Блог Ірини Єрмак

Бігти чи не бігти (до стигматика)?

11 Жовтня 2017, 12:51 8238
Єрмак

Якось один позацерковний чоловік вирішив мене спитати, як буде правильно (щось там робити). Я почала розказувати.

І вийшла у нас приблизно така розмова. Робити правильно треба отак. Але не зовсім, бо ще може бути отака умова. Але не зовсім, бо Євангеліє отут надає свободу вибору. Але не зовсім, бо тут може бути отакий припис. Але не зовсім, бо…

Тю, сказав той чоловік, ну вас усіх до ясної холери. Ти мені чітко скажи, мона чи ніззя?

У тому й проблема, відповіла я йому, що майже не існує в християнстві чіткого «мона чи ніззя», тому що кожна ситуація — окрема, означає щось своє і до чогось свого провадить, а вся суть — у тому, щоб ти думав, усвідомлював, молився про виконання волі Божої та брав на себе відповідальність. Ніяке «мона» чи «ніззя» тебе конкретно автоматом не звільнить від відповідальності, якщо ти дурницю впореш. Існують певні «напрямні» у заповідях (Божих і церковних), ученні, принаймні на краю урвища ліхтарики проставлено: сюди не лізь, це вже конкретно гріх, Бог забороняє. А далі — наша вільна воля і поле широке, на якому ніхто не зобов’язаний ходити строєм повзводно, бо Бог шанує нашу людську гідність і свободу, якою нас наділив…

Блін, сказав той чоловік, як же вам, певно, тяжко! Це ж весь час думати треба!

Ну, тут я трошки посміялася про себе, бо далеко не всі «постійно думають», і в християнстві будь-якої конфесії не бракує охочих «печатать шаг», аби лиш були чіткі команди. Чіткі команди взагалі дуууууже полегшують життя… Ти туда нє хади, ти суда хади, а то снєг башка попадьот, савсем мьортвий будєш.

Про «брата Іллю Катальдо», або ж «стигматика з Кальві», наразі відомо хіба що те, що він вступив до капуцинів у Берґамо, як йому було 26 років (1988), а 1994 року з монастиря пішов, переживаючи глибоку кризу віри. «Братом» його називають у певному загально-християнському сенсі, бо він уже давно не чернець. Має «свій» монастир (викупив разом зі своїми прихильниками спустіле приміщення монастиря у Кальві, тому зараз його звуть «брат Ілля з Кальві»). Як сам стверджує, зробив «фотографію Ісуса», а також що 2000 року чув внутрішній голос, який повелів йому мандрувати зі Словом Божим і шукати покликань до нового згромадження Апостолів Бога.

Як завжди у схожих випадках, Церква старається не говорити остаточного «так» чи «ні», бо судити Господь сказав по плодах, а це явище ще триває і невідомо, чим закінчиться — створенням справжнього нового згромадження чи сектою «імені свого стигматика».

Наразі хочу сказати не про те, «мона» чи «нізя», а про те, що, загалом беручи, вся ця ситуація є свідченням віри, незалежно від того, наскільки вона Божа.

Чи може Бог творити чудеса? — ясно, що може.

Чи може лукавий спокушати людину фальшивими чудесами? — ясно, що може.

А що ще ясно?

Ось для мене, наприклад, цілком ясно, що віра — штука цілком жива, конкретна, не вигадана, це не «попівські казочки» і не «соціопсихологічний феномен релігії». Незалежно (підкреслюю — в цій оцінці абсолютно незалежно) від того, істинні там чудеса чи ні, вони підтверджують те, що «щось надзвичайне» існує і діє.

Для того, хто шукає Бога, це завжди буде підтвердженням Його живої присутності в нашому світі. Бо навіть якщо це чудеса фальшиві, дані для випробування істинності віри та вірності Церкві, то це все одно допустив Бог, для того, щоб нас укріпити.

«Шостий доказ» існування Бога у Булгакова — якщо існує зло, то неминуче існує і добро. Не може існувати сатана, якщо не існує Бога. Отже, хоч би звідки походила надзвичайна ситуація, вона насамперед свідчить про те, що Бог є.

Не просто «умовний Бог у Дарохранительниці», до якого ми приходимо по неділях і святах, чи «умовний Бог як одиниця розрахунку рівня благодійності і пожертв». А справжній, живий, який проявляє себе у дуже різні способи. Нове Євхаристійне чудо в Сокулці? В Буенос-Айресі? У Юті (США)? У Гвадалахарі? Це не «далеке і ненаукове» ХІІІ століття, скажімо. Це 2009, 2011, 2015 роки… Новий стигматик? А чого би й ні. Марійні об’явлення? Ну теж…

Усе це — не просто «чудеса і знаки», а знаки того, що науково-технічна революція, постмодернізм, комп’ютеризація всієї планети, відкриття у генах і космосі — ніяк не змінюють одного простого факту: Бог є, і Він — живий, присутній, діючий.

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі. 
     

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: