерок, її непрозорість, а також етичну сторону цієї діяльності. На його думку, сестри місіонерки під керівництвом Матері Терези своєю діяльністю лише «прославляють бідність і страждання». Головною ж метою цієї діяльності було не співчуття або філантропія, а ширення християнства, а що за цим іде — ширення церковної політики у соціальній сфері, передусім несприйняття розлучень, абортів та контрацепції. Гітченз також переконаний, що існує величезна різниця між образом Матері Терези у ЗМІ та «свідченнями людей, які з нею співпрацювали» і критикували методи, що їх практикує Згромадження Місіонерок Любові. Мати Тереза, на думку Гітченза, не сильно цікавилася бідними і тим, щоб допомагати їм, лише насамперед використовувала їхнє жалюгідне становище, аби ширити свої фундаменталістичні католицькі догми.

Гітченз критикує, серед інших, Малкольма Маґґеріджа (1903-1990), британського журналіста та дослідника Голодомору, який посприяв світовій славі Матері Терези. 1969 року він зняв документальний фільм про неї, а 1971 року видав книжку під тією самою назвою «Щось красиве для Бога» («Something Beautiful for God»). До речі, знімаючи фільм, Маґґерідж сам пережив духовний злам, який навернув його до католицизму, хоча замолоду він симпатизував комуністичним ідеям. Завдяки йому світ дізнався дещо про розмах Голодомору в Україні, яку він відвідав 1933 року і потім написав декілька статей про побачене. Це «навернуло» його з комунізму. Знайомство з Матір’ю Терезою навернуло його до віри.

Книжка Крістофера Гітченза про Матір Терезу була продовженням критики, яку він розпочав у документальному фільмі 1994 року «Ангел пекла: Мати Тереза» («Hell's Angel: Mother Teresa by Christopher Hitchens»). Як говорив сам Гітченз, створити фільм надихнула його критика в адрес Матері Терези від Арупа Чатерджі. Основною ідеєю фільму було «розвіяти міф, який створили медіа» про Матір Терезу, починаючи від згаданого Малкольма Маґґеріджа, та піддати нищівній критиці «цей спрофанований шлюб між крикливими медійними окозамилюваннями та середньовічними забобонами, з чого народилася “ікона”, щодо якої мало хто дотепер відчував поганий смак».

Взагалі, весь цей негатив, який Гітченз виливав на релігійних діячів, брався з його войовничого атеїзму, тобто антитеїзму, і переконання, що майже всі біди у цьому світі — від віруючих. Як говорив колись сам Гітченз: «Я навіть не так атеїст, як антитеїст… Цивілізація досягне світанку лише в той день, коли останній камінь останнього храму звалиться на голову останнього жреця». Коли читачі британської газети «Independent» запитали Гітченза у березні 2002 року, що він вважає «віссю зла» у світі, він відповів: «Християнство, юдаїзм та іслам — три провідні монотеїзми».

Якщо атеїсти зазвичай сповідують просто брак віри в Бога і релігією у своєму повсякденному житті сильно не переймаються, то антитеїсти переймаються релігією досить активно: їхня життєва мета — невпинна боротьба з релігією, перш за все з її активними представниками. Особливо якщо ці представники подають релігію у позитивному світлі й мають вплив на уми людей цілого світу. Мати Тереза якраз і була такою особою, отож атака Гітченза на її адресу зовсім не випадкова.

Одна з найбільш відомих антирелігійних книжок Крістофера Гітченза — «Бог не великий: як релігія все отруює» («God is not Great: How Religion Poisons Everything», 2007). Після публікації ця книжка стала новим бестселером і зайняла друге місце після «Гаррі Поттера» за продажами та перше місце у списку бестселерів газети «The New York Times».

У цій книжці Гітченз твердить, що релігія пропагує насильство, нетерпимість, расизм, фанатизм, упередженість та вкорінює невігластво людства. Крім того, на думку автора, релігія цілеспрямовано спотворює уявлення людства про навколишній світ та всесвіт, вимагає підкорення природи людини вигаданим шкідливим нормам та правилам, породжує насильство, придушує прагнення людини до свободи. Релігія, на думку Гітченза, — «одна з причин фашизму, сталінізму та північно-корейського тоталітаризму». І взагалі, у ХХІ‑му сторіччі людство знову потребує просвітників Відродження, аби критично оцінити роль релігії у суспільстві та обмежити її вплив. Напевно, таким представником нового Відродження Гітченз вважав теж самого себе і сумлінно виконував взяті на себе зобов’язання з очищення світу від «отрути», якою є насамперед монотеїстичні релігії. У книжці автор аналізує деякі конкретні факти зі Святого Письма та піддає їх критиці на прикладах із сучасного життя, наукових фактів, публікацій.

Треба сказати, що суто з наукової чи філософської сторони книжка Гітченза «Бог не великий» не подає нічого нового, що раніше б не писали різні атеїсти стосовно релігії, починаючи хоча б від Вольтера. Автор майже дослівно повторює класичні звинувачення проти монотеїстичних релігій, особливо любується в критиці Старого Завіту з його «безглуздими релігійними міфами» та наказами. Можливо, єдиною «новинкою» Гітченза, в порівнянні з попередниками, є не так критика релігії чи віри, як людей релігійних та віруючих. Особливо якщо це відомі люди і мають вплив на маси та становлять приклад моралі й святості для інших. Як, наприклад, Мати Тереза. Гітченз постійно прагне довести, що віруючий є носієм багатьох укритих вад, від яких вільний невіруючий, атеїст. А тому належить відгородити людей від віри як від «заразної хвороби».

 

Критика Гітченза

Крім величезного читацького зацікавлення, книжка «Бог не великий» викликала серйозну критику фахівців. Американський філософ і богослов, професор домініканського університету «Providence College» Дейвід Гарт у травні 2010 року в журналі «First Things» у статті «Believe It or Not» ствердив, що Гітченз у своїй книжці «…не показує жодних ознак того, що ним сказано щось незвичне, крім відчайдушного бурлеску, за повного браку логічної побудови та наукової точності. Його поодинокі метання в бік філософських доказів показують не лише те, що він вліз не в свою сферу, але також те, що він просто не вникає в кожен із цих доказів… Книжка Гітченза аж кишить помилками, що зразу явно впадає в очі». Інший спеціаліст, з Університету Брігама Янґа, професор ісламознавства та арабістики Даніель Петерсон ще 2007 року у виданні «The Farms Review» гостро критикував у своєму есе «God and Mr. Hitchens» щойно видану книжку Гітченза: «Книжка… рясніє помилками, і помилки, які впадають в очі, завжди-завжди на користь Гітченза… Це не якісь дискусійні факти чи щось, що викликало мій сумнів, а перевірка, яка підтвердила, що Гітченз не має рації. Кожного разу».

Ще один професор того ж університету Вільям Гемблін пише у 2009 році, теж на сторінках видання «The Farms Review», величезну статтю «The Most Misunderstood Book: Christopher Hitchens on the Bible» із понад сотнею відсилань. Він, зокрема, зазначає: «Розуміння Гітчензом біблеїстики залишає бажати кращого. Він систематично спотворює те, про що йдеться в Біблії, відкидає контекст біблійної розповіді в її історичному змісті… Рівень знань Гітченза в Біблії дорівнює рівню недбалого студента».

Відомий публіцист Росс Даусет влітку 2007 року на сторінках видання Клермонтського інституту «Claremont Review of Books» у рецензії на книжку Гітченза під титулом «Lord Have Mercy: A review of Got is Not Great» пише: «Аргументи Гітченза — анекдотичні, і в кращому разі він настільки переконливий, наскільки допитливий… Можна було б заплющити очі на недалекість книжки та широту її охоплення, а також на звичайну данину моді, з якою він пропихає свої більш ніж суперечливі ідеї».

Сам Гітченз не сильно переймався, що йому бракує доказів в аргументах. На хвилі боротьби з вірою в Бога він якось сказав: «Те, що можна стверджувати без доказів, можна відхилити без доказів» («What can be asserted without evidence can be dismissed without evidence» — з його статті в газеті «The State» за 20 жовтня 2003 року).

Крістофер Гітченз був взагалі неординарною постаттю. Часто змінював свої погляди, або радше — своє ставлення до певних кіл та людей. Проте послідовно боровся з релігією та її проявами. Він автор багатьох книжок, звичайно, не лише присвячених боротьбі з релігіями. Він боровся з усіма, хто не погоджувався з його поглядами. Коли він підтримав війну в Іраку — боровся з тими, хто активно її не підтримував. Сьогодні Гітченз міг когось підтримувати, завтра вже його критикував. Колись був лівим, потім лівих критикував. Проте сам твердив, що і надалі залишається марксистом.

Книжка Гітченза «Місіонерська поза», подібно як і два роки пізніше його книга «Бог не великий», одразу стала бестселером. Також і багато критиків сприйняли її схвально. Зокрема, філософ Чарльз Тейлор написав у червні 1999 року на сторінках видання «Salon», що «Гітченз знову показав себе як талановитий письменник, що наводить саме такі факти, які людям не до вподоби… Я не знаю ніякого кращого способу, щоб спонукати людей [до мислення], аніж вручити їм чудову полеміку “Місіонерська поза”, яка мала покласти край міфові про святість Матері Терези, раз і назавжди».

Крім прихильників, були теж, звісно, і критики книжки Гітченза, серед яких — письменник та сінолог [знавець Китаю] Саймон Лейс. Він написав кілька критичних відгуків на сторінках «New York Review of Books». Або Джеймс Мартін SJ, що публікувався у тому ж виданні. На сторінках цього журналу у 1996-1997 роках, починаючи з прихильної до книжкі Гітченза статті журналіста Маррея Кемптона «Свята тінь» («The Shadow Saint»), велися запеклі дискусії між прихильниками Гітченза та критиками його книжки. Там Кемптон, серед іншого, знову говорить про фактичне схвалення Матір’ю Терезою дій фінансових махінаторів, коли вона отримувала від них пожертви, а також описує притулки Матері Терези як «доми, в яких гарантують спокійну смерть вмираючим, замість первинної медичної допомоги», чим вона прискорювала смерть хворих.

Статтю Кемптона назвав «істеричною» Джеймс Мартін, тодішній редактор журналу «America». Він визнав, що Мати Тереза приймала пожертви «від неприємних персонажів», а також допускає неякісні медичні умови в її госпісах. Що стосується ж вмираючих із найбідніших, то стосовно них, як пише Мартін, «…мабуть, існують два варіанти: перший — нарікати, що така група людей існує; другий — діяти: забезпечити комфорт і спокій для цих людей, коли вони стикаються зі смертю. Пан Кемптон вибирає перший варіант. Мати Тереза, з усіма її недоліками, вибирає другий».

За критику книжки Крістофера Гітченза особливо взявся Білл Донох’ю, президент Католицької ліги (США), який на 21 рік пізніше написав книжку-відповідь «Демаскуючи критику Матері Терези» («Unmasking Mother Teresa's Critics», 2016), давши вичерпні відповіді на всі критичні випади Гітченза.

В одному з інтерв’ю Донох’ю сказав: «Не було книжки, яка становила пряму відповідь на всю критику. Найвідомішим критиком був Крістофер Гітченз, який помер 2011 року. Крім нього, було багато інших, які я, однак, вважаю «слабенькими пострілами» проти Матері Терези. На відміну від Гітченза, який написав книжку на 98‑ми сторінках без жодних посилань, додаткових пояснень, бібліографії, взагалі без посилань на джерела, загалом 98 сторінок нічим не підкріплених думок, — у моїй книжці хоч теж небагато сторінок, проте там більше виносок, аніж сторінок. Це для того, щоб читачі могли перевірити першоджерела моїх аргументів».

Відразу після видання книжки Гітченза Білл Донох’ю написав 1996 року в одній з критичних рецензій, що «якщо це [книжка Гітченза] виглядає як нонсенс — добре, бо так воно і є». Хоча він поважає Гітченза як письменника і «провокатора», проте «Гітченз був повністю переоцінений як учений… через недбальство у своєму дослідженні».

Гітченз і Ватикан

А що Ватикан на книжку Крістофера Гітченса? Вона вийшла 1995 року, тобто за два роки до смерті Матері Терези. Беатифікаційний процес почався у рік смерті (1997). Книжка вже набула розголосу, тому її також врахували під час процесу. Постулатор, Браян Колодєйчук, запросив Крістофера Гітченза, а також Арупа Чатерджі 2003 року до Рима свідчити «проти» беатифікації. Перед тим він листувався з одним і другим, вивчав їхні аргументи й давав завдання комісії, яку очолював, перевіряти дані. Коли обоє критиків Матері Терези звернулися до трибуналу в Римі, насамперед заперечуючи факт чуда, яке сталося за справою Матері Терези, їхні аргументи було передано ватиканській Конгрегації у справах святих. Після вивчення аргументів, Конгрегація дійшла висновку, що перешкод для беатифікації немає. Висновок Конгрегації, загалом беручи, збігався з висновками критиків Гітченза й Чатерджі: аргументи не мають достатньої доказової бази. Незалежний медичний комітет видав вердикт, що зцілення Моніки Бесри (одне з трьох чудес за заступництвом Матері Терези, які представив на розгляд комітету Браян Колодєйчук), свідчить про надприродність явища.

Критики, незадоволені рішенням комітету та Конгрегації, повернулися до себе і продовжували критикувати Матір Терезу, а 13 жовтня того ж 2003‑го року вона була беатифікована. Одразу після беатифікації, 20 жовтня 2003 року, Гітченз опублікував статтю в газеті «The State» під промовистим заголовком: «Найдорожча Мамочка. Папа беатифікує Матір Терезу — фанатичку, фундаменталістку й шахрайку» («Mommie Dearest: The pope beatifies Mother Teresa, a fanatic, a fundamentalist, and a fraud»). Англійський вираз «mommie dearest» означає особу з тиранічними якостями, жінку, переповнену люттю і хворобливою манією, схильну до диктатури та нечутливу до проблем інших…

Що можна відповісти критикам стосовно їхніх звинувачень Матері Терези? Якщо говорити про саму критику, то її можна умовно поділити на такі основні теми: навертання підопічних на християнство; сумнівні зв’язки з деякими політиками; сумнівні мотиви харитативної діяльності; неякісне медичне обслуговування підопічних; невластиве використання фінансів.

Щодо навертання на християнство, то Матір Терезу звинувачували, що вона «пропагує християнські догми» серед своїх пацієнтів, а також у світі. Зокрема, виступає проти абортів і розлучень. Критика ця, крім згаданого Гітченза, зазвичай походила з ліберальних ЗМІ лівого спрямування. Важко уявити, щоб католицька монахиня у своїх виступах, книжках, конференціях, чи працюючи з потребуючими, мала не говорити про свою віру, про вчення своєї Церкви. Вимагати від християнина відмовлятися від своєї віри, також і публічно, — це замах на свободу віросповідання. Коли Мати Тереза отримувала Нобелівську премію 1979 року, вона сказала, серед іншого, що аборти — це найбільше зневажання миру у світі. Тож нічого дивного, що всі критики Матері Терези — проабортні діячі.

Варто підкреслити, що притулки Сестер Місіонерок Любові — це не державні установи, а приватні, в яких діють свої внутрішні правила, звісно — узгоджені з католицьким ученням. Звинувачували Матір Терезу також і в тому, що дозволяє хрестити помираючих без їхньої згоди, або без достатньої інформації про християнство. Зазвичай сестри клали на голову вмираючому змочену у воді марлеву пов’язку, вимовляючи формулу Таїнства Хрещення. Проте якщо помираючий мав ще контакт з оточенням, його про це питали, говорячи: чи хотів би він отримати «білет до неба». Лише після ствердної відповіді хрестили. Критики твердять, що, не говорячи прямо про хрещення, лише про якийсь «білет до неба», сестри обманювали пацієнтів. Так, ніби пацієнти не знали, в якому закладі вони перебувають, і хто такі католицькі сестри! Зрештою, як і в кожному католицькому закладі, обов’язок опікунів — дбати не лише про тіло підопічних, але й про душу, тобто про цілу людину, особливо в останньому моменті її життя.

 

Сумнівні зв’язки

Якщо йдеться про сумнівні зв’язки з деякими політиками чи бізнесменами, які жертвували кошти на справу Матері Терези і яких вона підтримувала чи з ними зустрічалася, то тут найчастіше видно політичну складову критики. Зокрема, Матері Терезі докоряли, що коли 1989 року вона відвідала свою батьківщину, Албанію, то радо зустрілася там із комуністичними лідерами і поклала вінок під комуністичною статуєю «Матір Албанія» у столиці країни, Тірані. Про цю подію згадує Гітченз, наприклад. А ще раніше вона відвідала Гаїті (1981 та 1983), де тоді керував диктатор Жан-Клод Дювальє. Вона підтримала його діяльність для народу Гаїті й сама отримала від нього допомогу для Згромадження у сумі 2,5 мільйона доларів. Чи «підтримка діяльності Дювальє для народу» — це підтримка його диктатури, чи скоріше дипломатичне побажання, яке кожен гість складає керівникові даної країни, — це вже інше питання. Проте критики побачили самий негатив.

Також була критика, що Мати Тереза прийняла гроші від британського мільярдера Роберта Максвела (уродженець Закарпаття, тодішня Чехословаччина, народився 1923 року у Солотвині, справжнє ім’я Ян Людвік Гох), який під час кризи своєї компанії незаконно використав гроші з пенсійного фонду співробітників. Проте, як виявилося, Мати Тереза про це нічого не знала, бо справа з крадіжкою стала явною пізніше, аніж Максвел дарував Згромадженню пожертву.

Також звинувачують Матір Терезу, що прийняла пожертву на понад 1,2 мільйона доларів від американського фінансиста й мільярдера Чарльза Кітінга, якого звинуватили в обмані та корупції. І що підтримувала його перед ув’язненням та після нього. Однак немає жодних доказів, що вона підтримувала злочини Кітінга, — тільки людину, яка допомогла Згромадженню в його місії. Пізніше заступник прокурора Лос-Анджелеса Пол Тарлі написав до Матері Терези, щоб повернула даровані їй гроші Кітінга, «які той вкрав у людей», на що не дістав відповіді. Важко уявити повернення отриманих засобів, які вже пішли на притулки та допомогу бідним. На відміну від чуток, «таємних рахунків» у Матері Терези не було, звідки можна було б узяти зайві кошти.

Докоряють Матері Терезі також за те, що підтримала номінацію на Нобелівську премію для Лічіо Джеллі — італійського фінансиста й письменника, який теж допоміг її Згромадженню і який був одночасно одним із провідних масонів Італії та звинувачуваним у банківських та інших махінаціях. Як уже не раз було сказано, Мати Тереза завжди мала слова вдячності до всіх жертводавців для її місії, хоч би хто це був, — що не означає, ніби вона підтримувала їхню незаконну діяльність.

Стосовно сумнівних мотивів харитативної діяльності Матері Терези та її Згромадження, то їх колись одним реченням висловив Крістофер Гітченз 2003 року на одній з передач каналу CBS за тиждень до беатифікації: «Її наміром не була допомога людям, вона трудилась не щоб зменшити бідність, але щоб збільшити кількість католиків». І додав слова самої Матері Терези, аби підтвердити свою тезу: «Як вона сама говорила: “Я не соціальний працівник. Я не роблю це для цієї мети. Я роблю це для Христа. Я роблю це для Церкви”». Войовничий атеїст, тобто антитеїст, побачить у цих словах Матері Терези негатив; віруючий одразу пригадає слова Христа з Євангелія від Матея: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мт 25, 40).

Ну і, звісно, фальшиві висновки, які витягнув із цих слів Гітченс, ніби єдиною метою діяльності Матері Терези було перетягувати на католицизм, — це як сказати, що єдину мету матері, яка опікується своєю дитиною, становить егоїстичне прагнення, щоб дитина була до неї прив’язана, чи щоб була членом її родини, збільшуючи родину собою, чи ще якісь нісенітниці. Подібно Аруп Чатерджі колись писав, що всі доми Згромадження в Папуа Новій Гвінеї знаходяться там лише для того, щоб навертати місцеве населення на католицизм. Також, як відзначив ресурс BBC News 5 вересня 1997 року, в день її смерті, деякі індуїсти оскаржували Матір Терезу, що вона вибрала «бідних Індії» лише для того, щоб навертати їх у християнство «хитрістю».

Так, Мати Тереза, допомагаючи бідним, робила це для Христа і заради Христа, — що не означає, як ствердив Гітченс, ніби їй було байдуже до бідних і хворих. Проблема майже всіх критиків полягала в тому, що вони дивилися на справу очима своєї невіри в Бога, і це приводило їх до фальшивих висновків щодо мотивів чи намірів святої.

 

Послух і страждання

Ще є два висловлювання Матері Терези, вирвані з контексту, що їх критики подають як «докази» її неналежних мотивів праці з хворими та сповідування «культу страждання». «Страждання наближає людей до Христа», сказала колись Мати Тереза. А іншим разом: «Проказа це не кара, вона може бути дуже гарним даром Божим, якщо ми добре це використаємо. Завдяки цьому ми можемо вчитися любити тих, кого всі інші відкидають». Це нібито мало бути доказом, що вона не бореться зі стражданням, а розвиває його культ, тобто говорить про хвороби у доброму світлі, бо «це наближає до Спасителя».

Знову, це абсолютно атеїстичний погляд, який хоче приписати християнам своє бажане, нібито християни радіють стражданню. Такі погляди беруться з невіри у Христа, у Його спасительні Страсті, і що Його смерть стала нашим відкупленням. Це, здається, найбільш радикальна ідея з усіх, які існують у світі. Атеїст може зрозуміти і погодитися, що страждання у світі існує, але сприйняти ідею, що це страждання можна поєднати з Христом — цього він вже абсолютно не сприймає. Мало того, ще й звинуватить віруючих, що їхній Бог не існує, бо у світі є страждання. Проте сам відповіді на його причину або сенс не має.

Якщо вже страждання є у цьому світі, і якщо воно неминуче, навіть коли медицина не допомагає, то для віруючого єдиний спосіб його полегшити — це ввіритися в руки Христа, який також невинно страждав і помер. Це перевести своє страждання з прокляття (яким воно є, так як і кожне зло) в благословення. Це не означає, що потрібно шукати страждання або підтримувати його. Це лише християнська відповідь, як бути людині, що страждає, коли страждання неминуче. Мати Тереза тут нічого нового не висловила, лише виразила християнську істину про людське життя, у якому трапляються горе чи страждання, і як людині це трактувати. Якби вона ширила «культ страждання», то навіщо б засновувала притулки для хворих?

До речі, колишня сестра-місіонерка, яка вийшла зі Згромадження, Колет Лівермор, написала книжку «Надія витримує: залишаючи Матір Терезу, втрачаючи віру та шукаючи сенсу» («Hope Endures: Leaving Mother Teresa, Losing Faith, and searching for Meaning», 2008). Там вона описує, чому вийшла зі Згромадження, і пише, що хоча Мати Тереза була доброю і мужньою, однак її «теологія страждання» була помилкою. Колет не могла погодитися з певними дисциплінарними практиками Згромадження, які, на її думку, не зовсім людські. Наприклад, сестри працювали лише згідно з планом конкретного Дому, і лише в рамках цього розкладу допомагали бідним. Також небагато сестер удосконалювали свої медичні вміння. Ну і врешті, настоятельки ставлять послух у спільноті понад «незалежне мислення та вирішення проблем».

Мені самому доводилося чути відгуки про дисципліну в притулках сестер: наприклад, за розпивання алкоголю там дається попередження, а за другий такий учинок підопічний, навіть якщо йому ніде подітися, повинен зразу покинути притулок. Можна це назвати «нелюдським трактуванням», але тоді й усяка інша дисципліна та кара за її порушення в усіх інших закладах чи організаціях, чи на дорогах, могла б бути трактована як «нелюдська». Християнство — це не нехлюйство щодо порушення правил, особливо встановлених для блага цілої спільноти, і які хтось порушує, наражаючи інших на зло чи завдаючи його іншим.

Тут варто усвідомити, що будь яка організація потребує дисципліни та плану роботи, навіть харитативна, інакше все розповзеться в хаотичну «самореалізацію». Тим більше — чернеча організація, яка, крім праці, насамперед присвячує час молитві, духовному читанню, адорації, врешті, спільній Літургії. Одним з основних елементів кожного Ордену чи Згромадження є послух. Зокрема, завдяки цьому більшість згромаджень існують не одне століття, а то навіть і понад ціле тисячоліття, і, отже, продовжують служити Богу і людям дотепер. Нерозуміння цього призводить до конфліктів, а також до бачення чернечої спільноти крізь призму світської організації.

Що таке «якісне медичне обслуговування»

Якщо йдеться про неякісне медичне обслуговування, про яке писали зокрема в медичному журналі «The Lancet» і потім майже всі інші критики: що «притулки вирізнялися вкрай невтішним станом» і що «були погано обладнані в невідповідних приміщеннях», що «в притулках був бруд, а хворі не отримували достатньо харчування», що «використовувалися багаторазові голки», чи що «у притулках не було ніякого знеболювального, крім аспірину», що «працю виконували в основному волонтери, замість професійних медиків», що «більшість пацієнтів у притулках не отримували відповідного лікування і їх прирікали на смерть», що «медицина у притулках була далека від сучасних стандартів» тощо, — то це якби критикувати клініки країн третього світу (або деякі і в Україні) з погляду елітних клінік Заходу. Звісно, хотілося б, щоб усі люди світу мали доступ до сучасного медичного обслуговування на високому рівні, — проте реалії у більшості куточків світу, на жаль, зовсім інші.

До речі, журнал «The Lancet», попри свій високий рейтинг у медичному світі, не раз був звинувачуваний у певній політичній сторонності в медичних та немедичних питаннях, особливо після статей із критикою ВООЗ у 2005 році, критикою вакцинації з сумнівними аргументами у 1998 році, критикою політики щодо тютюну у 2003 році, критикою Ватикану щодо його твердження у не 100% ефективності презервативів у 2009 році (хоча раніше, у 2000 році, самі автори «Ланцета» про це писали), за подання неперевірених і завищених даних щодо загиблих у війні в Іраку у 2004 році, чи за публікацію статті у 2010 році, де автори стверджували існування якихось ферментів бактерій, поширених в Індії (здається, нібито за сприяння індійського уряду) і які звідти нібито розносяться по всьому світу.

Якщо говорити взагалі про медичну опіку, яку провалять Сестри Місіонерки Любові, то це, в принципі, додаткова діяльність їхнього Згромадження. В Католицькій Церкві є згромадження, засновані спеціально для медичної опіки, і вони будують справжні сучасні клініки, де працюють професійні лікарі, наприклад, Медичні Місіонерки Марії (Medical Missionaries of Mary) або Доньки Милосердя (Daughters of Charity) та деякі інші. Натомість однією з харизм Сестер Милосердя Матері Терези, крім допомоги бідним, є забезпечення хворим та вмираючим з вулиці принаймні мінімальних людських умов, яких би вони ніде більше не отримали.

Попри зусилля різних організацій, дотепер у бідних країнах тисячі бідних людей помирають просто на вулицях, часто в жахливих умовах. Така ситуація найбільш неприйнятна для західного світу, бо виявляє не лише наші людські обмеження та ресурси, але й небажання ефективніше допомогти найбільш потребуючим. Мати Тереза вирішила діяти і хоч би покращити умови для таких вмираючих, які ніхто інший покращувати не спромігся.

Щодо неякісного медичного обслуговування, то більшість із нас ще напевно пам’ятають про багаторазові голки, чи про ліки, яких не було в лікарнях, лише треба було самому придбати, чи про стан лікарень, або навіть подеколи і про кваліфікацію, яка бажає кращого, — не те що волонтерів, а й деяких «дипломованих лікарів». У нас для такого стану речей було декілька причин: і корупція, і брак коштів, і криза, і нереформованість медицини. Коли натомість якесь згромадження вирішує зробити хоч щось із тими, з ким інші нічого взагалі не роблять, і коли ця діяльність стає загальносвітовою, — починається критика, що «все не так». А щоб критика виглядала переконливішою, додається, що «згромадження отримувало величезні кошти від спонсорів».

 

Величезні кошти

Про це можна сказати на завершення. «Невластиве і непрозоре використання коштів» — це ще один важливий мотив критики Матері Терези та її Згромадження. Критики найчастіше використовують цей аргумент, проте ніколи не мають жодних конкретних даних. Тут вони виправдовуються, що й не можуть мати точних даних, бо Мати Тереза «ніколи не представляла звітів з отриманих коштів». Звідси зроджувалися різні чутки про «таємні рахунки», обман, шахрайство. Проте одного разу вдалося щось підрахувати. Німецький журнал «Stern», у співпраці з Гітчензом, подав дані, що лише 7% пожертв ішло на благодійність, натомість решта — на монастирі Згромадження та на місійні справи, а не на зменшення бідності чи на покращення умов у притулках.

У такому твердженні — повне перекручення дійсності й підміна понять. Власне, що таке благодійність у цьому разі? Це пожертви для Згромадження Сестер Місіонерок на їхню діяльність. Як було сказано вище, діяльність і мета Згромадження — забезпечити якнайбільшій кількості потребуючих з вулиці принаймні мінімальні людські умови, яких ніхто інший їм не надавав. Метою Згромадження не було будувати дорогі шпиталі чи пансіонати — цим займаються інші організації, також і католицькі. Тому скерування фінансових засобів саме на збільшення кількості Домів якраз і було правильним використанням наданих пожертв. Навіть якщо цифра 7%, що була спрямована Згромадженням на «благодійність», коректна, — то це і так велика сума, яка, можна сказати, власне була використана «не за призначенням», а на якісь інші потреби, що не входять у компетенцію Згромадження. І за це тільки подяка Матері Терезі, що з пожертв на Згромадження виділила пожертву для інших!

Один мій знайомий священик в Італії, якого я постійно відвідую, тримає у себе на столі дерев’яну миску з рисом. Рису там десь грамів 300-350. Роками ця миска стоїть там, посеред столу, за яким він працює чи приймає відвідувачів. Коли я спитав, що це за миска, він відповів: це нагадує йому про бідних, яким треба допомагати. Таку кількість рису Мати Тереза гарантувала кожному своєму підопічному на день. Більше нічого з їжі гарантувати не могла, хоча часто було щось додаткове. Так, це мало, — проте це було більше, ніж нічого, що бідні зазнавали на вулиці не один день, перш ніж прийти до притулку Матері Терези…

Критика повинна бути. Сприймати чи то справи, чи то людей безкритично — це інфантильна постава. Проте критика повинна бути конструктивною, базуватися на фактах і на правді. Як говорив Білл Донох’ю в одному інтерв’ю під назвою «Відповідаючи критикам Матері Терези» («Answering Mother Teresa’s critics»), яке він дав 1 вересня 2016 року Лос-Анджелеському католицькому ресурсу «Angelus News»: «Її найбільші критики ніколи не розмовляли з жодною людиною, яка співпрацювала з нею, чи з якою-небудь сестрою. Вони ніколи не пробували поговорити з жодною особою, якій сестри допомагали. Вони просто виклали свою власну пропаганду, не роблячи жодних зусиль, аби що-небудь перевірити».

 

На завершення

Підсумовуючи: варто пам’ятати одну річ. Кожний святий помилявся і мав свої гріхи та слабкості, Мати Тереза також. Проте, як писав Саймон Лейс ще 1996 року на сторінках «New York Review of Books», тобто ще за її життя, — суть «нападів, які спрямовані проти Матері Терези, зводиться до одного-єдиного злочину: вона прагне бути християнкою у прямому сенсі цього слова — а це є (і завжди було й завжди буде) найбільш невідповідна та неприйнятна річ у цьому світі».

Можна бути атеїстом — і захоплюватися Матір’ю Терезою, її справою чи іншими святими або великими людьми нашого часу, які одночасно є практикуючими християнами. Натомість якщо ти войовничий атеїст, такі постаті, як Мати Тереза, завжди мулятимуть твоє око і стоятимуть кілком у горлі, серйозно перешкоджаючи виходити з вуст маячні про релігію та про віруючих. Ціль була вибрана досить вдало: хочеш вдарити по християнству — вистачить ударити по Матері Терезі.

Хочеш, щоб тебе не критикували, — нічого не роби. Хто нічого не робить — той «не помиляється». Якщо ти робиш добро, тебе будуть критикувати. Якщо робиш велике добро, критика теж буде великою. Сама Мати Тереза колись сказала: «Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїстичних і прихованих мотивах. Все одно будь добрий. Якщо ти досягнеш успіху, то отримаєш кілька помилкових друзів і кілька справжніх ворогів. Все одно добивайся успіху. Якщо ти чесний і щирий, люди можуть обдурити тебе. Все одно будь чесним і щирим. Те, на спорудження чого ти витратив роки, хтось може зруйнувати за одну ніч. Все одно споруджуй. Якщо ти знайдеш душевну рівновагу і щастя, тебе будуть випробовувати ревнощі. Все одно будь щасливий. Те добро, що ти зробив сьогодні, люди часто забувають завтра. Все одно роби добро. Віддавай світові найкраще, що в тебе є, і цього може ніколи не вистачати. Все одно віддавай світові найкраще, що в тебе є».

Петро Балог ОР

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: