Свідчення

Прекрасна пані з Ла Салетт. Як живуть волонтери у французьких Альпах

18 Грудня 2017, 11:11 1263

Сотні людей з усього світу — від Анголи до України — приїжджають щороку до храму в Альпах, щоб допомагати прочанам і знайти спільну мову.

У французьких Альпах на висоті майже дві тисячі метрів стоїть храм Ла Салетт. Сто сімдесят років тому двом пастушкам тут явилася Діва Марія. Тепер тисячі вірян з усього світу приїжджають помолитися у святе місце. Сестри з Мадагаскару, брати з Анголи, отці з Польщі та Філіппін і ще з сотня волонтерів опікуються цим паломницьким центром. Щоліта сюди приїздить і кількадесят українців. Цього літа я була однією з них.  

 

Волонтер по-французьки

За сотню кілометрів від французького міста Ґренобля по дорозі La route de Napoléon є селище Корп. Зусібіч це старовинне поселення оточують Альпи, а за двадцять хвилин пішої ходи — величезні голубі озера. На повороті стоїть вказівник Notre Dame de La Salette: звідси ще п’ятнадцять кілометрів. Автобуси їздять двічі на день, проте найкращий спосіб дістатися храму — автостоп. Десятки машин та автобусів підіймаються крутими схилами й майже завжди зупиняються, щоб підібрати двох-трьох іноземців.

«Ми волонтери у Ла Салетт, — кажемо ламаною французькою до пари літніх паломників, що зупинилися на початку шляху вгору. — Підвезете до храму? O, merci beaucoup!»

Ми — це волонтери різного віку та національностей. Тридцятеро українців, сорок поляків, десятки угорців, росіян, словаків, французів та американців. Школярі, студенти, менеджери й учителі у відпустці, пенсіонери, що вирішили провести літній місяць у французьких Альпах. Транспортні витрати покриває паломницький центр, їжа та житло — безкоштовні, а наше завдання — сумлінно виконувати нескладну роботу і не забувати насолоджуватися країною та природою. Гори тут неймовірні.

Сервіси «Пастораль», «Кімнати», «Ресторан», «Кухня», «Мийка», «Селф» і «Аніматори». З ранку до пізнього вечора Ла Салетт наповнюється життям. Одна команда волонтерів іде готувати їжу, інші — прибирати кімнати чи допомагати священикам під час Служб, а хтось — зустрічати гостей, що прибувають до храму. П’ять сотень людей долають шлях у гори, аби провести декілька днів у святому місті. Переважно це вже літні французи, які ні слова не знають англійською.

«Bonjour! — вітаюся з черговою пані, що розгублено дивиться й тримає свою маленьку валізку. — Je peux vous aider?»

Впевнено пропонувати допомогу французькою та навіть розуміти, що саме хочуть знайти гості центру, стає легко тільки після трьох тижнів стресу. Французи, італійці, іспанці, які переважно відвідують місце явлення Богородиці, не знають ані слова англійською. Тому в критичні моменти рятує усмішка і фраза: «Excusez moi, vous pouvez demander à la réception» («Перепрошую, ви можете спитати це на рецепції»).

Робота сервісу «Пастораль» — зустрічати гостей та проводжати їх до кімнат. Шість годин на день маєш бути біля рецепції, або ж відповідати на запитання людей на вулиці чи в музеї. У вільний час — танці, походи в гори, виїзди до озера або екскурсії до сусідніх гір або замків, ігри, уроки французької та автостоп. Найпопулярніший напрям для дводенної подорожі серед волонтерів — Канни, Марсель, Сан-Тропе та Ніцца. Сім годин дороги, пригод, нових знайомств, день на лазурному березі. Трохи довша дорога до Турина в Італії.  

 

Мадагаскарські танці й шестимісячне Різдво

«Найбільше, що мене тут вразило, — це статуя Марії на місці Її об’явлення», — зізнається сестра Терезін. Вона разом з іншими сестрами їхньої релігійної спільноти приїхали у Ла Салетт із Мадагаскару. Вони вперше покинули свою країну й вирушили в обов’язкову для усіх салетинів подорож: чотири місяці волонтерства у серці їхньої конгрегації.

На Мадагаскарі сестра Терезін разом із сестрою Одет (вони на фото) працює з дітьми у коледжі. Присвятити життя службі Богу вона вирішила ще в дитинстві. За прикладом родички пішла до спільноти Ла Салетт, а тепер мріє, щоб на її рідній землі якомога більше людей дізналися про це святе місце.

«Про Ла Салетт знають не так багато мадагаскарців, — пояснює сестра Терезін. — Наприклад, у наших військових є традиція їхати в паломництво до французького храму в Лурді. Хотіла б, щоб одного дня вони замість цього приїхали по благословення сюди».

Французькою розмовляють майже всі сестри Ла Салетт, а для решти волонтерів головною лишається англійська… і польська. Директор Ла Салетт і керівник волонтерів — поляки. Завдяки їхній роботі до храму в Альпах їдуть сотні польських автобусів із прочанами.

«День добри», «Дзянкує!» — навіть отець Майкл, який приїхав рік тому з Філіппін, уже запросто вигукує прості польські фрази, іноді адаптуючи їх до української. Тут, у Ла Салетт, він править Служби для волонтерів англійською мовою та обнадійливо жартує: «Не бійтеся говорити до мене французькою. Я знаю її так само погано, як і ви».

Служба отця Майкла в альпійському храмі триватиме загалом чотири роки. Сюди він приїжджав на декілька місяців ще семінаристом, а тепер разом із волонтерами втілює їхні шалені фантазії. Служба о п’ятій ранку на верхівці гори? Добре. Вечірня у тунелях чи в полі поряд із отарою овець? Не проблема.

«Я приїхав жити тут не для себе і не можу сказати про якісь плани на наступні три роки, — пояснює філіппінський священик. — На те є воля Божа і Його голос. Куди покличе, що випаде на мою долю, те й буде майбутнім».

У далекій від Філіппін Франції отця Майкла дивують напівпорожні та заповнені переважно літніми людьми церкви. На його батьківщині храми переповнені молодими вірянами, а люди відкритіші за європейців.

«Іноземець у Філіппінах — найкращий друг та почесний гість будь-якого дому, — розповідає священик. — У Франції суспільство залякане терористами. Вони з осторогою дивляться на відмінних за зовнішністю людей. Набагато спокійніше та з певною повагою на мене реагують, коли я ходжу в одязі священика. Саме тому для себе я вирішив: поза храмом вдягати щонайменше сорочку з колораткою».

На питання про відмінності в католицьких обрядах отець Майкл і сестра Терезін відповідають:  різниця не така вже й велика у порівнянні зі службами у Франції. Проте на Мадагаскарі під час Меси сестри обов’язково танцюють, а в неділю можуть ще декілька годин співати. Особливість Філіппін — довге Різдво.

«Ми починаємо готуватися до Різдва вже з вересня, — пояснює отець Майкл. — У крамницях з’являються перші прикраси до свята, а філіппінці починають прикрашати будинки та готувати подарунки». 

 

Брат Закаріяш під час святкування річниці Явлення Богородиці в Ла Салетт

Наречений з Африки

«А ти заміжня?» — вкотре з одним і тим самим запитанням до дівчат-волонтерок підходить брат Закаріяш з Анголи. Яскрава сорочка з абстрактними малюнками робить його зовсім не схожим на майбутнього священика. Його товариші — п’ятеро африканців, які приїхали на два місяці до Ла Салетт.

«Ні, а ти одружений?» — жартома питають дівчата Закаріяша. Той розводить руками й каже: «О, ні. Моя дружина — це Церква!»

Брати або фрери (від франц. frère – брат) з Анголи — особлива сторінка життя Ла Салетт. Часто голосні, веселі й зовсім не схожі на українських семінаристів. Офіційна мова їхньої країни — португальська. Більшість ангольців на другий місяць свого волонтерства вже майже вільно могли говорити французькою. Лише двоє з шести — англійською.

Брат Флавіано грає у футбол на подвір’ї санктуарію разом з іншими волонтерами

«Найбільше, чим мені запам’ятається Ла Салетт, — це фрер Флавіано, — каже українець Олег. — Він чотири роки вивчав філософію, як і я, і так само захоплюється футболом. Тому, поки ми працювали разом у сервісі “Кімнати”, нам було про що поговорити. З ним легко спілкуватися не лише мені, а й усій нашій команді. Думаю, тепер про Анголу хочеться дізнатися ще більше».

Судити про всю країну після знайомства з ангольцями Олег не береться: шестеро людей — це замало, щоби щось казати про багатомільйонний народ.

«Думаю, що Флавіано та його товариші мають більше можливостей, ніж їхні однолітки, — пояснює свою думку українець. — Завдяки Католицькій Церкві вони здобувають освіту не гіршу, ніж ми чи інші європейці, та можуть подорожувати. Проте більшість ангольців не може собі цього дозволити».

«А ти заміжня?» — уже Флавіано питає мене. «Ні, а ти?» — кажу я. «О, моя наречена то Марія. То моя майбутня дружина, — жартома відповідає фрер і показує в бік статуї Божої Матері навпроти базиліки. — Клич в Україну на своє весілля. Я обов’язково приїду вінчати тебе». 

 

Об’явлення у горах

Сто сімдесят один рік тому тут, серед альпійських озер та безкінечного дзеленчання дзвіночків овець, що сотнями випасаються на найкрутіших схилах гір, двоє дітлахів побачили прекрасну пані. Заквітчана трояндами, у простій одежі та оточена сяйвом, незнайомка плакала.

«Чому ви плачете?» — спитала одинадцятирічна Меланія. Пані підняла до них своє прекрасне обличчя й заговорила до дітей чистою французькою. Коли ж вона зрозуміла, що пастушки не розуміють ані слова, бо зазвичай говорять місцевою балачкою, то перейшла на просту мову.

«Мій син розгніваний, бо люди не наслідують його вчення, — мовила пані. — Вони працюють у неділю, їдять м’ясо у піст та не кажуть навіть декількох рядків молитви на ніч. Вас чекають голодні роки, якщо не змінитеся. Донесіть мої слова до людей, діти».

Прекрасна пані розказала дітям пророцтва на майбутнє, шлях подолання невіри, здійнялася в повітря й розтанула у сяйві. Вражені Меланія і Максимін побігли розповісти про побачене людям у селищі. Через те, що діти жодного дня не ходили ніколи до школи та не знали доброї французької, їхнім словам повірили. Здійнявся шум. Після тривалих суперечок та з’ясувань єпископ Ґренобля визнав явлення Марії справжнім.

У Ла Салетт перші послідовники звели невелику капличку й декілька бараків, де жили священики. Рік за роком вони побудували базиліку й паломницький центр навколо гори. Проклали поступово дорогу й почали приймати тисячі пілігримів з усього світу.

«Сфотографуєте мене на телефон?» — отець Майкл просить волонтерок із Польщі зробити декілька фото під час найбільшого свята храму — річниці явлення Богородиці.

Служба єпископа Гренобля. Святкування річниці явлення Богородиці у Ла Салетт.

П’ятнадцятого серпня уся територія паломницького центру заповнюється людьми. Десятки священиків разом із єпископом справляють святкову Месу. Сестри з Мадагаскару співають свої національні християнські пісні й танцюють, а брати з Анголи у білих підрясниках разом з іншими волонтерами виносять заквітчану статую Марії з нової короною. Золоту прикрасу рік тому подарував салетинам Папа Римський Франциск.

Ми — студенти, школярі, вчителі та працівники різних спеціальностей у відпустці, пенсіонери й безробітні — ловимо момент. Поруч стоять жартівливі й невисокі на зріст індонезійці-паломники. Трохи далі — поважні пані у яскравому вбранні з Кот д’Івуару. Десь збоку завжди голосні й експресивні італійці замовкли в молитві до Марії. Скоро всім повертатися до своїх життів, у свої країни, але це буде згодом. А поки ми всі разом тут, у французьких Альпах. Завмерли на півтори години святкової Меси й молимося прекрасній пані з Ла Салетт.

Дар’я Проказа
Фото автора

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: