Інтерв’ю

Перекладачка «Семиярусної гори»: Солодкі історії про Бога — не те, що може промовити до людини

15 Серпня 2017, 11:57 4492 Віта Якубовська

Що ви знаєте про невипадкові випадковості, Боже Провидіння й Томаса Мертона? Навіть якщо вам є що сказати по кожному з цих пунктів, вас усе одно вразить історія, яку ми сьогодні хочемо вам розповісти.  

Загальновідомо, що Львів то є велике село (нехай простить мене львівська шляхта), де всі знають усіх, і варто лиш почати розмову, як за кілька хвилин ви зрозумієте, що ваш співрозмовник насправді мало не ваша родина. Але ще бувають і такі історії, коли львів’яни розширюють межі міста, й ось уже визначні особистості, автори бестселерів, стають зв’язковою ланкою поміж двома людьми, які, на перший погляд, зі спільного мають лише дитячий майданчик, де гуляють їхні діти.

Саме таким чином, на одному з дитячих майданчиків міста Лева, почалася історія, що стала початком плідної співпраці й навіть дружби.

Розповідає Світлана Бабинська, помічник керівника відділу маркетингу з питань реклами та промоції видавництва «Свічадо»:

— Якось я гуляла з дітьми на дитячому майданчику і познайомилася з Мариною — такою ж мамою, як я: двоє малих діток (старшенький хлопчик, молодша дівчинка). Ми розговорились, а які можуть бути розмови у мам? Про дітей, звісно. Згодом зіткнулися ще декілька разів. Під час однієї з наших зустрічей я запитала, чим Марина займається на дозвіллі. Насправді ж я хотіла підвести розмову до того, яка я молодець — книжки читаю (сміється. — Ред.), а моя нова знайома надзвичайно скромно каже мені: «А я з англійської “Семиярусну гору” Томаса Мертона перекладаю. Це моя улюблена книжка. Шкода, що її ще ніхто не видав українською…»

Сказати, що я була вражена, — це не сказати нічого. Я знала цю книжку, її читав мій чоловік, і також говорив, що було би добре, якби хтось її видав українською. Адже це світовий бестселер. Автобіографія інтелектуала, який прийшов до Бога. Його шлях. Я була ошелешена також і тим, що нашу зустріч із Мариною можна вважати цілковитою випадковістю.  Ми були мало знайомі і спілкувалися лише на типово «мамські» теми, а тут таке відкриття!

Звісно, я зателефонувала до свого директора і запропонувала подивитися на переклад, адже це чудова нагода познайомити українського читача з автором такого високого рівня. Моїй радості не було меж, коли все запрацювало. Не можу не сказати про одну важливу і надзвичайно промовисту деталь: Марина відмовилась від гонорару за переклад. За її словами — вона у таких відносинах із Мертоном, що просто не пасує брати за це гроші.

Світлана розповідала цю історію з таким ентузіазмом і захватом, аж просто неможливо було не перейнятися і зберігати нейтралітет. Таким чином, завдяки Світлані та Томасу Мертону, CREDO має честь познайомити своїх читачів із неймовірно цікавою особистістю, яка вражає своїм спокоєм, скромністю і простотою. Марина Білонога — дружина, мама трьох дітей, філолог і людина, відкрита на прийняття Божої волі у її житті. Ось це останнє я дуже відчула у нашій із нею розмові.

— Марино, розкажіть трошки про себе. Хто Ви за фахом, чим займаєтеся зараз?

— Я маю філологічну освіту. За фахом я український філолог. Викладала мову та літературу. Зараз займаюся домом та дітьми. Коли починала працювати над перекладом, їх було двоє; зараз уже троє. Турбота про дітей та дім забирають багато часу і сил, тому я не планувала займатися ще чимось додатково, але…

— Чому саме Томас Мертон? Чому саме ця книжка, а не якась інша?

— Я дуже добре пам’ятаю, коли вперше побачила цю книжку. Я тоді була у бібліотеці УКУ. На щось чекала, мала трохи часу, і сонячне проміння так гарно падало крізь вікно на полицю, де стояла «Семиярусна гора». Я у той момент відчувала якусь велику тугу за Богом, за чимось особливо важливим. Ця думка не була осяянням, а радше легким вітерцем: може б, ти переклала? І я подумала, що можна спробувати.  Скопіювала кілька сторінок, але у вирі буденного життя це бажання якось затерлося. Щоправда, хоча я й не перекладала, проте — не забула. І Томас Мертон десь постійно за мною «ходив». 

Вже коли народилися діти, я знову почала думати над перекладом. Замовила собі книжку, й коли вона прийшла — почала над нею працювати. Це був прекрасний час і досвід. Я, насправді, зовсім не мала часу протягом дня і перекладала або вночі, або вдосвіта. Це була велика розкіш: мати змогу в тиші працювати над текстом…

Мертон близький мені ще й тому, що правду про Бога я відкрила для себе у свідомому віці. У моїй родині не було релігійної традиції, ніхто не передав мені духовності, ми не ходили до церкви, але я завжди відчувала потребу в чомусь більшому. Це закладено у кожній людині і я не думаю, що якась особлива у цьому сенсі; але Бог був фантастично милосердний до мене, допомігши мені зустрітися з Мертоном. Я його розумію, він мій брат у Христі. У мене також була бурхлива молодість і мені дуже близьке те, про що він писав.

— Чи були люди, з думкою про яких насамперед Ви почали перекладати «Семиярусну гору»?

— Я хотіла перекласти цю книжку для своїх друзів, а також для свого свекра, людини дуже розумної, мислячої, з якою дуже цікаво спілкуватися, і от із цих розмов у мене виникло відчуття, що він також у пошуку, він також відчуває цю «потребу чогось більшого». Оскільки, на мою думку, старшим людям дещо важче відкритися, довіритися, то мені здавалося, що йому особливо цікаво буде це почитати. Солодкі історії про доброго Бога — це не те, що може промовити до людини з таким життєвим досвідом. А от історія в інтелектуальному ключі, що притаманний Мертону, має всі шанси. Томас Мертон дає поживу для роздумів. Також мені хотілося, щоб і мої батьки її прочитали.

— Як довго Ви працювали над текстом? Адже це 500 сторінок, а Ви мама ще маленьких дітей!

— Переклад зайняв, із великими перервами, півтора року. Для мене це справжнє чудо Боже. Бо я перекладала для себе й ніколи не думала, що цей переклад побачить світ у друкованому форматі. Збиралася викласти в інтернет, щоб інші зацікавлені могли скористатись. А тут таке несподіване завершення. Коли ми, на дитячому майданчику, зустрілися зі Світланою Бабинською і просто розмовляючи собі про те, хто чим займається у ті (короткі) вільні від турбот про дітей хвилини, почали говорити про книжки, ділитися враженнями і я сказала, що перекладаю Мертона, — сталося справжнє чудо. Насправді, коли я це сказала, то абсолютно не розраховувала, що Світлана знає, хто це, бо раніше, хоч би кому я говорила, ніхто не знав. І я хотіла пояснити, що це відома особистість у вузьких колах, а Світлана, виявляється, навіть дуже добре знайома з Мертоном! Вона мені розповіла, що працює у видавництві, і що це було би чудово, якби можна було видати цей твір. Вона зателефонувала до свого шефа, й так почалася наша співпраця.

— За словами фахівців, Ви змогли дуже добре передати дух автора, і це більше, ніж переклад — це життя.

— Томас Мертон мені завжди був дуже близький. Ми з ним на одній хвилі. Свого часу я також бачила себе у монастирі. Але мої батьки були людьми невіруючими і не зрозуміли мого прагнення присвятити своє життя Богові у монашестві. Ситуація була дуже непростою і навіть дещо драматичною. І тоді я подумала, що навряд чи Бог хоче, щоб усе було так радикально і болісно. Зрештою, я змирилася, але несподівано для себе самої поставила мамі, яка працює лікарем-гінекологом,  умову: я не піду до монастиря, але від сьогодні ти більше не робитимеш абортів. І вона погодилася. Я не планувала цього казати, це не був якийсь продуманий хід, але саме він започаткував багато добрих змін у житті моїх батьків. Моя мама посповідалася, і це великий крок. Я інколи думаю: за що мені таке щастя? Звісно, ще багато роботи попереду, всі зміни вимагають часу, молитви. Але ті шляхи, навіть часом такі кружні, ведуть до Бога. Зараз мама свідома того, що Бог її любить, і має прагнення звернутися до Нього. Святими не стають за один день.

Мені також спершу важко було перемкнутися з однієї реальності на іншу. Але довірилася Богові, Він краще знає, де моє місце, а мені байдуже, де і як, головне — виконувати Його волю. І з таким налаштуванням я почала рухатися в іншому напрямку, хоча спершу насправді не знала, що мені робити, як жити. Я просто довірилася Богові.

— Зараз, коли всі охочі вже можуть придбати книжку і насолоджуватися читанням великого Томаса Мертона, — які у Вас відчуття?

— Я дуже хвилювалася, бо раніше не перекладала для видавництва, і зараз, коли вже книжка вийшла і можна потримати її в руках, я гортаю і бачу помилки, і думаю, що десь треба було інакше, а десь можна було і краще, і спершу це мене пригнічувало. А потім я подумала: добре, що я бачу ці помилки. Це не дає мені загордитися, не дає думати, ніби я така ідеальна, і підштовхує до розвитку, показує, що є куди рости, працювати над собою. Думаю, що все ж головна мета цієї книжки — когось заохотити до спілкування з Богом, до пошуків зустрічі з Ним.

Я без Бога нічого б не змогла, навіть той переклад, і все, що я роблю, – без Нього все було би неможливим. Це велике щастя, я не перестаю дивуватися і захоплюватися: як так може бути! Мене завжди дуже захоплює те, який Бог до мене добрий.

— Чи ця плідна співпраця надихнула Вас на пошуки нового автора для «перекладів на світанку»?

— Є така книжка: «Сила і слава», автора Ґрема Ґріна, яку російською мовою переклав о. Олександр Мень, але українською її ще немає. Цю книжку мені Світлана порадила прочитати і вона, хоч і невелика за обсягом, дуже мене вразила. Поки не знаю, чи буду за це братися; з часом побачу. Наразі маю чим себе зайняти. Поки я працювала над перекладом, у нас з’явилася ще одна дитина, і цілий останній рік ми присвятили тому, щоб допомогти нашому хлопчику вкоренитися у нашій сім’ї. Але я відкрита на все. Не знаю, чим займатимуся в майбутньому, але вірю, що ще комусь знадоблюся, а навіть якщо ні — в очах Божих я все одно вартісна людина.

 Збираємо на студію CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
5964грн
67128грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: