Свідчення

Герої в сутанах. З якої глини зліплені священики?

21 Грудня 2017, 13:28 2052

Католицькі священики — такі ж самі недосконалі люди, як ми всі. Однак інколи це справжні герої. Ось кілька незабутніх прикладів.

Не так давно авторка Алетеї Катріна Фернандес знайшла представлене тут фото і написала з подивом: «Із якої глини зліплені наші священики!»

4 червня 1962 року. Капелан воєнних моряків отець Луїс Падільйо вділяв останнє помазання помираючим, коли сам опинився під вогнем снайпера. У пораненого солдата підкосилися ноги, він судомно вхопився за сутану священика, а кулі довкола них розбивали бетон. Ектор Ронон Ловера, якому довелося лежати ниць, аби в нього не вцілили, сказав пізніше, що сам не знає, як йому вдалося зробити це фото. Американський художник Норман Роквелл фантастично використав цей знімок як зразок, малюючи картину «Убивство в Міссісіпі» у своєму циклі «Справедливість Півдня».

На цьому знімку отця Падільйо мене вражає відчуття повного спокою. З нього променить якась дивна впевненість. Незворушність. І навіть сміливість.

 

Священик із морської піхоти

Наведена вище історія нагадує іншу, про «священика з морпіхів», знаного як Слуга Божий Вінсент Каподанно. Він загинув у В’єтнамі.

Отець Каподанно йшов до поранених і вмираючих, уділяючи їм останнє помазання і опікуючись своїми улюбленими marines. Він завжди турбувався про них, так само як вони турбувалися про нього. Поранений в обличчя і в руку, де осколок майже відсік йому кисть у героїчній битві під Донгсоном у вересні 1967 року, священик Вінс встав, аби допомогти пораненому солдатові морської піхоти, на відстані заледве кілька метрів від автомату ворога. Загинув від автоматної черги, допомагаючи тому морпіху. Коли його тіло відшукали і забрали після бою, знайшли в ньому рани від 27 куль.

 

Священик з утомленими очима

Історія о.Каподанно, своєю чергою, нагадує про іншого, можливо — майбутнього святого, о.Еміля Капауна.

Невтомно виконуючи своє пастирське служіння на підступах до американських позицій, на «нічиїй землі», він фактично запобігав виконанням смертних вироків і провадив перемовини про можливість перенести поранених американців у безпечне місце. Ніхто не знає точно, скількох молодих солдатів він звідти виніс на власних плечах. Багато разів повертаючись, він зрештою був узятий у полон, коли намагався рятувати чергового пораненого солдата.

 

На війні у Перл Харбор і в Іраку

Отець Капаун нагадує про іншого священика — Тіма Вакоча, який помер від ран, отриманих в Іраку.

Вакоч був поранений 29 травня 2004 року, в 12 річницю його священицьких свячень, після відправи Святої Меси за солдатів на полі бою в Іраку, коли його хамвей наїхав на міну-пастку. Священик мав тяжке ушкодження мозку. Першого червня 2005 року отримав прапор, який раніше підписав разом із солдатами свого взводу. Тим, хто його провідав і переказав прапор, він насамперед повідомив «TIM 4F» — військовий код, який означає «нездатний до несення служби», а потім — «ОК».

При історії о.Вакоча згадується неймовірний священик Алойзій Шмітт, капелан морпіхів, який закінчив відправу Святої Меси на кораблі «Оклахома» за хвилину до атаки на Перл Харбор — і загинув, допомагаючи пораненим солдатам. В останках корабля знайшли поржавілу чашу о.Шмітта і латинський молитовник зі слідами води. Книжечка була закладена на молитвах того ранку, на Псалмі 8. «Господи, наш Боже, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!»

Отець Алойзій Шмітт був першим католицьким священиком, який загинув на службі в американській армії. На його честь один з ескортних міноносців класу Баклі дістав назву USS Schmitt.

 

На морі і в концтаборі

Ця історія завжди мене зворушує і сама собою нагадує про о.Джона Патрика Вашингтона, одного з «чотирьох капеланів» різних конфесій, яких востаннє бачили, як вони обійнялися і разом молилися на палубі приреченого на знищення транспортника «Дорчестер» у час Другої світової війни.

А коли я згадую о.Вашингтона, одразу ж згадується св.Максиміліан Марія Кольбе, видатний францисканець, який загинув в Освенцімі після того, як добровільно пішов на смерть замість в’язня, який мав сім’ю.

 

Слуги Євхаристії

Загибель отця Кольбе мені асоціюється зі смертю єпископа Оскара Ромеро, якого убили біля вівтаря під час політичних заворушень. Це людина, яка зважилася кинути виклик усім священикам і нам усім.

«Церква, яка не провокує жодної кризи; Євангеліє, яке не викликає неспокою; Слово Боже, яке не заходить за шкіру — що ж то за Євангеліє? Проповідники, які уникають усіх драматичних питань, аби їх не чіпали, — не роз’яснюють світу».

Ромеро нагадує мені кардинала Ігнатія Кунь Пін Мея, в’язня китайської влади, який сказав сильним світу цього:

«Я римо-католицький єпископ. Якщо я засуджу [слова] Святішого Отця, то не тільки не буду єпископом, а взагалі не буду католиком. Можете стяти мені голову, але ви ніколи не позбавите мене моїх обов’язків».

Після арешту Кунь потрапив на стадіон у Шанхаї, де мав «зізнатися у своєму злочині». Але він, зі зв’язаними за спиною руками, сказав у мікрофон твердо: «Хай живе Христос Цар! Хай живе Папа!» Натовп повторив його слова, додаючи: «Хай живе єпископ Кунь!»

Єпископ провів 30 років в ув’язненні, переважно в камері-одиночці.

Історія Куня наводить на думку спогад про архиєпископа Сайгона, Франциска Ксаверія Нґуєн Ван Туана, ув’язненого на 13 років. Він служив Месу у своїй камері, маючи в розпорядженні краплю вина, кришки хліба і дерев’яний хрестик, який сам зробив.

 

Нам потрібні такі священики

Кунь став кардиналом, коли йому цю гідність призначив Йоан Павло ІІ — священик, який жив під чоботом нацизму і комунізму і розумів, що відповіддю на вади й недосконалості суспільств, керованих несправедливо, не може бути придушення людської свободи. Цей Папа надихнув поляків невпинно вимагати: «Ми хочемо Бога!»

Я могла б і далі перелічувати героїчних священиків з різних століть — священиків, які були героями, бо вистояли у часи війн, противилися утискам чи ризикували життям, аби нести Ісуса хворим. Їх було багато протягом усіх років і ми не завжди знаємо їхні імена, бо вони були переважно простими, тихими, святими священиками, які виконували свої обов’язки.

Звідки беруться такі священики? Батьки їх формують і виховують у вірі, але — як каже кардинал Тімоті Долан — їхнє священство, їхня готовність наражатися на небезпеку і ризикувати заради Євангелія і душпастирства це «чистий дар від Бога».

Амінь. Давай нам більше таких чистих дарів, Господи. Вони нам потрібні. Твій люд їх потребує…

Переклад CREDO за: Елізабет Скаліа, Aleteia

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: