Погляд

Чому (не) варто ходити на Тридентську Месу?

23 Листопада 2017, 18:27 5958 Олександр Бучковський

Для багатьох мирян, ба навіть священиків, тема Тридентської Меси та відповідної духовності залишається «каменем спотикання».

У кращому разі її намагаються оминати мовчанням, а в гіршому відповідають глузуванням або ворожістю. То чому літургію наших предків, яку Собор у Триденті назвав «вільною від будь-яких помилок» і яка у повноті відображає католицьку віру, не треба боятися? А тим більше не перешкоджати охочим її відвідувати.

 

1. Тридентська Меса (не) була заборонена.

Вже минуло десять років, як папа Бенедикт XVI апостольським листом motu proprio «Summorum Pontificum» дозволив усім священикам без винятку відправляти Месу в класичному ритуалі, який, за словами самого Папи, «ніколи не був заборонений, що означало, що завжди був дозволений». Адже ще бувши кардиналом, Й. Ратцінґер доводив: Церква не в праві заборонити будь-який літургічний і ортодоксійний обряд, що виражає діалог Господа з Церквою і відображає її життя. Церковна влада має лише компетенцію визначити і обмежити використання літургійних традицій згідно з душпастирськими чи іншими причинами. Так, наприклад, було з Месалом для дієцезії Конго, у якому було запроваджено свої, притаманні африканському колориту елементи, чи з правилами опіки над вірними католиками деяких східних Католицьких Церков поза певними регіонами Індії. Натомість щодо Тридентської літургії, то тут постало певне непорозуміння.

Літургійна реформа після ІІ Ватиканського Собору мала тільки виправити або відредагувати деякі богослужбові книги. Натомість якщо подивитися на Месал бл. Павла VI, то він багато в чому (порядок біблійних читань, кількість євхаристійних молитов, позиція целебранса тощо) відрізняється від Месалу його попередника св. Йоана XXIII. Я не буду оцінювати, погано чи це добре, але факт є фактом. У минулому, в умовах суворої централізації, існували різні церковні обряди і форми богослужінь, навіть в окремих чернечих орденів у межах єдиної Західної Церкви (амброзіанський, мозарабський, гліонський чи домініканський). То чи в умовах плюралізму літургійного життя, яке запровадив Собор і берегли всі наступні Понтифіки, ми не можемо дати дозвіл на Надзвичайну форму того самого Римського ритуалу, пізнання і плекання якого так лежить на серці нинішньому Папі-емериту?

 

2. «Дособорна Меса незрозуміла сучасному поколінню».

Другий стереотип, який я сам чув, — що давня Меса тепер далека для молодого (і не тільки) покоління, яке вже має зрозумілу їм літургію. Не можу заперечити, що значна кількість традиціоналістів на Заході і неприйняття реформи 1969 р. викликана зловживаннями у літургії в їхніх римо-католицьких парафіях. Але не тільки у цьому справа. Чув не один раз закид у свою сторону: мовляв, маю звичайну недільну Святу Месу у своїй парафії, то чому йду на Євхаристію у неокатехуменальній спільноті. Можливо, тому й розумію католиків-традиціоналістів (хоча це дві різні дійсності), бо чимало було випадків у світі, коли брати з Дороги дізнавали непорозумінь від пастирів через свою літургію, яка є частиною нашої харизми.

Також у цій спільноті я усвідомив важливість літургійних знаків, які існують не «просто так», бо комусь так колись захотілося, а допомагають відкритися на благодать і мають певне значення для навернення. Так само для Традиційної Літургії важливе місце має тиша, мова, кількість поцілунків вівтаря чи звернення священика у сторону Хреста. І не те головне, що все ми зрозуміли чи нам усе було доступним. Бо на те воно і таємниця, що Господь поступово нам себе об’являє. Бо і сам Бог є найбільшою Таємницею світу: немов горизонт, поступово відкривається, — але ніколи у цьому світі ми не будемо здатні пізнати Його до кінця.

На мою думку — особливо на Заході, аби наблизити вчення, літургію і загалом церковне життя до вірних, занадто сильно їх баналізували і вульгаризували (vulgaris — «простонародний»). Вчення й літургію так сильно старалися зробити зрозумілими і доступними, аж зрештою не залишилося місця на Таємницю, а тому, певною мірою, і на Бога. А люди прагнуть знайти відповіді, яких не може дати раціональний і безбожний світ. Люди прагнуть переживати щось більше за їхнє розуміння і сприйняття. Тому Триденські Меси сповнені молодих людей, а традиціоналістські семінарії та монастирі, навіть у найбільш секуляризованих країнах Європи й Америки, не потерпають від браку покликань.

Чимало непорозумінь виникає через плутання понять: певні верстви вірян із дособорних часів «масової Церкви» плутають із сучасними традиціоналістами. Нині це свідомі, освічені католики, які прагнуть жити своєю вірою, єднаються у спільноти і черпають сили зі Святих Таїнств. Крім того, помилкою є вважати, ніби традиціоналізм — це виключно Меса у Надзвичайній формі. Вона хоча й становить центр і вершину життя для традиційних католиків, проте це лише частина їхньої духовності, яка, поєднуючи вчення ІІ Ватиканського Собору, прагне бути вірною і зберігати історичне багатство Католицької Церкви.

 

3. Давня літургія «веде до розколу і відкинення Собору».

Для багатьох Триденська Меса асоціюється з Братством св. Пія Х (лефевристами), єпископів якого деякий час було відлучено, а тепер вони і висвячені ними священики перебувають у невизначеному канонічному статусі. Та мало хто знає, що у Ватикані діє спеціальна комісія «Ecсlesia Dei», якій підпорядковані десятки чернечих згромаджень, що ніколи не поривали з Церквою і легально діють у своїх дієцезіях. Наприклад, Братство св. Петра чи Інститут Христа Священика. Бо служіння за давніми літургійними книгами — це аж ніяк не заперечення ІІ Ватиканського Собору, а навпаки, ключ до розуміння його постанов. Бо коли єпископи, зібрані у Римі, писали Конституцію «Sacrosanctum concilium», то мали на увазі Месал св. Йоана ХХІІІ. А щоби зрозуміти соборні постанови, треба побувати на Триденській літургії, аби потім краще переживати і розуміти глибину таємниці звичайної Меси.

Хоч як парадоксально, та найбільше критикують «стару» Месу ті, хто самі переважно відкидають ІІ Ватиканський Собор та перебувають на межі розколу, формально залишаючись у Церкві. Зазвичай це модерністи, які ділять історію (і водночас католицизм) на два періоди: дособорний і пособорний, а ІІ Ватиканський Собор має для них значення лише як символ змін та звільнення від традиції. І якщо чесно, то в цьому вони мені нагадують комуністів, які так сприймали жовтневу революцію: вона нібито започаткувала нову сторінку в історії людства (це справді так, ось тільки сторінка ця написана кров’ю і стражданнями мільйонів). Мені важко зрозуміти, як певні активісти й теологи, які називають себе католицькими, але підтримують аборти, ґендер, Причастя для осіб у гріху чи «спасіння по всіх релігіях», можуть ще належати до Христової Церкви, якщо відкидають більшість її вчення. І зазвичай саме ці люди алергічно реагують на будь-які прояви традиційної літургії, у якій вбачають повернення до часів перед Собором (а, можливо, все-таки до повноти багатства католицького вчення, яке вони відкинули). І хто тут насправді є схизматиками і єретиками?

 

  1. Традиціоналісти викличуть поділ і конфлікти у парафіях.

Нещодавно я повернувся з сусідньої Польщі, де в одній парафії мирно співіснують чотири неокатехуменальні спільноти і душпастирство традиційної літургії. І це нікому не заважає, адже Церква — Вселенська не тільки з огляду на географічне поширення, а й завдяки тому, що у ній знаходять місце всі, хто хоче слідувати за Христом. Чи це католицькі традиціоналісти, харизмати чи греко-католики. Поділи і непорозуміння виникають не через самі речі чи харизми, але через нашу гординю та гріховну природу: оправдувати себе приналежністю до Бога, а не відносинами з Ним. Стільки зла було вчинено в Ім’я Всевишнього, і навіть нині наші солдати вмирають від окупантів, які вбивають з Ім’ям Христа! Бо всі ми піддаємося спокусі ідеологізації віри, коли вважаємо, що лише наш стиль життя чи молитви належний і подобається Богу, а всі, хто робить інакше, то вороги. Насправді нашим спільним ворогом є диявол, який хоче нас розсварити, аби поодинці здолати. Так, хоча ми й маємо спільну католицьку віру, проте по‑різному її виражаємо у молитвах чи проголошенні. Проте усередині Католицької Церкви (якщо не йдеться про вчення) немає принципу «тільки» (моє, правильне, єдине), але є принцип «і». Бо у Церкві немає місця на секти, певні, що тільки їхня спільнота спасеться чи тільки вони є майбутнім християнства. Церква — це вже Ковчег Спасіння, а хто прагне спасатися сам — викидає себе за його борт.

Перебуваючи на Конгресі сімей у Львові, я з подивом спостерігав, як Господь дивовижно діє у Церкві через різноманітні рухи та спільноти. Але цей той самий Бог, який послав у світ свого Сина, який постійно відновлює на Євхаристії Союз зі своїм народом у своєму Тілі та Крові. Я певен: коли маєш Святого Духа у своєму житті, то розпізнаєш Його дію і в житті інших. І в народженні традиціоналістських згромаджень чи у появі нових ініціатив діє Святий Дух, якщо там присутня покора і щире прагнення бути у єдності з Папою та місцевим єпископом. Вважаю, що традиціоналізм має стати не ностальгією за минулим чи прагненням переписати останні 50 років після Собору, або окремою до Церкви паралельною інституцією, а чимось на зразок харизматичного руху чи Неокатехуменату. Досвід цих дійсностей показує, що вони не замінюють уже наявні чернечі або мирянські харизми, а відновлюють їх та надають їм нової сили й енергії. І якщо нині можна бути францисканцем чи єзуїтом у Віднові чи на Дорозі, то хіба не можна переживати своє покликання згідно з традиційною духовністю?

Можливо, для декого це пошук сенсацій чи новинок, але — з моїх спостережень — для багатьох відкриття Тридентської Меси стало шляхом навернення і повернення до віри і Бога. У давній літургії криється величезний невикористаний потенціал до Нової Євангелізації та ширення Божого Царства на землі.

 

  1. Традиціоналізм — це законництво , що закрите на все нове…

Законниками є всі, хто закритий на Святого Духа і Його натхнення. Бо Дух Святий завжди робить все нове, і не через те, що дає «сучасне», а через те, що відновлює забуте і оживлює наявне. Він не переписує Біблію, а діє так, що Боже Слово оживає у наших серцях. Що було святе для наших прабатьків, не може перестати таким бути для нас. І якщо завдяки традиційній духовності та Месі стали святими та віднайшли й поглиблювали  свої відносини з Богом св. Тереза Авільська, Франциск Сальський, Жан Марі Віанней чи Отець Піо, то чому це неможливо для нашого покоління? Часи змінюються, але Бог і людина залишаються такими самими. І якщо це було даром Святого Духа у минулому і є вповні католицьким, то чому ми Його не можемо дозволити сьогодні, а тим більш його боїмося? Головне — пам’ятати, що у важливих речах потрібна єдність, у другорядних — свобода, але у всьому — Любов. І що до Бога є багато доріг, але всі вони усередині Його Церкви.  

Я не прошу повсюди чи насильно вводити Надзвичайну форму Римського обряду, лише бути відкритим на тих, хто прагне переживати свою віру так, як це робили наші батьки і предки, аби на різний спосіб, але єдиним голосом Любові й Віри могли в одній Церкві славити Бога. 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Бенедикт ХVI

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity