Роздуми

Іспит сумління: те, що руйнується першим

19 Жовтня 2017, 12:42 7418

Зазвичай щоденний іспит сумління — це перша практика, яка зникає з молитовного життя віруючої людини.

Часто людина не пояснює чітко причину того, чому перестала практикувати щоденний аналіз дня перед Богом. Нерідко вважається, ніби іспит сумління не має практичної цінності у щоденному житті, перевантаженому різними справами. Буває також, що, не побачивши швидких результатів, людина легко піддається знеохоченню. Хочемо тут показати, що іспит сумління має суттєву цінність у житті християнина, і показати помилкове розуміння його обсягу.

 

Іспит сумління в духовному житті

Розуміння того, яке значення має іспит сумління, залежить від усвідомлення його ролі в мистецтві духовного розпізнавання, тобто вмінні розпізнавати дію духів у щоденному житті.

Сьогодні для багатьох людей має сенс лише спонтанне життя. Часто вважають, що без спонтанності життя нема. Думають, ніби, обмежуючи спонтанність, ми обкрадаємо життя, не дозволяючи йому розвиватися. З таким світоглядом легко зробити висновок, що іспит сумління відбирає в життя його красу і стирає з нього будь-яку спонтанність. Люди з таким мисленням не визнають глибини Сократової думки, що життя, позбавлене рефлексії над собою, не варте, щоб його прожити. Для них Святий Дух перебуває в людині спонтанно, а все, що противиться розквітові невпорядкованої спонтанності, Йому чуже. Міркуючи в такий спосіб, забувають, що існує два види спонтанності, які походять із різних джерел.

Існує добра спонтанність, спрямована до Бога і до людей. Вона походить з автентичного християнства, в якому уважно слухають слова Господа і зріло втілюють їх у життя. І є хвора спонтанність, яка спирається на інстинкти, що походять із незрілості людини або від дії злого духа: руйнівна спонтанність, яка перешкоджає слухати і відповідати на Божий заклик. Кожна людина зазнає цих двох видів спонтанності.

Людина як розумна істота, яка керується не лише інстинктами, може розпізнавати ситуацію. Через розпізнавання вона здатна пізнати, звідки походить її спонтанність, які духи її викликають, і свідомо — за допомогою Божої благодаті — йти всім своїм єством у напрямку служіння Богові й людям. Жити так, аби в її житті ніщо не зменшувало прагнення сповнювати волю Бога-Отця: прагнення, що помалу стає дійсністю, яка щоденно переживається з Христом. Аби це осягнути, ми повинні навчитися формувати і підтримувати спонтанність, яка походить від Святого Духа. Центральну роль у цьому мистецтві відіграє саме щоденний іспит сумління.

Якщо іспит сумління поєднується з розпізнаванням, то це вже не тільки рахування гріхів. Він охоплює не лише моральний аспект, а стає школою відчинення всієї особовості на Бога й на іншу людину. Дуже часто (хоча нам, може, говорили не так) наш іспит сумління зводиться тільки до приготування до сповіді. Його головним аспектом стає оцінювання своїх учинків — вони добрі чи погані. У вмінні розпізнавати суттєвим є не оцінка моральної вартості своїх учинків, а те, що ми помічаємо, як Бог торкається нас, у який спосіб вводить у наші серця (часто без нас) різні порухи і як ми їх відчуваємо — чи вміємо розпізнати й прийняти.

Плодами систематичної праці, плодами щоденного розпізнавання буде те, що вразливість духовної свідомості й сумління на дію Бога збільшиться. Ми пізнаватимемо свою відповідь на цю дію, свою згоду і помилки — аби потім могти їх ясно оцінити. У щоденному житті ми будемо краще усвідомлювати свою дорогу до Отця (пор. Йн 6, 44), помічати, що нас спокушає зіпсована гріхом природа, яка відтягує душу від Бога грою на наших схильностях і звичках.

 

Іспит сумління і дорога покликання

Іспит сумління — це зустріч, під час якої своє щоденне життя ми читаємо в Христі і з Христом. Отож це досвід Бога у вірі. Іспит сумління — це не спосіб самозцілення й не метод самовдосконалення. Іспит сумління розвиває в нас чутливість до дуже особистих порухів, якими користується Святий Дух, аби наблизити і уподібнити нас до Христа.

Чутливість зростає постійно і вимагає як терпеливості, так і довіри до Духа, який нас веде, аби ми щораз більше жили Христовою правдою і любов’ю, прямуючи до ототожнення з Господом, який живе в нас. Тотожність, укорінена в Ньому, через Духа веде нас до тотожності нашої дороги життя, нашого християнського покликання, яким живемо, прагнучи служити Богові й людям.

Бог покликав мене до життя тому, що полюбив. Ми живемо тут і тепер завдяки Божій любові. Бог прагне, щоб я тут і тепер щораз більше уподібнювався у своїй людській природі до вбогого, чистого й послушного Христа, який живе в мені. Його Дух зміцнює мене на дорозі мого життя, на яку Він мене вивів.

Іспит сумління набирає справжньої цінності тоді, коли стає досвідом щоденної конфронтації та місцем відновлення себе на шляху покликання. Щоденний іспит сумління в жодному разі не може обминути нашого покликання. Тоді воно стає яснішим і стає в нашій свідомості особливою Божою благодаттю, даною нам для духовної користі — як для інших людей, так і для нас самих.

 

Іспит сумління і молитва

Іспит сумління — це час молитви. Якщо ми його не практикуємо або практикуємо несистематично й без зусиль, то втрачаємо вразливість до делікатної та водночас сильної дії Христа в наших серцях. Натомість порожня психологічна рефлексія або хвора інтроспекція не відчиняють душу, а створюють реальну небезпеку копирсатися у собі.

Іспит сумління стає молитвою і дає духовні плоди лише тоді, коли є продовженням особистої молитви. Без молитви іспит сумління проходить як безплідна рефлексія над собою, а його метою стає особисте вдосконалення, яке підживлює амбіції. У молитві Бог-Отець об’являє нам свою волю, і то так, як вважає за найкраще. Він вчить нас бачити все в Ісусі Христі. Про це говорить св. Павло: «Бог зізволив об’явити, яке то величне багатство цієї тайни між поганами» (Кол 1, 27). Молільник пізнає розкриття Таїни Отця в Христі у різні способи, які часто неможливо викласти словами. Дух Воскреслого Ісуса дає людині здатність відчути й пізнати Його поклик, аби вона уподібнилася до Того, який їй об’являється.

Якщо молитва не буде відповіддю на поклик Христа, то буде порожньою. Відкритість, сповнена пошани і покірності щодо Господа, без моралізаторства й осудження себе, осягнення повного послуху вірі, про який згадує св. Павло (пор. Рим 16, 26), — саме про таку поставу йдеться у щоденному іспиті сумління. Вона допомагає відчути й ідентифікувати особисте запрошення Господа, який нас притягує до себе й кличе, і не піддаватися хитрим підшептам і навіюванням, протилежним Йому. Без такої постави щодо Бога щоденний іспит совісті стає мілким, висихає і зникає.

Якщо не будемо прислухатися до того, як Отець об’являє нам свої дороги, такі відмінні від наших доріг (пор. Іс 55, 8‑9), то іспит сумління перетвориться у якусь формальну практику або ще гірше — стане нагодою піти власними, позначеними егоїзмом, дорогами. Без молитви іспит сумління буде збідненим і не відображатиме чудового досвіду, в якому Бог безустанно запрошує нас відповідати, впорядковуючи наше життя.

З другого боку, споглядальна молитва без систематичного іспиту сумління відчужує нас від життя і стає штучною. Час молитви може стати в чиємусь щоденному житті святим і недоторканим періодом — однак повністю відокремленим від решти життя, яке може виявитися віддаленим від молитви. Справжня молитва повинна вести до пошуків Бога в усьому у площині реального життя.

Щоденний іспит сумління робить можливим те, щоб ми повніше і реальніше бачили в нашому житті Бога і Його провід, розпізнавали Його плани щодо нас у щоденності, так, аби ми могли знаходити Бога в усьому і всюди, а не лише в час, виділений на молитву.

 

Розпізнавання серцем

Коли на початку релігійного виховання нам розповідали про іспит сумління, то пропонували конкретну 15‑хвилинну молитву. Спочатку він здавався стилізованим, штучним; в нас пробуджувалася надія радикально виправити свою поведінку й реакції; потім же нас опановували знеохота і пригнічення — ніщо в нашому житті не змінюється, ми постійно падаємо, а добрі постанови виправитися нічого не вирішують.

Такі враження походили з наших уявлень про плоди іспиту сумління. Ми були мандрівниками-початківцями на Божій дорозі й не вміли розпізнавати в щоденних подіях присутності Бога, який нас спасає. Ми хотіли бути кращими, особливо в ситуаціях, які пізніше викликали в нас почуття провини. Насправді це означало, що ми дуже хотіли самі себе лікувати зі свої слабкостей. Для початківця, якому ще бракує особової інтеграції, такий досвід дуже важливий, хоча може видаватися страшенно формальним. Але це не повинно збити з пантелику. Такий досвід неминучий як для початківця, так і для ветерана, який дуже довго практикує іспит сумління.

Ґрунтовне розуміння іспиту сумління можливе лиш тоді, коли осягнемо його мету. В остаточному рахунку щоденний іспит сумління — це розвиток серця, аби воно могло розпізнавати не тільки під час 15 хвилин (або двічі по 15 хвилин упродовж дня), а постійно. Таке розпізнавання — один із найважливіших дарів Господа. Соломон розумів значення цього дару, коли просив про розумне серце, щоб «розбирав між добрим та лихим» (1 Цар 3, 9). Ми повинні постійно просити про цей дар, водночас створюючи в серцях умови для його розвитку. Щоденний іспит сумління відіграє тут суттєву роль.

П’ять етапів, які нам пропонує св. Ігнатій в «Духовних вправах» (пор. ДВ 43), слід розуміти як засіб формувати християнське сумління і знаходити Бога щодня. Важливо, щоб ми, як християни, які належать Богові, вміли жити так, як жив наш Господь, Ісус Христос. Щоб етапи іспиту сумління тісно поєднувалися з аспектами нашого відкривання на світ і на Бога, допомагали у самопізнанні.

Немає визначеного часу на окремі п’ять частин іспиту сумління. Йдеться передовсім про читання свого духовного стану і пошуки відповіді Господу. Одного дня якийсь пункт займатиме більше часу, іншого дня — інший.

Святий Ігнатій Лойола наприкінці життя не припиняв досліджувати порухи і схильності серця, тобто не припиняв досліджувати згідність кожної справи зі своїм справжнім «я», зосередженим на Христі. Це був плід інтенсивного тренування іспиту сумління — щоденної молитви.

Кожний, хто прагне бути кращим християнином, хто прагне свого внутрішнього розвитку, повинен розуміти велике значення п’ятнадцяти або тридцяти хвилин, відведених для щоденного іспиту сумління. Це означає, що людина має усвідомлювати значення постійного розпізнавання серцем і потреби допасувати іспит сумління до свого рівня розвитку та обставин, у яких живе. Дуже часто хитра раціоналізація спонукає нас покинути щоденний іспит сумління під тим приводом, що ми вже опанували постійне розпізнавання серцем. Така раціоналізація перешкоджає по-справжньому і постійно вчуватися у дію Святого Духа і зростати у вірі.

 

Іспит сумління за св. Ігнатієм Лойолою

Погляньмо тепер на форму іспиту сумління, який подає св. Ігнатій. Спробуймо зрозуміти мудрість, яка там міститься і яка полягає у духовному розпізнаванні щоденних справ.

 

Свідома подяка

У першому пункті іспиту сумління св. Ігнатій пропонує подякувати за отримані благодаті. Це відлуння заохочення св. Павла: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол 5, 18). Християнин, зростаючи у вірі, помічає щораз виразніше, як Бог його обдаровує; як усе, що його оточує, є відображенням сяйва і слави Невидимого. Помічає він також своє духовне убозтво, свою блаженну залежність від Найвищої Мудрості. Вдячність, якою ми розпочинаємо іспит сумління, розплющує наші очі й відчиняє серце на дари, які з Божої волі стали нашими.

У цьому світі християнин насправді вбогий: сам від себе не має навіть існування, але постійно й у всьому отримує дари. Безустанно турбуючись про багато справ (пор. Лк 10, 41), ми намагаємось заперечити свою реальну вбогість і забуваємо про Того, завдяки якому все маємо, завдяки якому живемо. У такий спосіб втрачаємо дари, які мали отримати, і прагнемо чогось, що не є нашим, і на що — як вважаємо — ми заслужили. Здобуваючи в такий спосіб ілюзорні успіхи, помалу помічаємо, що це не наше справжнє щастя, і часто впадаємо у розчарування та відчай.

Лише істинно вбога людина може оцінити навіть найменший дар і пережити його у справжній вдячності. Що глибше ми живемо своєю вірою, то вбогішими почуваємося (і обдарованішими), а наше життя щораз більше виражає сердечну й радісну вдячність. Вдячність має стати суттєвим засновком духовної свідомості. Наші серця, нагодовані вірою в Бога, повинні по‑справжньому дякувати за дари, отримані від Бога упродовж дня. Можливо, зараз ми не усвідомлюємо отриманого дару, але під час молитовної рефлексії бачимо те, що сталося, в іншому світлі. У такий спосіб ми вчимося розпізнавати нові Божі дари.

Вдячність має стосуватися конкретних і особистих дарів. Будьмо щирими. Дякуймо за пережиту дійсність, за свої прагнення, постави і вчинки — які вони є насправді. Не пробуймо шукати приємні або неприємні моменти, не пробуймо називати те, що було Божим даром. Багато що в цьому житті ми приймаємо як щось очевидне. Бог поступово веде нас до глибокого розуміння справжнього значення речей та подій, до розуміння, що все це — Його дар, і тому треба Його славити й дякувати Йому. Стаючи перед Богом-Отцем у поставі вдячності й прославлення, наближаємося до дійсності Божого царства, починаємо бачити речі такими, якими вони є, і тісніше з’єднуємося з Тим, хто є нашим життям.

 

Прохання про світло

В іспиті сумління йдеться не тільки про аналіз прожитого дня. Іспит сумління — не психологічна ретроспекція. Йдеться більше про те, щоб свій світогляд і поведінку занурити в Бога і наситити їх Духом Ісуса.

Християнин має бути обережним, аби не зануритися повністю в довколишній світ із його природними силами. У наші часи існує особлива небезпека захопитися здобутками людини в царині науки й техніки. Часом здається, що в сучасному світі немає місця для таїни. Але наука й техніка не дають відповіді на запитання про сенс людського життя, не гарантують щастя і внутрішнього миру, а здобування нового матеріального добра не приносить очікуваного задоволення.

Християнин, живучи серед світу, може відкривати Божу любов завдяки всьому сущому на світі. На Бога, на світ і на себе необхідно дивитися розплющеними очима і чистим серцем. Без просвічення Божою благодаттю так дивитися неможливо, і тому слід просити про Боже світло. Самі по собі ми не здатні осягнути це світло, джерелом якого є сам Бог, і такий погляд.

Нехай Святий Дух допоможе нам побачити себе самих повніше — так, як Він нас бачить.

 

Конкретний перегляд своїх учинків

У третьому пункті іспиту сумління Отець Ігнатій рекомендує згадати й переглянути минулий день. Пропонує, щоб, «переглядаючи годину за годиною», послідовно пізнавати свої думки, почуття, слова і вчинки. Основна мета — глянути у світлі віри на те, що відбувалося від останнього іспиту сумління. І тому суттєві запитання цього пункту можуть звучати так: що з нами відбувалося? Які почуття в нас з’явилися? Яку працю Бог виконав у нас? Чого Бог від нас очікував?

Часто цей пункт стає місцем поспішного осудження себе та своєї поведінки за схемою: добро — зло. Так ми робимо те, чого не повинні робити. Ми повинні роздумувати про свої вчинки, але на другому плані. Сьогодні, коли велике значення надається активності й діяльності, коли відкидається тиха й терпелива віра, ми сильніше покликані якнайповніше жити вірою в Ісуса Христа. У цій частині іспиту сумління ми повинні уважніше вдивлятися в свої почуття, постави й різні напруження. Їх слід споглядати без страху, ставитися до них серйозно, усвідомлюючи, що саме тут, у центрі нашої почуттєвості, часом покритої мороком, часто спонтанної, Бог перебуває в нас у якнайбільш інтимний та особистий спосіб. Щоби вміти розпізнавати волання Бога в серці свого єства, необхідно розпізнавати мотиви своїх дій, розпізнавати, від якого духа походять наші відчуття.

Вище було сказано, що іспит сумління — це один із суттєвих способів розуміння того, що діється у нас самих. Потрібне справжнє наближення до свого життя, наближення, яке спочатку стає слуханням, а потім — дієвою відповіддю.

Слухати Господа — це суттєва постава віруючої людини. Господа можна чути у різний спосіб, у різних формах. Віруюча людина намагається передовсім прочитати й розпізнати Божу волю, аби відповісти послухом у вірі. Це постава вразливої пасивності вбогої людини, яка залежна і хоче бути залежною від свого Творця. Така постава поєднується з поступовим прийняттям внутрішнього миру, який призвичаює уважно слухати Боже слово в кожній хвилині нашого життя і народжує творче прагнення відповідати вчинками на поклик Бога. Саме тому ми з великою увагою зосереджуємося на своїх внутрішніх порухах, через які Бог промовляв до нас упродовж останніх годин.

Можливо, що серед дня ми не розпізнали Божого поклику, але тепер, у час спокійних роздумів, нам легше прочитати Його дорогу до нас. Найважливіше — не наші вчинки, а слова Господа, отож будемо Його слухати. Питаймо, як саме Бог приходив до нас сьогодні, чого від нас очікував і якою була наша відповідь. Це суттєві запитання, бо, зростаючи у вірі, можемо помалу очищати свої мотивації, переходячи від задивлення у власну досконалість до дії Божого Духа (пор. Рим 8, 14), аби щораз повніше реалізовувати запрошення Бога будувати Боже царство тут, на землі.

У загальному перегляді не треба переглядати кожну хвилину від попереднього іспиту. Ми повинні уважно повертатися до конкретних подій, які в особливий спосіб нас зворушили й щось у нас викликали. Які почуття тоді в нас пробуджувалися? У світлі Божої благодаті спробуймо прийняти себе в цих подіях. Стараймося помітити Бога, який постійно нас супроводжує і огортає своєю любов’ю.

Таке читання значення подій св. Ігнатій називає частковим іспитом сумління. Цю частину іспиту сумління — може, більше, ніж інші частини — розуміли неправильно. Пробували зосередитися на поділі внутрішнього життя, даремно створюючи списки чеснот і вад, аби потім поступово викорінювати якусь ваду або вдосконалювати якусь чесноту. Часто така діяльність супроводжувалась нервовими пошуками особистої досконалості й прагненням стати врешті-решт перед Богом як праведник, а не як грішник. Деякий час присвячували якійсь ваді або чесноті, потім переходили до наступної зі списку. Але вади й чесноти поєднані між собою. Їх неможливо просто ізолювати чи легко змінити. Такий розподіл зачиняє наші серця від читання Божої присутності в нас, бо нам здається, що Він нам не дуже потрібний, ми й самі добре знаємо, що маємо робити.

Метою часткового іспиту сумління не можуть бути пошуки особистої досконалості. Основне його завдання – конкретна і шаноблива зустріч із Господом наших сердець. Щойно тоді, коли розбудуємо свою вразливість до Божої любові, коли почнемо пізнавати і приймати себе, можемо прагнути міняти деякі справи з Божою допомогою. Шпортаємося й помиляємося у багатьох царинах, але Господь не вимагає від нас робити план праці над собою, спираючись на своє мислення і своє розуміння, і відразу змінювати все у своєму житті.

Зазвичай у нашому серці є якийсь закуток, від якого слід розпочинати процес навернення до нового життя, якесь особливе місце, в якому Бог нас торкає, очікуючи від нас щирості й довіри. І як часто ми хочемо забути про це місце, не слухаючи Бога. Відкладаємо зустріч на потім, бо нам здається, ніби Бог нас не розуміє, ніби Його слово постійно нас звинувачує. Пробуємо виправдовуватися і відвертаємось від Його благодаті — може, відчуваючи, що зміна постави в цьому пункті не буде легким успіхом, а терпеливим приходженням до Бога з цією слабкістю. Але власне в цьому закутку серця можемо зустріти Бога і себе самих в особливий спосіб.

Початківцям треба спершу присвятити трохи часу на дослідження в частковому іспиті сумління своїх почуттів, які можуть показати, чого зараз очікує від них Господь. У протилежному випадку існує ризик прямувати до досконалості за якимось суто зовнішнім взірцем.

Частковий іспит сумління — це дуже особистий, часом делікатний досвід Божого заклику до навернення в глибоких покладах наших сердець. Предмет навернення може не змінюватися упродовж довгого періоду. Дуже важливо помітити особистий поклик Бога до нас. Цей поклик слід зрозуміти й відповісти на нього — якщо щиро прагнемо йти дорогою святості. Якщо приймемо частковий іспит сумління як досвід особистої любові Бога до нас, то станемо перед Ним із більшою покорою і готовністю прийняти себе, світ і людей такими, якими є. Святий Ігнатій радить також в іспиті сумління звертати увагу на момент початку й закінчення дня, аби краще пізнавати справжній зміст свого життя.

Капітальне значення для третього пункту загального іспиту сумління має усвідомлення своєї людської, грішної природи, яке зростає у вірі. Це передовсім правда віри, а не моралізаторське твердження щодо конкретних фактів нашого життя. Глибоке й спокійне прийняття своєї гріховності дуже залежить від зростання людини у вірі. Плодом такої постави повинна бути вдячність за те, що Бог, незважаючи на мій гріх, любить мене і спасає.

 

Скруха і жаль за гріхи

Серце християнина — серце, розспіване піснею радісної подяки. Але подяка може бути веселим і дуже поверховим «алілуя» — загальним і неглибоким, якщо не була оплачена справжнім трудом. Бо це спів грішника, який не повинен забувати, що він підданий своїм грішним схильностям, навіть якщо вже розпочав нове життя, запорукою якого є перемога Ісуса Христа. І тому наш духовний розвиток не може відбуватися без постійного досвіду вростання в Господа.

Таке вростання відбувається також через духовне спустошення, яке нас охоплює, коли помічаємо, що нам бракувало щирості, відваги й рішучості відповідати на Божий поклик, який ми прочитували в частковому іспиті сумління. Такий жаль і спустошення походять не з сорому чи нерішучості стосовно своїх слабкостей, а з досвіду віри — мірою відкривання великого прагнення Бога, аби любити Його всім серцем, усіма силами, усіма фібрами душі кожної миті.

Пам’ятаючи про терпеливе очікування Бога-Отця на повернення блудного сина і про справжню радість зустрічі, можемо краще розуміти важливість щоденного іспиту сумління, який виконуємо в поставі скрухи й справжнього жалю за невірність, через яку наше життя відійшло від Божої дороги.

 

Постанова поправи

Останній пункт щоденного іспиту сумління природно продовжує попередні. Дивлячись зі скрушеним серцем на події прожитого дня, ми прагнемо пізнати, до чого маємо звернути своє серце наступного дня, дивимося у задане нам майбутнє. На майбутнє хочемо глянути відновленим серцем, наповненим надією і довірою. Джерело цієї надії — не наші прагнення, можливості, сили, а глибока віра в дію в нас Божого Духа, Духа любові й миру. Її джерело — віра в силу Христа, віра, що маємо частку в перемозі Того, який знову з’єднав нас із Отцем. Із такою глибокою надією вдивлятимемося у майбутнє відновленим зором, аби повніше прочитати Його слово, спрямоване саме до нас, аби його прийняти й виконати.

Що більше довіримось Богові й дозволимо Йому керувати нашим життям, то більше пізнаємо справжню, часто важку надію, яку покладаємо в Ньому. Ця надія перебуватиме в нас незалежно від наших помилок і слабкостей. Життєвий досвід часто нас переростатиме, часто в нас забиратиме фальшиві уявлення, але врешті-решт виявиться радісним і благословенним.

Молячись про краще пізнання делікатної дії Бога, намагаймося почути й прийняти запрошення Господа змінити ту частину нашого єства, яку Він визначає. Постанови поправи повинні стосуватися саме цієї частини. Вони можуть бути різними або однаковими. Важливо, аби вони краще провадили до навернення. Кожну постанову довірливо представмо Господові й просімо про дар розпізнання — чи вона згідна з Його планом.

 

Нефальшивий образ Бога

А тепер пригляньмося до критеріїв наших щоденних виборів. Часто єдиним критерієм стає рівень труднощів у реалізації постанови. Думаємо, що Бог очікує від нас чогось дуже важкого, яке має нас перевершувати й лякати. Таке розуміння часто створює фальшивий образ Бога, гордість і ще не очищене почуття власної величі.

Стережімося також надмірних постанов, які формує наша амбітна уява й переконання, що Бог зробить із нами все, чого ми забажаємо.

Водночас досліджуймо, чи від прийняття постанови нас не відпихають звички, страх поразки, недовіра до сили Божої благодаті. Ці критерії легше прочитаємо, досліджуючи свої почуття стосовно якоїсь постанови і пов’язаного з нею образу майбутнього. Ці почуття слід добре пізнати, не применшуючи їх у сподіванні, що вони самі з часом якось зникнуть. Пізнаючи свої почуття стосовно майбутнього, у певний спосіб ми притягуємо саме майбутнє, яке стає виразнішим і ближчим.

Таких постанов не можемо постійно змінювати. Не можемо також очікувати легких і дуже помітних змін у нас самих. Дуже важливо бути вірним навіть у відносно малій справі. Це може бути першим кроком до більших змін. Як часто цим першим кроком буде вірність зустрічі з Господом у щоденному іспиті сумління!

Але слід звернути увагу, чи прийняті постанови постійно такі самі, чи ми не прив’язалися до них. Якщо зауважимо таку тенденцію, то це буде знаком, що ми не ввійшли повністю у попередні чотири пункти іспиту сумління.

Останню частину щоденного іспиту сумління можна окреслити словами св. Павла: «Забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду» (Флп 3, 13).

 

Іспит сумління і духовне розпізнавання

Закінчимо наші роздуми загальними спостереженнями стосовно цінності щоденного іспиту сумління і його особливого значення в житті християнина.

Щоденний іспит сумління як розпізнавання присутності Бога, який в нас діє, стає чимось більшим від короткої — один чи два рази на день — вправи, другорядної стосовно інших форм молитви й інших способів переживання Бога в нашому житті. Він стає вправою, яка дає змогу читати й відновлювати нашу тотожність у вірі.

Святий Ігнатій часом допускав можливість скорочення щоденної медитації, але ніколи не дозволяв занедбувати іспит сумління. Здається, що іспит сумління для нього був святим часом особливої зустрічі з Богом, необхідним, щоби прийняти й пережити кожний день. Через щоденне розпізнавання ми вчимося, за прикладом св. Ігнатія, «шукати і знаходити Бога в усьому». Щоденний іспит сумління стає основним досвідом молитви. Отож ми повинні більше жаліти про занедбання іспиту сумління, ніж щоденної споглядальної молитви у безпосередньому значенні. Такий акцент на вазі щоденного іспиту сумління може нас дивувати, але, заглибившись у його сенс і значення, краще зрозуміємо думку Святого.

У житті отця Ігнатія знаходження Бога в усьому було фундаментальною справою. Під кінець свого життя він казав: «Прочанин міг знаходити Бога тоді, коли хотів, будь-якої години». Це був Ігнатій, який вже осягнув духовну зрілість, дозволив Богові себе захопити так, що все його життя було просякнуте Богом, було згодою, що випливала з глибини його єства.

Тотожність св. Ігнатія в цей період була повністю вкорінена в Ісуса Христа на взірець св. Павла, який говорить: «…заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа (Флп 3, 8‑9).

Спостерігаючи за духовним спустошенням і втіхою, св. Ігнатій вмів зауважити також підступи злого духа і відрізнити їх від Божої дії. Вмів знаходити Бога в усьому, ретельно розпізнаючи кожний внутрішній досвід. Духовне розпізнавання стало щоденним, дуже практичним способом життя, мистецтвом любити Бога всім серцем, всією душею і всіма силами. Кожна хвилина життя проминала на знаходженні Бога.

Для св. Ігнатія знаходження Бога в кожному порухові, в кожному почутті чи ситуації під кінець життя стало майже миттєвим, бо Бог так огорнув його серце, що став устремлінням усього його єства. Те, що було майже миттєвим у вже зрілого Святого, від початківця може вимагати багато годин чи днів інтенсивної молитви — залежно від значення досліджуваного поруху, внутрішньої свободи і очищення. Шляхом розвитку наших можливостей, щоб ми уміли належно прочитувати Боже слово, скероване до нас, буде щоденний іспит сумління, зустріч із люблячим Богом, який приходить до нас у нашій буденності, який хоче, щоб ми очима віри побачили Його присутність у нашому житті.

Жорж. А. Ашенбреннер SJ
американський єзуїт, реколекціоніст і духовний керівник

За матеріалами: Єзуїти в Україні  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity