Свідчення

В її житті траплялися дива

22 Грудня 2017, 14:58 3271

 

Анна Сай – щаслива дружина і мати шістьох дітей, доктор теологічних наук у галузі екуменізму. Засновниця і координатор Польського відділу служіння католицьких жінок «Магніфікат». Світська місіонерка, член католицького інституту євангелізації світу «ІСРЕ» – міжнародного товариства мирян на папському праві. У 2010 році, разом з чоловіком, ініціювала проект «Армія Дітей». Окрім Польщі, проголошувала Слово Боже, серед іншого, у США, Німеччині, Словаччині, Бельгії, Литві й на Мальті.

Мати шістьох дітей разом з чоловіком є власницею компанії. Сама про себе говорить, що вона звичайна. Однак саме в таку звичайність приходить Бог. Нагадаємо незвичайне свідчення.

Уперше Анна відчула на собі могутню турботу Бога, коли вона, молода дружина, мати двох дітей, опинилася з родиною без даху над головою.

«Ми жили в орендованій трикімнатній квартирі в багатоповерхівці. Виявилося, що власник хоче продати цю квартиру; він запропонував нам придбати її на дуже вигідних умовах. Це була велика радість для нас. Ми підписали попередню угоду, заплатили частину грошей», – розповідає пані Анна.

«Йдучи тоді вранці на святу Месу, я почула в серці голос, який говорив, що має для нас дім. Я думала, Бог підтверджує мій намір придбати квартиру, яка стане для нашої сім’ї домом. Проте голос був дуже наполегливим і говорив, що Бог має для нас дім. Я почала хвилюватись, бо ж, зрештою, купувала квартиру, а не дім. Однак пояснила собі це так, ніби йдеться про таке сімейне місце, де мої діти матимуть дім. На Месі було читання про те, якщо дому не збудує Бог, даремно трудиться людина. Саме тоді у нас був запланований якийсь виїзд на декілька днів. Коли ж повернулись, виявилося, що власник квартири змінив замки на дверях і ми не могли потрапити всередину, хоч там знаходилось усе наше майно, та й ми заплатили аванс на придбання. Ми відчули себе як Свята Родина, для якої не було місця у господі. Власник сказав нам, що немає вже наших грошей, і що він не продасть квартири. Ми повинні вимітатись. Він був таким агресивним, що врешті-решт довелось викликати поліцію», – каже Анна Сай.

У підсумку сім’я опинилася на вулиці без даху над головою. Прихистили їх друзі, які жили 20 км за Любліном. Родина мали змогу зупинитись там в одній кімнаті. 


«Півроку ми шукали для себе якогось місця, але нам ні на що не вистачало грошей, а коли кошти з’являлися – пропозиція була вже неактуальною», – каже Аня.

«Тоді ми дізналися, що продається будинок у Славінку, який кілька років тому купив засновник руху «Світло-Життя» Францішек Бляхніцький. Цей будинок був добре відомий нам, там уже багато років відбувалися зустрічі нашої спільноти, різні реколекції чи інші молитовні чування. Коли б хтось запитав мене тоді, чи існує таке місце, де я б хотіла поселитися, якби мала необмежені можливості, я вказала б на цей будинок. Однак у нас не було на нього грошей. Та все ж ми звернулись до осіб, котрі продавали цей будинок. Ми сказали, що можемо взяти його на виплат, оскільки не маємо готівки. Виявилось, що нам можна вже заселитись і сплачувати поступово.»

Вони безмежно довірились Богові, хоч і не знали, звідки візьмуть гроші на наступний внесок.

«У компанії справи йшли по-різному, іноді добре, проте частіше ми були на межі фінансового краху, – зізнається Аня. – Наближався грудень, коли нам потрібно було внести останній внесок, щоб будинок залишився остаточно нашим. А каса була порожня. Проте я вірила: якщо Бог дав нам цей дім, то дасть і кошти на нього. Коли деякий час здавалося, що цього разу ми не отримаємо грошей, до компанії прийшло замовлення, дохід якого дорівнював нашому внеску. Ні копійкою більше, ні копійкою менше.»

У польських реаліях важко функціонувати багатодітним сім’ям. Пані Аня на власній шкірі це не раз відчувала:

«У нас було вже шестеро дітей, з них четверо маленьких, із цих чотирьох усім потрібні були підгузки. З грошима знову було погано. Пам’ятаю, вибралися з Яцеком за покупками до супермаркета, а я йшла між полицями і сварилася з Богом через те, що кожну річ повинна оглядати тричі й розмірковувати, чи насправді вона мені потрібна, адже в мене немає грошей на розкоші. Говорила Богові, що, в принципі, я можу мати і вісьмох, і десятьох дітей, якщо на це Його воля, але все впирається в гроші. Я не можу собі цього дозволити. Хоч ми дуже ретельно вибирали, що потрібно купити, все ж назбиралась ціла корзина найпотрібніших речей. Я з жахом уявляла, скільки за це доведеться заплатити. Тоді підійшов до нас якийсь працівник і розповів, що сьогодні у них конкурс: десять клієнтів із найбільшою кількістю покупок можуть виграти їх безкоштовно. Умовою було влучити дротиком у ціль (як в дартсі). Ми погодились, хоча ніколи не беремо участі в таких конкурсах. Кидати повинен був мій чоловік, який ніколи раніше цього не робив. Він влучив тричі в десятку, в той час як інші не влучили навіть у щит. Покупки ми отримали. І як не вірити, що Господь Бог нами опікується?»

Окрім обов’язків, пов’язаних із родиною, домом і компанією, Аня також взяла на себе зобов’язання координувати зустрічі «Magnificat» у Польщі.

«Прочитала, що Господь Бог хоче мене тут бачити, аби я свідчила і зміцнювала у вірі тих жінок, які в церкві часто влаштовуються десь в кутку, – згадує вона. – Проте це було пов’язано з новими видами діяльності та витратами. За деякий час я знову почала сваритися з Богом, що маю забагато турбот, а цей безперервний неспокій про гроші мене просто вбиває. Розгорнула Святе Письмо, щоб знайти якусь розраду або підказки. Відкрився мені фрагмент з описом, як у первісній Церкві той, хто мав багато, продавав свої статки і давав нужденному. Розгнівалась я на Господа Бога, бо чи сьогодні хтось чув про такі речі? Навіть я, перебуваючи в середовищі віруючих людей і людей, які зазнали Божої допомоги, ніколи про таке не чула. Була… роздратована. Тоді до мене зателефонувала подруга, з якою ми давно не бачились, і попросила негайно зустрітися. Про що йдеться — розповідати не хотіла. Я подумала: можливо, якісь проблеми. Домовились на наступний день, а я весь час молилася за неї.

Вона прийшла якась така збентежена. Ми сіли за стіл. Раптом вона дістає з сумочки великий файл грошей і каже до мене: «Я щось продала, а Бог сказав віддати це Тобі».

Агнєшка Ґєроба, Gość Niedzielny
Переклад з польської: Любов Гнатюк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: