Роздуми

…І келишок вина на покуту. Поради сповідників

07 Грудня 2017, 15:52 4673

Я сповідаюся регулярно. І регулярно «борюся» зі сповіддю. Що радять мені сповідники?

…Був сонячний пополудень незадовго після Великодня. Певно, тому черга до сповіді була коротка: одна черниця, чоловік старшого віку і я. «Давно не була на сповіді, — сказала я одразу. — Готувалась якнайкраще, але тепер у мене пусто в голові і я вмираю зі страху. Поняття не маю, що далі!»

За наступні майже п’ять років ситуація змінилася. Я сповідаюся систематично. Але надалі часто приходжу до конфесіоналу з пусткою і страхом у голові. Хоча сьогодні домовляюся зі сповідником через СМСи, щоразу для мене це означає зламати свій опір. Я вірю, що благодать, отримувана у конфесіоналі, — конкретна, але це радше крапля, що камінь точить, аніж удар блискавки. Наполегливо борюся з неохотою.

Я не «фахівець зі сповіді». Сенс у ній бачу, в міць її вірю, а практикуючи, постійно її вчуся. На щастя, я зустріла кількох священиків, які (навіть про те не відаючи) дали мені кілька цінних вказівок, як переживати сповідь спокійніше і глибше.

 

Відпусти

То був день, коли марнотратний син, який повертався до батька, видавався мені сповненим ентузіазму оптимістом. Я знала, що те, що я зробила, було реальною кривдою і найгірше, що невиправною.

Мої внутрішні фарисеї з каменями у руках були готові вчинити по справедливості. Зі сторони сповідника я теж очікувала на заслужену, сувору критику. Що ж я почула? Не муч себе. Бог тобі вже простив.

Тоді до мене дійшла суть: милосердя насправді дається задармо. А те одне, сповнене миру речення відтоді нагадую собі завжди, аби уникати спокуси самозвинувачення і буття суддею у власній справі. Зокрема у найтяжчих ситуаціях, коли я можу тільки просити про вибачення, прийняти його, а помилки виправляти виключно молитвою.

 

Дякуй

Якщо хтось сповідається регулярно, то він знає, що 99,9% сповідей це нудне вставання з тих самих падінь. Я щиро заздрю людям, які терпеливо ставляться до самих себе, з повною довірою до Провидіння. Прекрасно розумію тих, хто хоч би раз уже був тим ситий по горло.

Коли сповідаюся в такому стані — роздратування, сумніву і втоми, — найчастіше чую найабсурднішу на світі пораду: дякуй. Дякуй, коли не маєш на це бажання і коли здається, що не маєш для цього жодного приводу. Дякуй за себе, за свої дари і таланти (конкретні!), за віру, Церкву і таїнства, за те, чого ще не розумієш, а зокрема що є Той, хто розуміє все і проникає кожну темряву.

Спершу я до цього ставилася скептично. Я маю себе змушувати? Дякувати штучно і всупереч собі? Однак виявилося, що це хитра і дієва тактика. Гріх — яскравий, легко зосередитися на ньому і добряче впасти у знеохочення. Своєю чергою, практикування вдячності дозволяє поборотися за суть таїнства. За те, що менш крикливе, але на ціле небо важливіше.

 

Святкуй

Це таїнство — по суті, нічого приємного. Щоправда, дає надію на навернення, але що з того, якщо добрі прагнення мальовничо розбиваються об слабкість? І ще всі ці тяжкі почуття, пов’язані з визнанням провин (і чотирма іншими умовами дійсної сповіді)… Зрештою виявляється, що сповідь зводиться виключно до гігантської внутрішньої боротьби. Тим часом, хоч елемент такої боротьби неминучий, та все ж таки сповідь це не терзання! Це прийняття безумовної любові там, де її найбільше треба.

Я нагадала собі про те, коли якось увечері ми сиділи зі сповідником у розмовниці. Виразно змучений, він довго думав над покутою, аж нарешті тріумфально заявив мені: притча про милосердного батька і келих доброго вина!

Побачивши моє здивування, він рішуче підтвердив келих вина на покуту і уточнив притчу, просячи про медитацію над фрагментом про учту після повернення марнотратного сина. «Святкуй!» — було сказано мені. Зроби собі з цього свято милосердя!

 

А найважливіше?

Про сповіді, одну за одною, я думаю як про цілу пригоду християнства — як про шлях. Бог показує наступні місця для зцілення, поволі зцілюючи також і самий підхід до сповіді. Він допасовує темп зростання вимог до темпу моїх можливостей, ставить чергові виклики. Провадить мене, однак, із терпеливістю набагато більшою, ніж я маю сама до себе.

А яким є рятівне коло, якщо здається, ніби нічого не виходить добре? Якщо я стаю найбільш незібраною в цілому світі, програю з неохотою і відчуттям упокорення, а священик, окрім цього всього, ще й не виражає жодної емпатії?

Тоді я з усіх сил чіпляюся за інші слова. Ті, які лунають незалежно від того, хто їх вимовляє, а водночас дають найбільше надії:

«Бог, Отець милосердя, який примирив світ із собою через смерть і воскресіння свого Сина, нехай уділить тобі прощення і мир через послугу Церкви. І я відпускаю тобі гріхи: в ім’я Отця і Сина і Святого Духа».

Домініка Фридрих

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
49747грн
23345грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: