Погляд

Habemus Papam: 39 років від обрання Йоана Павла ІІ

16 Жовтня 2017, 16:11 566 КАІ

16 жовтня 2017 року минає вже 39‑та річниця обрання кардинала Кароля Войтили на Єпископа Рима.

Сьогодні згадуємо деякі дані, думки та цікаві моменти стосовно цієї історичної події.

Знаменними — з перспективи майбутніх подій — звучать слова, які кардинал Войтила промовив 11 жовтня 1978 року в Маріацькій базиліці у Кракові під час Святої Меси за померлого папу Йоана Павла І: «Державні діячі, очільники держав говорять про те, що він започаткував новий стиль правління на Апостольському Престолі. Стиль цей був сповнений величезної простоти, сповнений величезної скромності, сповнений гігантської поваги до людини».

15 серпня 1963 р., під час урочистостей коронації статуї Матері Божої Людзьмєрської, які звершив Примас Вишинський, стався знаменний (з огляду на подальші події) епізод. Кардинал Войтила підхопив берло, яке в ході процесії певної миті випало з руки Богородиці. «Каролю, Мадонна ділиться з тобою своєю владою», — сказав до єпископа Войтили його колега о. Франциск Махарський, що стояв обік.

Дехто з близьких кардинала Войтили вважають, що його незвична поведінка у дні перед конклавом (особливо ж його зосередженість і малослівність) могли вказувати на те, що він відчував подальші події. Коли вранці 29 вересня 1978 року митрополит Краківський довідався про несподівану смерть Йоана Павла І, глибоко вражений, він сказав: «Несповідимі шляхи Господні, схилімо перед ними голову».

Останню ніч перед виїздом на похорон Йоана Павла І та конклав майбутній папа провів у гостьовому домі сестер-урсулинок на варшавському Подвіслі. У тому самому домі довгі роки мешкав видатний історик філософії Стефан Свєжавскі, давній друг Кароля Войтили. «Він був дуже мовчазний. Ми попрощалися, власне кажучи, без жодного слова. Я бачив, що він не хоче нічого говорити. А він уже знав…»

Перед конклавом, який обрав його на папу, кардинал Войтила мешкав у Папській польській колегії на площі Ремурія. Рано вранці 14 жовтня 1978 року в каплиці Колегії він відправив Святу Месу. Пополудні поїхав на конклав, його повіз автомобілем брат Маріан Маркевич зі Згромадження Братів Серця Ісусового. Уже стареньке авто згодом купив американський актор Джон Войт, який грав папу в американському фільмі «Йоан Павло ІІ» (США, 2005).

Прямим попередником Йоана Павла ІІ на Апостольському Престолі був кардинал Альбіно Лучіані, який узяв ім’я Йоана Павла І. Він помер від інфаркту 28 вересня 1978 р. через 33 дні понтифікату. За непідтвердженими розповідями, папа Лучіано помер уві сні, тримаючи в руці відомий твір Томи Кемпійського «По наслідування Христа».

Кардинал Войтила встиг на конклав майже «в останню мить». 14 жовтня митрополит Краківський вибрався по обіді до римської лікарні Джемеллі, провідати хворого приятеля, єпископа Дескура. До Сикстинської каплиці він увійшов останнім. А варто знати, що після того, як двері Сикстини замикають, усередину більше не впускають нікого, навіть кардиналів.

Кароля Войтилу обрали на Папу Римського у понеділок 16 жовтня 1978 року, на другий день конклаву. Білий дим, що звістив про зроблений вибір, з’явився над Сикстинською каплицею о 18.18. Митрополит Краківський став 262‑м наступником св. Петра. Остання нотатка, записана ним у «Книзі дій єпископа», звучить так: «Близько 17.15 — Йоан Павло ІІ».

Під час конклаву Примас Польщі шепнув кардиналові Войтилі: «Якщо тебе оберуть — прошу, не відмовляйся…»

Знаменну згадку з конклаву папа вмістив у своєму заповіті: «Коли у день 16 жовтня 1978 року конклав кардиналів обрав Йоана Павла ІІ, Примас Польщі кардинал Стефан Вишинський сказав до мене: “Завданням нового папи буде ввести Церкву в Третє Тисячоліття”. Не знаю, чи я наводжу це речення дослівно, але безумовно таким був зміст того, що я тоді почув. Сказала це Людина, що увійшла в історію як Примас Тисячоліття. Великий Примас. Я був свідком його місії, його героїчної довіри. Йог боротьби і його перемоги. “Перемога, коли настане, то буде перемогою Марії” — часто повторював Примас Тисячоліття слова свого попередника, кардинала Августа Хльонда».

Кардинальська колегія, яка звершила вибір, налічувала 111 членів. Серед кардиналів-електорів тільки 18 були молодші за Войтилу. Він став наймолодшим із пап, яких обирали за останні півтора століття. Згідно з церковною нормою, яку визначив Павло VI, у конклаві не брали участі кардинали, старші за 80 років.

Йоан Павло ІІ був першим за 455 років папою-неіталійцем (від часів понтифікату Адріана VI, який був голландцем з походження і правив у Церкві в 1522-1523 роках), найімовірніше — першим в історії папою-слов’янином і першим в історії Церкви папою, який своїм престольним іменем посилається аж на трьох своїх попередників (Йоана ХХІІІ, Павла VI і Йоана Павла І).

Повний, офіційний урочистий титул посади, на яку обрано кардинала Войтилу, звучить так: «Його Святість Святіший Отець Йоан Павло ІІ, Єпископ Римський, Намісник Господа Нашого Ісуса Христа, Наступник Князя Апостолів, Первосвященик Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, Примас Італії, архиєпископ і митрополит Римської церковної провінції, суверенний володар Держави Ватикан, раніше — архиєпископ митрополит Краківський кардинал Кароль Войтила».

Засідання конклаву — суворо таємні, а кардиналів зобов’язує таємниця; тим не менше, за вірогідними думками, митрополита Краківського обрали на восьмому голосуванні вражаючою більшістю голосів (99 серед 111).

Хоча кардинал Войтила від часу участі в засіданнях набував дедалі більшої прихильності серед ієрархів цілого світу, преса не називала його імені у гроні «папабілі» — найімовірніших кандидатів на престол св. Петра. Результат конклаву став абсолютною несподіванкою і всесвітньою сенсацією.

Постать папи-поляка на довгі дні після конклаву стала ключовою темою в світовій пресі, яка не приховувала захвату цією особистістю. Зверталося увагу на його інтелектуальні горизонти, всебічність інтересів, багатство душпастирського досвіду; підкреслювалося, що він вільно володіє шістьма мовами, любить сплави на каяках, займається лижним спортом, а окрім усього — поет.

Коли учасники конклаву ознайомилися з результатами вирішального голосування, Державний секретар Апостольського Престолу кардинал Жан-Марі Війо звернув до митрополита Краківського передбачене ритуалом запитання: «Чи приймаєш ти щойно зроблене канонічне обрання тебе на Первосвященика?» Виразно зворушений кардинал Войтила відповів: «У дусі послуху Христові, моєму Відкупителю і Господу, в дусі довіри до Його Матері — приймаю».

Згідно зі звичаєм, одразу після обрання новий папа приймає від кардиналів-електорів обітницю послуху. Як повідомили свідки цієї події, Йоан Павло ІІ звершив у цій церемонії знаменну модифікацію — яку, беручи до уваги стиль його понтифікату, можна назвати символічною: на відміну від попередників, він прийняв це вшанування стоячи, а не сівши на трон.

Одним з ієрархів, який під час перерв у сесіях конклаву виступав за обрання митрополита Краківського, був тодішній архиєпископ Відня і друг Кароля Войтили, кардинал Франц Кьоніг. Він мав вельми знаменну розмову з кардиналом Вишинським, якому сказав, що Польща має відповідного кандидата. «Що? Я би мав покинути Варшаву і залишитися в Римі? То був би тріумф комуністів!» — відказав на це Примас. Тоді кардинал Кьоніг уточнив, кого саме має на увазі…

Незвичну примітку містить книга метрик у парафії Кароля Войтили у Вадовіцах. Наступного дня після конклаву 16 жовтня 1978 року, під попередніми записами — про хрещення, миропомазання, священицькі та єпископські свячення, обрання на кардинала — отець-настоятель Едвард Захер, у присутності журналістів з усього світу, записав: «Die 16 X 1978, in Summum Pontificem electus, et imposuit sibi nomen: Joannes Paulus PP».

Постать нового папи викликала гарячку в медіях по всьому світу, а люди, які знали кардинала Войтилу, давали безконечні інтерв’ю. Одразу після конклаву цікаву характеристику митрополита Краківського надав італійському радіо секретар єпископату Польщі єпископ Броніслав Домбровскі: «Він живе дуже вбого. Якби ви знали, як він живе у Кракові, де є великий палац, а він займає маленьку кімнатку, не більше… Це людина праці. Спить мало, працює багато. (…) Можу сказати, що він людяний, що це свята людина, дуже добра, відкрита до всіх».

Серед цікавих фактів стосовно Кароля Войтили, які зібрала під кінець його понтифікату щоденна газета «Tribune de Geneve», був і той, що митрополит Краківський прибув на конклав, маючи при собі винятково скромні кишенькові гроші, відповідник 125 швейцарських франків.

Для блоку комуністичних держав, на чолі з СРСР, обрання польського священика на папу було могутнім ударом. Тяжкий шок переживало керівництво Польської об’єднаної робітничої партії, яке одразу після конклаву скликало своє зібрання. Клімат тієї наради описував один із функціонерів: «Очевидна розгубленіть. Ольшевскі виливає на світлі штани філіжанку чорної кави. Зітхання. Тяжке. Чирек готує тезу (…) — “зрештою, краще Войтила як папа там, ніж як Примас тут”. Теза приваблива. Вона переконує. Полегшення».

Офіційна реакція польських властей на обрання кардинала Войтили була витримана в радісному тоні. Інколи старання робити «хорошу міну при поганій грі» справляли гумористичний ефект. У телеграмі від керівництва ПНР наступного дня після конклаву було, зокрема, написано: «На троні папському уперше в історії — син польського народу, який будує в єдності та згуртованості всіх громадян велич і благополуччя своєї соціалістичної батьківщини…»

Обрання ієрарха з‑поза «залізної завіси» викликало радість і багато сподівань. Вацлав Гавел, тоді — відомий дисидент і драматург (пізніше — президент Чехословаччини, а потім Чеської Республіки) сидів із друзями у своєму гірському будиночку. «Коли ми почули цю новину, то стали бурхливо радіти і кричати з радості до самого вечора. Інстинктивно ми відчували, що це величезна підтримка для всіх людей, хто любить свободу і живе у комуністичному світі».

Російський письменник-дисидент, автор «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександр Солженіцин так прокоментував рішення конклаву від 16 жовтня 1978 року: «Обрання папи Войтили — єдина добра річ, яка трапилась людству двадцятого століття».

Понтифікат Йоана Павла ІІ від перших днів був сповнений несподіванок. Уже першого ж дня після обрання Святіший Отець зробив те, що було нечуваним і неможливим для попередників: покинув мури Ватикану, аби знову поїхати до клініки Джемеллі, провідати кардинала Дескура.

Британська «The Times» наступного дня після конклаву 16 жовтня написала: «Обрання кардинала Войтили на папу — це подія непересічного значення. Кардинали відправили Церкву в подорож, кінець якої невідомий. (…) Можливо, вони вчинили якнаймудріше, однак пішли на ризик звільнення таких людських, політичних і релігійних сил, яких не будуть спроможні контролювати».

Коли на другий (і останній) день того конклаву дискусії серед кардиналів щоразу сильніше вказували на можливість обрання митрополита Краківського, давній римський знайомий о. Войтили, а тоді вже кардинал о. Максиміліан де Фюрстенберг схилився над ним, цитуючи слова з Євангелія від св. Йоана: «Dominus adest et vocat te» («Господь тут і кличе тебе»).

Учасник конклаву, іспанський кардинал Вісенте Енріке-і-Таранкон сказав після обрання кардинала Войтили: «Ми не шукали кандидата консервативного ані прогресивного, тільки “надійного”, якщо йдеться про продовженнялінії Другого Ватиканського Собору. Критерії оцінки не мали ідеологічного характеру. Окрім того, Войтила був типом єпископа-душпастиря, що мало принципове значення».

Повертаючись по роках до свого обрання на папу, Йоан Павло ІІ оцінював це так, що конклав таким чином «немовби зажадав свідчення Церкви, з якої той кардинал походив — немовби його зажадали заради блага Вселенської Церкви. (…) Обрання поляка не могло не означати такого переламу. Він же свідчив про те, що конклав, ідучи за вказівками Собору, старався прочитувати “знаки часу” і в їхньому світлі формувати своє рішення».

У проповіді на Месі з нагоди 25‑річчя його понтифікату, 16 жовтня 2003 року, Папа визнав, що в момент обрання відчув у своєму серці сильне запитання, яке Ісус скерував до Петра: «Чи ти любиш Мене більше, ніж оці?» (Йн 21, 15-16), і додав: «Щодня я веду у своєму серці цей діалог, а духом вдивляюся в цей ласкавий погляд воскреслого Христа, який надає сміливості, аби, немов Петро, з усвідомленням своєї людської скромності спокійно відповісти: Господи, Ти знаєш… Ти знаєш, що я Тебе люблю — а потім братися до завдань, які Він перед нами ставить».

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: