Сім’ї бувають різними. Великі і малі. Щасливі і не дуже. У кожного своя історія – і це нормально. Основа ж у тому, щоб діти зростали в любові й адекватно приймали чужу інакшість. Проте трапляються ситуації, коли гуманності вимагають для антигуманних речей. І миритися з тим – неприпустимо.
Із початком 24-го «Форуму видавців» у Львові розгорівся скандал. 15 громадських організацій виступили проти презентації дитячої книги Лариси Денисенко «Майя та її мами», наголосивши на «деструктивних принципах», які пропагує це видання. Організатори натомість заявили про погрози і звинуватили противників у людоненависництві.
«Видана нами книжка Лариси Денисенко «Майя та її мами» про 17 розмаїтих типів родини і те, що, «неважливо, чи ти живеш із маленькою сім’єю, чи з великим родом. Неважливо, чи ти рідна дитина, чи не зовсім…Важливо, щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності», – наголошують видавці. І не погодитись з тим справді не маємо ані найменшого права.
Проте є у позиції авторки і відверто скандальна деталь. «Мене звати Майя. І мене дві мами…Вони люблять одна одну й мене…Не важливо, скільки у тебе мамусь або татусів…», – пише Денисенко у книзі. Оцим і збурює свідомість громадськості.
«Ми усвідомлюємо, що мізерна частина суспільства, з огляду на певні обставини, у питаннях міжстатевих стосунків вирізняється, однак, вважаємо ситуацію загрозливою, коли такі люди публічно пропагують нетрадиційні відносини…Відтак сподіваємось на Ваше сприяння щодо недопущення проведення цієї акції та інших подібних заходів у місті…У випадку Вашої бездіяльності ми будемо змушені самотужки вжити усіх можливих заходів, з метою недопущення проведення відверто провокаційної презентації у Львові», – відреагували активісти.
У відповідь на це організатори вирішили скасувати одну із подій, при тому виступили із гучною заявою: «…чи може нам хтось гарантувати, що провокації і бійки не будуть вчинені на іншій локації і при іншій нагоді? Ми закликаємо громадськість, ЗМІ, силові структури та органи влади всіх рівнів, УГКЦ забезпечити розголос потенційних загроз…». А далі по тексту – про шантаж, терор, погрози, напад. І навіть злочин проти людяності.
Шановні, вибачте, а не задуже? Толерантність, розуміння і цінності справді треба закладати у дитинстві. Люди справді бувають різними. І їхні погляди справді треба поважати. Але чим займаєтесь ви? Тотальне горе, безлад, жах? Серйозно? Радикали попруться із різаниною, влаштують терор і перестріляють пів-Форуму? Скільки адекватності у цій заяві? Скільки дешевого піару і відвертого бажання нажитися, при тому показавши себе «свідомими європейцями»? МВС, МЗС, Адміністрацію Президента, Верховну Раду та ще бозна-скільки держорганів ви просите відстояти «конституційне право кожного». А то нічого, що стаття 51 тієї ж Конституції визначає шлюб, як вільну згоду чоловіка та жінки. А то нічого, що споконвічна мета кожної людини – то продовження роду? А то нічого, що за останні 26 років у цій країні щезло щонайменше 10 мільйонів осіб. То нічого, що на Сході гинуть найвідважніші із чоловіків? А ви натомість пропонуєте толерувати, внормовувати і ПРОПАГУВАТИ вимирання?
Потрібна демократія? Ви її маєте. Потрібна свобода слова? Ви її теж маєте. Але дістаньте десь шматочок адекватності.
Коментарі для «Вголосу»
Отець Юстин Бойко, колишній настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу УГКЦ:
Людське життя є різним: хтось народжується, хтось вмирає, хтось кудись переїжджає. Це все природно. Але коли йдеться про пропаганду одностатевих зносин, тим більше дітям, це можна вважати за відвертий кримінальний злочин. Це нав’язування дитині своєрідного стилю життя, презентування його як нормального. Ми ж добре знаємо, що дитячий розум не є аналітичним, а сприймає все, що подають, як губка. Пропонувати у дитячій книзі такі речі – неприпустимо. Не можна таким чином впливати на дитячу психіку.
У житті щодень трапляються різні випадки: недобрі події, зради, кримінальні злочини. Але ми вибираємо ті новини, які нас будують. Як на мене, нині у суспільстві є трохи звихнене розуміння правди: нібито вона зобов’язана разити очі. Насправді, вона зобов’язана будувати. Якщо якась суперечлива річ не будує, то варто замислитись: а чи дійсно вона є правдою?
У дитячих темах взагалі треба бути дуже обережним. Їм треба подавати світ, до якого мусять прямувати. Перший ідеал дитина отримує в сім’ї – бо саме там закладаються основи подальшого життя. Різні інституції можуть у той чи інший спосіб поправити виховання дитини, але не можуть його змінити. На вихованні дітей треба бути украй обережними.
Одностатеві зв’язки не належать до природного права, бо не несуть за собою народження дітей. От уявіть, що одного дня усі почнуть практикувати одностатеві зв’язки. Тоді моментально припиниться народження дітей і людство загине. А якщо певні зв’язки можуть довести до загибелі людства, то вони є антигуманними! Так, є люди із певними схильностями, і я як священик є свідомий того. Люди борються зі своїми пристрастями, бо не можна ставити пристрасті як якусь чесноту. І треба боротися – не проти людей, а з гріхом. Христос нам каже: не засуджувати людей, але засуджувати гріх, який є в людині. Така річ, як одностатеві зв’язки з погляду євангельського є тяжким гріхом, тому як священик я в жодному разі не можу це толерувати. І взагалі, як звичайна людина, дотримуюсь тієї ж думки. Для мене одностатеві зносини є такими, що суперечать природному праву.
Що стосується книги Денисенко, то у ЗМІ я бачив лист громадських організацій. Якщо люди заявили, що не підтримують цього, то нема на то ради. Вони мають право не розділяти цієї думки. Як на мене, не потрібно робити тій книзі зайвої реклами. Люди із нетрадиційною орієнтацією вважають, що їхній стиль життя є чимось нормальним, а при тому пускають широку рекламу. Для чого? Бачив я і лист від організаторів Форуму видавців. Як на мене, то лише спосіб привернути увагу до книги, щоб її більше купували. Це винятково комерційний хід: бо заборонений плід завжди цікавий.
Українська дитяча письменниця, громадська діячка Лариса Ніцой:
Я проти таких речей. Я за традиційні стосунки, за традиційну сім’ю, де є тато і мама. Ніколи не популяризую таких речей і навряд чи купуватиму такі книги своїм дітям. Як узагалі можна ставитись до гріха? Позитивно? Звісно, не треба нікого переслідувати, палицям ганяти і тому подібне. Але підтримувати, пропагувати, ще й залучати до того дітей – точно не варто. Вчені кажуть, що це хвороба, якась зміна у ДНК, то що ж…я їм співчуваю. От справді, людям нетрадиційної орієнтації я співчуваю, бо то важко, складно, непросто – як і усім людям, що йдуть проти суспільства, проти усталеної думки і традицій. Для чого дивитись по сторонах, на той «свідомий» Захід і копіювати до себе? Треба відбирати краще і правильно розставляти акценти. Однозначно, виховувати ненависть у дітей – неприпустимо. Треба ставитися з розумінням. Але мусимо розуміти, що описування нетрадиційних ситуацій є свого роду популяризацією таких стосунків. А це нормально? Категорично ні!
Яна Федюра, «Вголос»
фінансово.
Щиро дякуємо!
