Роздуми

5 найпоширеніших дурниць про Адвент

06 Грудня 2017, 17:50 5045
адвент1

Кажуть, що кожен священик у своєму житті говорить насправді лише одну проповідь — просто у різних варіаціях. З одного боку, це навіть дуже добре — якщо свідчить про заглиблення проповідника у вивчення істин віри чи розуміння таємниці спасіння. Але повторювання одного й того самого може бути явищем негативним, особливо якщо священик повторює ті самі затерті «слогани» та лексичні конструкції не для того, щоб підкреслити їхню духовну глибину.

Можливо, він просто нічого іншого не знає; а, можливо, не підготувався до літургії і просто повторює кліше, які більш-менш пасують до літургійної події. Прикро, але й час Адвенту може бути черговою нагодою побожно слухати побожні словесні формули, які не означають нічого ні для проповідника, ані для його слухачів.

Улюблена фраза усіх проповідників на цей період: «Адвент — це час радісного очікування Христа», — і це, з певного погляду, правда. Проблема лише в тому, що правдивість цих слів відносна й перевіряється стосовно конкретного часу і місця. До прикладу, фраза «йде дощ» відноситься до конкретного часу та місця: у мене в Нью Хевен нема дощу, а в Кракові — ще й зо снігом. Фраза «Адвент — це час радісного очікування Христа» відноситься не лише до часу та місця, а ще й до людини, якої це безпосередньо стосується.

Ось із якою інтерпретацією цих слів ми можемо зустрітися у наших храмах.

 

1) «Адвент — це час радісного очікування, на противагу періодові Великого Посту, який є часом сумного очікування».

Ніби й слушно так вважати, але, на мою думку, для когось час Адвенту був і є часом радісного очікування; для інших — навпаки, часом суму; а для декого цей період єднав і біль, і радість. Приміром, Ірод не очікував з радістю на народження Месії, чого не скажеш про старця Симеона.

Я впевнений, що в кожному з нас (якщо ми серйозно переживаємо Адвент) присутнє щось із радісного очікування Симеона і щось зі страху Ірода. Якщо ми справді розуміємо, що таке прихід Месії, то можемо засмутитися: адже доведеться відмовитися від наших «улюблених» гріхів, віддати трохи своєї влади та власної волі Богові. Нема виходу: доведеться теж потрапити під «важку руку» Йоана Хрестителя, щоби він вирівняв у нас шляхи для Бога. Це дуже навіть добре, однак не дуже приємно; до того ж, руйнує образ такої собі ідилії Адвенту.

Чи буде для нас Адвент періодом радісним чи сумним, сповненим Іродового страху — залежить лише від нас. Одні чекають на пришестя Господа, інші цього бояться; та більшості з нас, здається, взагалі до того байдуже — нема й про що говорити…

 

2) «Позаяк Адвент — час радісного очікування, він не вимагає самозречення, особливо такого інфантильного, як відмова від солодощів».

Такі поради — нісенітниці, що межують із гріхом. По‑перше, самозречення не класифікуються на «інфантильні» та дорослі, їх можна розділити на конкретні й неконкретні, реалізовані чи нереалізовані. Якщо відмова від солодощів дається нам важко — це прекрасно! Але навіть якщо відмовитися від чогось не справляє вам великих труднощів, то я впевнений: варто лише собі це постановити, як ви дістанете нагоду відчути «важкість» самозречення.

Крім того, такі провідні постаті Адвенту, як Йоан Хреститель чи пророчиця Анна, асоціюються нам із певними обмеженнями та зреченнями у практиці своєї віри; але для них очікування Месії було дуже радісним. Хоч би якими були наші самозречення — дитячі чи недитячі, важливо, аби конкретні, — це інтегральна та важлива частина Адвенту.

Адвент — час радісного очікування, а не безглуздого чи безтурботного. Маю враження, що теологія духовності Адвенту, яка інколи ллється на нас широким струменем з амвону, закликає нас замінити радість Адвенту на безтурботну легковажність стосовно наших гріхів. Проблема полягає у тому, що якщо ми так переживемо Адвент, то не відчуватимемо потреби та необхідності пришестя Месії; а також ніколи не відчуємо полегшення й радості, що їх несе Його прихід.

 

3) Адвент — це час підготовки до Різдва.

Щиро зізнаймося, Адвент — це, зазвичай, не очікування на пришестя Бога, а очікування на свято Різдва. У своїй шизофренічній духовності ми не вміємо відділити одне від другого. Треба себе запитати наприкінці Адвенту, чи інтенсивність духовних приготувань, які ми переживаємо під час очікування пришестя Господа, можна порівняти з тією святковою лихоманкою, яка часто супроводжує підготовку до Різдва (ви знаєте, про що йдеться: подарунки, прибирання, покупки, приготування страв тощо)? Чи до сповіді перед Різдвом ми готувалися так само солідно, як і до Святвечора?

 

4) Що робити під час Адвенту? Читати книжки, слухати проповіді, шукати подарунки.

Очікуючи, ми або робимо речі, яких би не робили, якби не чекали, або робимо усе інакше, ніж за звичайних обставин.

Приміром, я сиджу і чекаю на потяг, читаючи книжку. Якщо хтось прийде і запитає, що я роблю, то відповім, що чекаю на прибуття потягу, адже читання книжки лише поєднане з очікуванням. Якби не чекав, то не читав би, або ж читав би інакше — сидячи зручно у кріслі.

Так само і з очікуванням Христа: так чи інакше, ми повинні щось робити або виконувати наші справи інакше, ніж зазвичай. Десь посередині Адвенту, коли спитаємо себе про те, що робимо, — чи зможемо відповісти, що чекаємо на пришестя Господа і саме тому робимо те і те, саме у такий спосіб? Чи очікування на Христа насправді залишає слід на всьому, що ми робимо?

 

5) Переживання Адвенту — зворотній відлік днів до Різдва.

Чекати означає дуже уважно слідкувати за часом — старанно лічити хвилини. У людському досвіді очікування кажемо «час тягнеться»; немає шансів, аби година промайнула, як одна мить на вокзалі, наприклад. Очікування змушує нас слідкувати за часом.

Те саме і з нашим періодом радісного очікування: мистецтво Адвенту — це мистецтво пильнувати часу: за допомогою календаря з цукерками, адвентового вінка зі свічками чи роратніх Святих Мес. Адвент — це зосередження на часі.

Треба пам’ятати, що Адвент — це час очікування на парузію, друге пришестя Ісуса Христа. Таке просте питання: чи справді я хотів би вже зараз зустрітися з Христом, який прийде судити живих і мертвих? Чи у моєму житті все «прибрано»? Як швидко я міг би «спакуватися» в дорогу до вічності?

Буде для нас Адвент періодом радісного очікування на прихід Господа а чи часом без турбот в очікуванні на чергові свята — вибір за нами. Якщо обираємо друге, не дивуймося, коли не відчуватимемо самого свята.

о. Януш Пида ОР, Dominikanie.pl
Переклад: Ірина Ролінська, СREDO

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
50046грн
23046грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: