Завершився XXI Катехитичний симпозіум на тему: «Чи потрібне богослов’я Україні?»
Така назва цьогорічного симпозіуму, який тривав 19-20 вересня 2017 р. в Інституті Богословських Наук Непорочної Діви Марії, що в Городку Хмельницької області. Зібрання мало на меті щоб з’ясувати, чи потрібне в Україні богослов’я, яким саме воно потрібне, і кому.
Семінар (у богословському закладі, на богословську тему) розпочався, звісно, урочистою Святою Месою на чолі з правлячим єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії Леоном Дубравським. Йому співслужили ректор Інституту о. Віктор Білоус, віце-ректор о. Сергій Хитрий, а також домініканець Ігор Гнюс — гість із Києва, домініканець, викладач Інституту св. Томи Аквінського. На Месі молилися священики та черниці, миряни, серед яких також і парафіяни міста, працівники Інституту і його студенти. У симпозіумі загалом узяло участь понад сто осіб.
На початку отець Віктор Білоус розповів про сам Інститут Богословських Наук у Городку. 1992 року, за ініціативи вже покійного єпископа Яна Ольшанського, при Вищій духовній семінарії Святого Духа в Городку було започатковано катехитичні курси по суботах. 1998 року вже було затверджено Інститут Богословських Наук як католицький навчальний заклад, філія Латеранського університету в Римі. З 2010‑го року ІБН розпочав співпрацю з Люблінським Католицьким Інститутом Йоана Павла II. На сьогодні Інститут має чотири спеціальності (факультети), це — подружньо-родинний, сакральної музики, суспільних комунікацій та педагогічно-катехитичний. Навчається тут на сьогодні понад сімдесят студентів. Протягом року їм читають лекції близько тридцяти викладачів. Навчальний рік охоплює шість сесійних з’їздів та два спеціалізовані. Під час відсутності студентів, коли сесій немає, учбовий заклад не стоїть порожнім. Тут відбуваються різні реколекції: наприклад, для таких католицьких рухів, як Домашня Церква, Школа християнського життя та євангелізації, реколекції для молоді, для неокатехуменату й інші.
Отець Ігор Гнюс, окрім того що викладач у Києві, ще й керівник Навчального-катехитичного центру «Дерево життя» при домініканському Інституті св. Томи. Він розповів про цей катехитичний центр. Один раз на місяць, протягом двох днів, навчання відбувається цілий день (з 9.00 до 21.00), з перервою на обід. На ці курси приходять люди, які вже катехизують, аби розвивати і поглиблювати свої вміння. Натомість в інституті св. Томи Аквінського навчаються віруючі різних конфесій, а також і невіруючі люди, які шукають Бога. Як сказав отець Ігор, «наш інститут — це міжконфесійне місце зустрічі», і це має свій позитив, в атмосфері якого люди, різні за віросповіданням, разом моляться і разом пізнають істину.
«Якщо ми хочемо виховати здорове українське суспільство, а особливо інтелігенцію, то богослов’я є обов’язковим, — сказав у коментарі для CREDO о. Сергій Хитрий. — Богослов’я це не суха теорія, воно має практичну сторону. Це не “теорія заради теорії”, богослов’я саме для себе, це теорія для практичного використання!
Важливо, що основою для розвитку богослов’я є органічна і систематична катехизація. Власне зараз, коли наша країна переживає такі суттєві зміни, інколи навіть болючі, то саме зараз знаки часу вказують на особливу потребу богослов’я і богословів в усіх сферах українського суспільства».
Ірина Максименко — адміністратор катехитичного центру «Дерево життя», випускниця цього ж Інституту св. Томи, католицький сімейний консультант. Вона розповідала про консультування сімей. Мова була про нестачу компетентних консультантів, які, маючи базову віру, могли би фахово займатися психологією та педагогікою та присвятити себе такій допомозі іншим.
У цьому контексті інакше звучить провідна тема симпозіуму — чи потрібне богослов’я Україні. Так, потрібне, — але питання в іншому: яким воно потрібне? Воно потрібне поданим вчасно, і поданим професійно. Допомога сім’ям полягає не лише в тому, щоб допровадити їх до Таїнства Шлюбу, але і після нього, коли в сім’ї проходитимуть через свої кризи. На консультації йдуть вірні з різних конфесій. Отож консультантові-католику, наприклад, потрібно добре знати доктрину Православної Церкви, аби не вказувати людині на гріх там, де вона його не усвідомлює.
До учасників симпозіуму долучилися семінаристи Вищої духовної семінарії Святого Духа та єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітровіч.
Отець Сергій Хитрий — викладач, богослов, декан педагогічно-катехитичного факультету ІБН, показав проблеми в катехизації та важливість існування такого закладу, як Інститут Богословських Наук. Як каже сам о. Сергій, цей інститут є справою Божою.
Загалом справою Божою є саме такі чотири факультети. Педагогічно-катехитичний відповідає на важливість потреби у богословському знанні. Свідомі парафіяни, які знають, чому ходять до храму, можуть й іншим пояснити свою віру. Органна музика — прикраса Євхаристії, заклик чутливої душі до Краси Божої. Безумовно важливим є подружньо-родинний напрямок катехизації: зі здорової парафії вийдуть здорові сім’ї. Аби Церква не замкнулася в собі, потрібна євангелізація: для того, щоб люди «ззовні» могли знати про те, що відбувається в парафії, і приходили до храму — потрібна суспільна комунікація.
Підсумок простий: якщо будуть свідомі парафіяни — буде жива парафія, буде жива Церква. Отець Сергій зазначив, що на сьогодні проблему у викладанні християнської етики становить брак методичних матеріалів, нестача фахівців, а можливість викладання християнської етики в школах не приносить певності в цій реальності. Що можна зробити — те робиться, тому на завершення виступу о. Сергій презентував нові зошити для катехизи, видані за підтримки єпископа Леона Дубравського.
Про те, що ще можна зробити в наші часи, у секулярну (зісвіччену, «обмирщену», далеку від Церкви) епоху, говорила до учасників симпозіуму Галина Глодзь. Вона — студентка Інституту св. Томи Аквінського, літературознавиця, випускниця Києво-Могилянської Академії. Пані Галина розповіла про взаємодію художньої літератури й теології, про те, як через культуру богослов’я може зацікавити секуляризовану епоху ХХІ століття. Також і люди Церкви можуть мати з цього користь: читаючи, можна збагачувати свій досвід, не переживши цього насправді, — тобто вберегти себе, наскільки це можливо, від певних життєвих ран. Англійське «vicariously» (опосередковано, «через довірену особу») влучно підкреслює, що можна набути досвід через іншого, не проживши чогось самому. Література сприяє інтелектуальній, світоглядній формації людини, а теолога — особливо. На запитання, навіщо світській культурі теологія, відповідь дуже проста: людей завжди цікавить Бог. Навіть коли не всі у цьому зізнаються.
«Література корисна теологам для розпізнавання знаків часу та нової євангелізації. Натомість літературознавцям теологія корисна як джерело культурних контекстів, засіб творення спільноти і спосіб відповісти на запитання, на які більше ніщо не дає конкретних відповідей».
Галина Глодзь
Окрім літератури (та інших видів мистецтва як частини комунікування), звісно, найважливішою в сучасних суспільних комунікаціях є преса. Тобто за нинішніх умов — це вже переважно інтернет. Про потребу досвідчених та освічених, грамотних журналістів говорив о. Микола Мишовський, головний редактор католицького релігійного часопису СREDO. Тому що для наших ЗМІ замало бути журналістом, щоб бути католицьким журналістом. І замало просто «бути католиком», щоб бути журналістом. Отож для активної діяльності у медіа-просторі Церква не просто потребує журналістів — вона має кричущу потребу в належно освічених на сформованих журналістах!
Отець Ярослав Росочинський любить богослов’я і… класичну музику. Отож тема його доповіді — нагальна потреба в розвиткові сакральної музики. Він розповів про двосторонній зв’язок між літургією та музикою. Нинішній стан функціонування Церкви в суспільстві вказує на духовну хворобу, такий собі «духовний Альцгеймер», який вбиває нашу музичну культуру, літературну пам’ять. Одна з великих проблем сучасної Церкви — певного роду неповага, інколи навіть презирство щодо Традиції. Необхідно, щоб гарний музичний смак (також і стосовно музики богослужінь) прищеплювався з дитинства. Обговорення доповіді о. Ярослава було таким жвавим, що очевидною стала важливість порушеного питання.
Отець Микола Лучок — ще один запрошений священик-домініканець. Він говорив про богослов’я і психотерапію. Так, ми знаємо, що для спасіння треба визнати Ісуса Господом (див. Діян 16, 31). А для поліпшення якості життя, буває, людині потрібна психотерапія.
Чим ці дві сфери буття подібні й чим різняться? В центрі богослов’я стоїть Бог. Ісус виходить до людини з її конкретними стражданнями, щоб її лікувати. Психотерапевт має за мету допомогти людині, яка страждає, — богослов’я теж. Однак богослов’я має небезпеку втратити з поля зору стражденну людину, й тоді богослов уподібнюється до фарисея. Психотерапевт же має небезпеку втратити з поля зору Бога і намагатися стати богом для свого пацієнта. За словами о. Миколи, якщо психіатрія та богослов’я крокують разом, то з’являються успіхи, коли людині потрібна допомога з якимись її психічними потребами.
Отець Олександр Коцюр — ім’я, відоме тим, хто знає, що таке ХСП (Християнська служба порятунку). Він — військовий капелан. На симпозіумі він ділився своїми роздумами та свідченнями разом з Ігорем Штормом, командиром підрозділу капеланів. Де зараз в Україні найпотрібніше богослов’я, якщо не в зоні бойових дій?
Війна, говорили вони, це дисфункція. Дисфункція, яка торкається всіх. ХСП стала своєрідною відповіддю на це порушення в житті суспільного організму. Найважливішим (і в мирний час, а тим більше на фронті) є вислухати людину, дати правильну пораду.
Представники Християнської служби порятунку розповіли про напрямки діяльності ХСП (постійні читачі CREDO це добре знають з інтерв’ю Ігоря Шторма, наприклад. — Прим. ред.). Працюючи з такими людьми як капелан, потрібно вселяти в них надію до життя. Таке богослов’я там якнайбільш потрібне.
Викладач Хмельницького національного університету Ірина Сашко говорила про віру та богослов’я в університетському середовищі. Чому теологія потрібна зокрема там?
У світі загалом теологію в наш час сприймають вельми неприхильно (попри те, що саме завдяки старанням людей Церкви університети виникли як такі!). Релігію писані й неписані закони велять вважати приватною справою громадян. Людина розглядається як функція, як соціальний експеримент. Університет же покликаний розвивати і виховувати людину як особистість. Теологія не дозволяє, щоб розум посів місце Бога. Студентське середовище — це переважно молодь, а молоді люди шукають пророків, авторитетів, провідників. Проблемою в цій царині є душпастирство інтелігенції, яке в Україні не розвивається належним чином.
«Питання, винесене у назву семінару, було певною мірою риторичне, — чи потрібна теологія в Україні, — бо де є Церква, там богослов’я очевидно потрібне. Головною проблемою симпозіуму було те, щоби теологія не залишалася суто споглядальною дисципліною, а ставала Божим знаряддям для наближення Царства Божого на землі.
Мені дуже сподобалося, що тема симпозіуму стосувалася проблем, пов’язаних із навчанням теології у католицьких навчальних закладах, де готують фахівців для катехизації, зокрема дітей. Це — практичне!
Тема зв’язку богослов’я з літературою була однією з найцікавіших, і саме після цієї доповіді відбулася одна з найцікавіших дискусій. Інша добра тема — зв’язок психотерапії і теології як католицька відповідь на залежності і як їх лікувати, як зінтегрувати людину, також і як бути з ПТСР. Чудовим був виступ о. Коцюра, капелана на Сході. Він сказав такі слова — я навіть не знаю, чи він сам усвідомив, яку важливу річ він сказав, — я би їх писав із великої літери: «Теологія Життя». Це те, як важливо навчити людей ЖИТИ…»
о.Ігор Гнюс ОР
Тож для чого Україні потрібне богослов’я (якщо ми вже погодилися, що воно таки потрібне)? Образно кажучи — щоб люди мали якісну їжу.
Про це сказав у підсумковому слові о. Віктор Білоус. На українському «інформаційному ринку» з’явився так званий релігійний фаст-фуд, чималою мірою це «релігійний вінегрет». Псевдо- і навколодуховної літератури (а також інших видів інформації) вже повно. На зміну повної заборони слова про Бога прийшло цунамі ябиякого говоріння про абияких богів… Нам потрібне споживання якісної їжі, тобто компетентна інформація від освічених людей. Богослов’я Україні потрібне з огляду на виклики, які стоять перед нами. Навіть у самій Церкві необхідна серйозна богословська формація рухів.
Окрім того, на суспільному рівні є необхідність у створенні католицьких професійних спілок, профспілок для викладачів і для студентів-католиків. Україні потрібне заснування католицьких шкіл. Аби рухатися вперед і розвиватися, потрібні не горласті католики, а діяльні, освічені вірні.
На завершення симпозіуму, як і на його початок, відбулась урочиста літургія. Її очолив єпископ Леон Дубравський, а проповідь виголосив єпископ Радослав Змітровіч. Центром зосередженості богослова, зазначив він, має бути Розп’ятий: тоді серце самого богослова горітиме, а від його серця запалюватимуться інші серця. Натомість богослов’я на устах і мертве серце — це нікого не оживить і нікому не допоможе.
Вручення дипломів магістра богослов’я. Студенти ІБН захищали свої дипломи в Люблінському католицькому університеті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
