Інтерв’ю

Архиєпископ Мокшицький: ми піднімаємося з руїн

Czytać po polsku

22 Грудня 2017, 14:42 2631 Віта Якубовська

Завершується 2017 рік. Для Римо-Католицької Церкви в Україні це був рік, багатий на знакові події та ювілейні дати.

Аби підсумувати цей рік, ще раз згадати найважливіше, CREDO запрошує до розмови Голову Коференції римо-католицьких єпископів України, архиєпископа Мечислава Мокшицького, Львівського митрополита.

— Мабуть, почнемо з кінця року. Він ознаменувався тим, що Парламент України затвердив на законодавчому рівні 25 грудня офіційним державним вихідним. Що це для нас означає?

— 2017 рік був роком благословенним для нас, як для Львівської митрополії, так і для Римо-Католицької Церкви в Україні загалом. І свого роду кульмінацією цього благословенного року стало прийняття Парламентом та підписання Президентом указу про те, що 25 грудня тепер вихідний для всіх громадян України. Це важлива подія, можна сказати – подарунок, не лише для римо-католиків, а й для протестантів, які також святкують Різдво 25 грудня. Це також важлива подія для цілого українського суспільства, адже Різдво — це свято, що торкається серця кожної людини. Це родинне свято і завдяки тому, що тепер це вихідний, наші віряни, зможуть його гідно пережити: відсвяткувати у колі сім’ї, відвідати батьків, родичів, запросити друзів та знайомих, піти на Святу Месу, мати час на святкування протягом дня, а не у пізніх вечірніх годинах після важкого робочого дня. Держава помітила нас і наші потреби.

— Це був рік важливих ювілеїв.

— У Львівській архидієцезії він був присвячений єпископу Яну Ценському у 50-ту річницю його єпископських свячень та 25-ту річницю смерті. В Україні рік був присвячений 100-річчю Фатімських об’явлень Божої Матері, який ми відзначили урочистими богослужіннями у кожній дієцезії, а також перегринацією статуї Фатімської Богородиці. У Львівській архидієцезії Фатімську Богородицю супроводжували отці-паллотини і вони засвідчили, що ця подія об’єднала довкола себе людей різних конфесій: люди різних обрядів єдналися на молитві за мир в Україні та віддавали шану Богородиці.

А Всеукраїнське паломництво до Фатіми, у якому взяли участь віряни, духовенство, семінаристи, богоспосвячені особи — надзвичайна подія у житті нашої Церкви. Учасники паломництва дуже глибоко його пережили, адже вони здолали далеку дорогу, щоб принести Марії свої особисті турботи, проблеми, а також проблеми нашої країни, просити про відновлення миру в Україні, якого вона так потребує, просити за нашу Церкву. Я радий, що вдалося організувати це паломництво і що ми всі разом могли віддати Україну під опіку Фатімської Божої Матері.

— Не менш знаковими подіями стали номінації нових єпископів: Едварда Кави та Віталія Кривицького.

— 13 травня Святіший Отець Франциск номінував о. Едварда Каву єпископом-помічником Львівської архидієцезії, до якої входить аж 4 області і присутність та служіння ще одного єпископа-помічника були вкрай необхідними. Ми багато про це просили і довго очікували цього рішення. І це справжня радість, адже єпископ Едвард не лише допоможе двом іншим єпископам, але також прислужиться нашим вірянам, які відчують присутність пастиря у їхньому житті. Люди чекають на приїзд єпископа до їхніх парафій, хочуть разом із ним молитися, хочуть спілкуватися, і тепер у них буде більше можливостей.

Також великою радістю для Римо-Католицької Церкви в Україні було призначення Віталія Кривицького на єпископа Києво-Житомирської дієцезії. Після смерті єпископа Петра Мальчука дієцезія довго чекала на нового пастиря. І це також великий дар.

— Ви вже якось відчуваєте переваги того, що маєте єпископа-помічника?

— Відвідуючи Європу, я часто стикаюся з таким явищем, коли люди уникають приходити на зустріч з єпископом, пояснюючи це тим, що Меса буде довга, що все затягнеться. У нас в Україні зовсім інша ситуація – у нас люди мають голод зустрічі з єпископом, спільної молитви, хочуть із ним побачитись. Вони десятками років були цього позбавлені. Крім того, наша архидієцезія доволі велика територіально і бракує часу і можливостей відвідати всіх, не маючи помічників. Тепер, завдяки присутності єпископа Едварда, наше служіння стає ще більш ефективним, ми маємо змогу частіше бувати на парафіях, відвідувати більшу кількість наших вірян, служити їм допомогою, радою, а особливо молитвою та благословенням. Я вже це відчуваю.

— Яка ситуація з покликаннями?

— Щороку маємо свячення нових священиків. Цей рік не був винятком. Маємо також покликання нові у семінаріях, що не може не тішити. Цього року збільшилась кількість студентів у Теологічному інституті ім.Йосифа Більчевського. З кожним роком дедалі більше людей прагнуть поглибити свої богословські та філософські знання. Це чудово, адже це майбутнє нашої Церкви, нашого народу.

— Як ви оцінюєте, Латинська Церква в Україні жива і розвивається чи лише намагається утримати статус-кво?

— Наша Церква жива. Що я спостерігаю — попри високий рівень еміграції до Європи, на прощах до наших санктуаріїв у Бердичеві та Більшівцях, на з’їздах міністрантів, на Дієцезіяльних днях молоді та святкових богослужіннях людей більшає з кожним роком. Це не може не тішити. Добрими знаками, які свідчать про розвиток нашої Церкви в Україні, є будівництво нових храмів. Ми піднімаємося з руїн, відбудовуємо знищене, будуємо нове і йдемо вперед. У Сокалі відбулося освячення відновленого храму, тієї його частини, якою нам дозволили користуватися. Цю урочисту подію очолив єпископ Едвард Кава, освячення здійснив архиєпископ Міхалік із Перемишля. Було також вмуровано наріжний камінь під будівництво Храму у Зимній Воді біля Львова, освячено тимчасову каплицю для парафії св. Йоана Павла ІІ у Сокільниках, очікуємо дозволу на будівництво монастиря сестер-бенедиктинок, завершується будівництво храму отців-паллотинів у Брюховичах. Радіємо з повернення приміщення монастиря у Раві Руській. Карітас Львівської архидієцезії планує перетворити його на дитячий будинок сімейного типу для чотирьох родин. Уже ведуться ремонтні роботи, Господь поблагословив, і ми зможемо зробити дві добрі справи: дати прихисток сиротам і врятувати пам’ятку архітектури міжнародного значення нульового класу.

Мені було приємно, що влітку до нашого Всеукраїнського санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію у Бердичеві прибув, щоби взяти участь у наших урочистостях, кардинал Зенон Ґрохолевський, колишній префект із питань освіти, який багато років працював зі св.Йоаном Павлом ІІ та з Бенедиктом XVI – він приїхав до живої Церкви, він побачив живу віру, відродження традицій.

Роки комунізму вирвали з релігійного життя наших вірян певні традиції. Серед них і традицію паломництва. Зараз ми намагаємося її відродити. Є певні труднощі: це і складний економічний стан, який обмежує свободу пересування на далекі відстані, якщо йдеться про закордонні паломництва, але також і фізична кондиція – для багатьох людей пішки долати кілька сотень кілометрів надзвичайно важко. Але ми заохочуємо, щоб усі, мірою своїх можливостей, долучалися до цієї форми маніфестації своєї віри і відвідували санктуарії, відроджували наші традиції, розвивали марійний культ. Санктуарій у Більшівцях любить наша молодь, у паломництвах переважають молодь, молоді сім’ї, і це вже також свого роду традиція. А Бердичів це місце, яке єднає усі покоління, і я заохочую вірян Львівської архидієцезії брати участь у паломництві до Бердичева.

Я знаю, що деякі наші парафії вже мають цю традицію і ми будемо робити усе можливе, щоб таких парафій було все більше. Адже це лише початки. Я б дуже хотів, щоб ми відродили цю традицію і віруючі з цілої України прибували до нашого всеукраїнського санктуарію у Бердичеві, до цього особливого місця молитви, щоб єднатися у молитві за країну, за Церкву, за наш народ. У таких місцях в особливий спосіб можна відчути силу спільноти, пережити єднання і побачити велич нашої християнської віри і переконатися у тому, що Римо-Католицька Церква в Україні жива і рухається вперед.

— Про добрий напрямок свідчать діла милосердя. Католицька Церква, як відомо, одна з найбільших благодійних «організацій» у світі. Як справи із милосердям у Львівській архидієцезії?

— Церква має обов’язок турбуватися про найбідніших, про тих, із якими Христос найбільше себе ототожнював. Тому не можна оминути факту відкриття Дому милосердя, яким займаються брати-альбертинці на Збоїщах. Гарно склалося, що ця подія відбулася у соту річницю з дня народження Брата Альберта. Також до Львова повернулися сестри-альбертинки. Тепер вони займаються кухнею для убогих. Згодом планується також відкриття будинку Матері та Дитини – для жінок у складній життєвій ситуації. Такий дім уже функціонує в Драганівці і сестри Францисканки Марії Неустанної Допомоги допомагають жінкам стати на ноги. Приходять вагітні, яким немає куди йти, або жінки з малими дітками, котрим немає де жити. Зараз у сестер живе емігрантка, яка, маючи дитину від громадянина України, не має права залишатися на території країни і чекає на вислання. То трагічна ситуація. Сестри дуже жертовні і багато роблять, щоб ці жінки потім могли собі порадити у житті. Господь опікується, і маємо надію, що зможемо підтримати аналогічний проект у Львові чи околицях. Праця, яку ведуть послідовники брата Альберта у Львові– це благословення для нас усіх.

Не можу не згадати сестер-шариток, які у Снятині роблять дуже важливу справу – опікуються «Вікном життя»: це неймовірно важлива справа. Думаємо над тим, щоб створити ще декілька таких вікон. Для цього потрібні люди і приміщення. Думаємо, як це вирішити. Вже певні проекти у розробці. Сподіваємося, що Господь поблагословить і цю ініціативу. Зустрічаючись протягом року з духовенством (у нас є чотири зустрічі), а також під час деканальних Різдвяних зустрічей, я маю нагоду не лише обговорити поточні справи, але й побачити плоди жертовної праці та відданого служіння священиків і сестер. Вони присвячують себе не лише душпастирським обов’язкам, але також і у справи милосердя та виховання, займаючись самотніми й бідними, організовуючи світлиці для дітей.

— У чому Ви вбачаєте найбільший успіх Церкви в Україні?

— Під час душпастирських візитацій, деканальних зустрічей, перегринації статуї Матері Божої Фатімської я побачив, що наші храми наповнені не лише особами похилого віку, що є багато батьків з дітьми, багато молоді. Наша Церква «молодшає». Також, завдяки студентському душпастирству, ми присутні у середовищі і я думаю, що така наша присутність, наше свідчення життям віри, спричиняється до позитивних змін, ми робимо великий вклад у краще майбутнє нашої країни, формуємо нове суспільство з новою етикою.

— На початку грудня відбулися традиційні вже спільні реколекції католицьких єпископів обох обрядів, які завершились братньою зустріччю. Чи можна говорити про позитивну динаміку у відносинах між УГКЦ та РКЦ в Україні?

— Ми вже дев’ять років поспіль проводимо спільні реколекції і завершуємо їх братньою зустріччю єпископів. Це корисно для нас, бо ми маємо час на спілкування, на ближче знайомство під час прогулянок чи спільного споживання їжі, маємо нагоду для обміну думками на спільні проблеми нашої Церкви та нашої країни. Цього року ми обговорювали питання, пов’язані з душпастирством молоді. Церква готується до Синоду, присвяченому молоді, і ця тема зараз дуже для нас актуальна. Маємо ті самі проблеми і шукаємо спільні шляхи вирішення. Ділимося досвідом, намагаємося виробити якусь модель. Ще одне важливе питання, яке нас єднає, – це допомога технічному секретаріату Акції «Папа для України» максимально ефективно використати усі способи, аби допомогти якомога більшій кількості людей, що постраждали в наслідок війни на Сході України. Це пріоритет з огляду на погодні умови та ускладнену ситуацію у прифронтових зонах.

— До речі, про акцію. Це певною мірою дуже почесно, що єпископ-помічник Львівської архидієцезії очолює технічний секретаріат, але чи не відбивається це негативно на його безпосередніх обов’язках в архидієцезії?

— Латинська Церква, хоч і нечисельна, та все ж присутня на цілій території України і ми тішимося, що Папа Франциск це зауважив і оцінив, навіть хоча б через те, що вибрав кандидатів на очільників акції з Конференції римо-католицьких єпископів – спершу єпископа Яна Собіло, а тепер єпископа Едварда. Єпископ Кава має великий досвід: ще бувши делегатом Ордену, він часто бував на Сході, зустрічався з людьми, які там живуть, допомагав військовим. Також треба зазначити, що на тих теренах найбільшими релігійними спільнотами є спільноти РКЦ. Безперечно, робота єпископа Едварда в Акції відбувається, частково, коштом його пастирської праці у дієцезії; проте Господь любить того, хто щедро дає. Тому ми радіємо, що єпископ Едвард може служити не лише партикулярній Церкві чи спільнотам вірян, але й тій частині суспільства, яка постраждала внаслідок війни.

— Які плани Конференції єпископату України на наступний рік?

— Ми все ще продовжуємо займатися виданням Літургійних книг. Месал та Обряди Таїнств уже видали. Тепер хочемо видати Лекціонарій українською, а також співаники та молитовники. Нам важливо уніфікувати літургійну мову. Також нашим пріоритетом є молодь, душпастирська опіка над нею. Ставимо собі завдання відкрити молодь на її покликання, яке часто заглушається сучасним світом.

— Які плани для Львівської архидієцезії?

— Наступного року — 75 річниця Волинської трагедії. Будемо молитися за вірян нашої архидієцезії, що втратили тоді життя, а також за тих, які втратили близьких, свої домівки та змушені були виїхати з рідного краю. Хочемо оточити молитвою всіх, кого стосуються ці драматичні події. І просити Господа, щоб ніколи більше такого не сталося.

— І на завершення нашої розмови: що б Ви хотіли побажати священикам та вірянам на наступний рік?

— Ми знаємо, що наша Батьківщина переживає зараз важкі часи: війна, поганий економічний стан. Усе це змушує людей боротися за те, щоб гідно пережити кожний день, знайти гідну та чесну роботу, житло. Ми маємо бути близько до найбільш потребуючих, а водночас маємо молитися про краще завтра і заохочувати, щоб люди не впадали у відчай, не опускали рук, щоб як св.Йосиф та Діва Марія – не нарікали, що мають втікати до Єгипту, що немає роботи, що немає умов для народження дитини. Тому щиро бажаю усім гідно пережити важкі часи, не ранячи своєї родини розлукою, і вірити у перемогу добра над злом. Христос рождається!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
18227грн
8924грн
Потрібно зібрати
27151грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: