Святий Януарій, єпископ і мученик

Римо-катол.: 19 вересня (довільний спомин)

Якби не існування абсолютно конкретних і достовірних реліквій (зокрема, голови св.Януарія в неаполітанській базиліці його імені), то історію про цього святого можна було би легко списати в розділ «побожні казочки».

Невідомо, коли він народився; загинув 305 року. Був першим єпископом Беневенто, і на момент смерті йому сповнилося близько 30 років. То були часи правління імператора Діоклетіана, за якого загинуло чимало християн. Диякон єпископа Беневенто Созій був арештований, і Януарій відвідував його (або його і ще диякона Прокла), через що сам постраждав.

Діялося нібито так: дияконів арештовано, єпископ у супроводі дияконів Феста і Дезидерія приходив їх відвідати, і там, у в’язниці, служив Євхаристію. За що їх усіх арештували і стратили.

«Свобода і демократичність» в’язниць давньої Римської імперії, куди можна було приходити з відвідуваннями і служити Євхаристію, скидаються на казку для людей ХХІ ст., які чимало знають про радянські переслідування християн. Гонитель і переслідувач Діоклетіан виглядає ледь не безвинною овечкою.

Після того як Януарія з дияконами арештували, їм веліли скласти жертву римським богам. Коли ж вони відмовилися, намісник на промовисте ім’я Драконтій звелів видати їх на розтерзання звірам. Однак звірі — не люди, наказів не слухають, і не захотіли роздерти цих християн. Проти засудження єпископа виступили двоє мирян — Євтихій і Акутій, і диякон Прокл (можливо, він з’являється в цій історії саме зараз, а не під час першого арешту). Так чи інакше, історичні спомини про них усіх закінчуються тим, що всі зазнали смерті.

Реліквії св.Януарія мандрували довго: то їх забирали до Беневенто, то до Неаполя, то знову туди, то назад — залежно від того, хто з ким воював і хто яке місце вважав за безпечніше. Вже «в наші часи», 1964 року, архиєпископ Неаполя кардинал Кастальдо звелів провести канонічне дослідження реліквій; було підтверджено, що то останки св.Януарія.

Ну а щодо «чуда св.Януарія», то Церква не сказала своєї офіційної думки і, мабуть, не скаже. Народна побожність (а тим більше італійська, темпераментна) вшановує речовину, запаяну в скляній ампулі й відому як «кров св.Януарія». Тричі на рік ці висхлі грудочки стають рідиною, інколи «скипають», усе це на очах тисяч прочан, бо на «чудо св.Януарія» з’їжджається чимало цікавого люду. Перший спомин про це чудо відноситься ще до 1389 року. Якщо це кров, то що з нею було раніше, як її зберігали (святий загинув 305 року!), і як її дослідити, не порушуючи ампулу, — питання складні. А Церква, на відміну від того, що говорять її недоброзичливці, не схильна дурити вірних фальшивими чудами.

Натомість завдяки гарячій, ревній і типово «свійській» побожності неаполітанців Януарій то ставав покровителем королівства, то йому «проголошували вотум недовіри» і відмовляли у праві зватися покровителем Неаполя; з ним підписували угоду (нотаріально завірену! 1527 року!) про захист міста взамін на обіцянку збудувати йому каплицю, і навіть його особистому заступництву приписано порятунок від виверження Везувію 1631 року.

Собор св.Януарія (Сан-Дженнаро) є справжнім шедевром світової архітектури. Його недарма називають «Скарбницею св.Януарія».

Зображається як єпископ із палієм або в туніці й плащі. Його атрибути: фіалки в руках у ангелів, єпископський хрест у руці ангела, корона, пальмова гілка, меч, леви у нього в ногах.

Ампула з «кров’ю св.Януарія»

Неаполь, собор Сан-Дженнаро

Гроб св.Януарія у крипті собору