Погляд

5 причин, через які католики покидають Церкву

03 Січня 2018, 13:01 8212 Олександр Бучковський

На світі мільйони католиків залишають свою Католицьку Церкву і йдуть до інших конфесій, і в кожного своя причина та історія.

Втім, я обрав лише п’ять, адже через них я сам ледь не покинув Церкву.

 

  1. У пошуках ідеальної Церкви.

До мене часто приходять проповідники, які розповідають про власну спільноту як про зібрання вже ідеальних і спасенних в усіх розуміннях цього слова людей, які вже не ходять на землі, а літають у небі і штовхаються німбами. І все виглядає у такому рожевому світлі, аж мене це зразу захоплювало, адже хочеться втекти якнайдалі від труднощів і проблем, якими сповнене життя кожної парафії чи спільноти. І дуже часто на це купляються католики, і я теж розмірковував над переходом до якоїсь протестантської спільноти. А потім розумів, що це брехня. Адже те, що гріхів  не видно назовні, не означає, що їх немає взагалі. Просто ця спільнота чи організація намагається дбати про свій імідж; одним словом — видає бажане за реальне.

Цього ніколи не робив Христос, коли у притчах порівнював Царство Боже (Церкву) з місцем, де разом перебувають грішники і святі, кукіль і пшениця, сухі та живі галузки. Бо Церква — це місце для хворих, а не здорових. А, як самі знаєте, у лікарні дуже часто «смердить» хворобами. Проте це не підстава для лікарів, щоб виганяли хворих, бо вони «заважають іншим пацієнтам». Певне, якби декому дали таку владу, то вони б залишили у Церкві лиш себе та Христа… І то у перспективі навіть до Бога в них би виникли якісь претензії.

Та ми приходимо до лікарні не від щасливого і здорового життя, а щоби долати власні недуги, і розуміємо, що як їх не вилікувати, то на нас очікують страждання і смерть. Не розумію лише тих людей, хто не перестає відвідувати лікаря, але каже при цьому, що їхня хвороба їм не заважає або вони нею навіть пишаються, бо всі навкруги так роблять. Такі хворі, як і схожі на них християни, — зіпсовані й завдають шкоди більше, ніж відкриті грішники, які не приходять до Церкви.

А тепер уявіть рекламу клініки, яка каже, що у неї немає хворих. Це або морг, або неправда. Проте Христос не згіршується нашим падіннями, бо передусім бачить не болото наших гріхів, а глину для майбутнього святого.

 

  1. Святість за п’ять секунд.

Колись мій знайомий пастор сказав: приходь до нас — і в тебе відразу зникнуть усі головні духовні проблеми! Це була заманлива пропозиція, оскільки я постійно впадаю в ті самі гріхи. Проте якщо не бачиш своїх помилок, це не означає, що їх немає. Підійди до будь-якого прохожого на вулиці і скажи, що він грішник. Почуєш у відповідь, що це неправда, адже він нічого не вкрав, нікого не вбив, не зґвалтував. Бо чим далі від Бога, тим менше світла і більша темрява. Недарма Давид просить Бога, щоб очистив його від гріхів, які таємні для нього (Пс 19, 13). Бо якщо «я кажу, що не маю гріха, то неправдомовець і правди у мені немає. А якщо ходимо у світлі, як і Він сам у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, нас очищує від гріха. Коли ж ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо і правди в нас немає. Як же ми визнаємо гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. Коли ж ми кажемо, що не згрішили, то ми чинимо Його неправдомовним і слова Його в нас немає» (1 Йн 1, 6-10). Недарма Отці Церкви казали, що християни у переконанні своєї святості повбивали один одного, якби Господь не допустив одного хоча б гріха у їхньому житті!

Колись в один жіночий монастир — Ля Рошель, який славився своєї дисципліною і водночас із презирством дивися на решту Церкви, загрузлої у гріхах, завітав один мандрівник. Монахинь, які там мешкали, він згодом охарактеризував так: побожні як ангели, проте горді як дияволиці. Бо усвідомлення своєї гріховності й слабкості чинить нас покірними та відкритими на Бога. Недарма ми кажемо перед Причастям: «Господи, я недостойний, щоб Ти прийшов до мене; але скажи лише Слово, і одужає душа моя». Адже всі розколи та єресі починалися з почуття власної вищості, досконалості. Недарма гординя — найголовніший гріх, адже з нього починав і сам диявол, коли влаштував свій сепаратизм. 

Варто завжди пам’ятати, що гріха не має лише Господь, а те, що я сьогодні не впав, — аж ніяк не моя заслуга, а Христова благодать. Він приходить кожного дня, щоб мене спасати з мого пекла. Можливо, великі гріхи і впадають у вічі, проте малі подібні до бур’яну: потребують регулярного і ретельного видалення, адже дуже швидко заполонюють всю душу.

 

  1. Пропозиція отримати готовий квиток у рай.

Часто можна почути: «Ти вже спасенний, брате католику?» Якщо ні, то йди до нас!

Особисто я не можу ось так сміливо сказати, що я вже спасенний і мені гарантовано місце у раю. Я вірю, що Христос віддав за мене життя на хресті, визнаю Його своїм Господом, який хоче мого щастя; але чи я сьогодні приймаю дар спасіння, чи відкритий на нього? Апостол Павло застерігає: коли думаємо, що стоїмо, то щоб випадково не впали (див. Рим 11, 20) і щоби працювали «над спасінням вашим в остраху та трепеті, не тільки коли я присутній, але ще більше тепер, коли мене нема між вами» (Флп 2, 12). Або як Апостол Петро закликає «осягнути ціль вашої віри — спасіння душ ваших» (1 Пт 1, 9).

Пам’ятаємо, як печально закінчилася доля тих віруючих, які вважали, ніби вже мають квиток у рай через спасіння однією вірою без діл, що з неї випливає: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт 7, 21-23).

Думаю, помиляються ті, які кажуть, що спасенні, бо колись раз довірили своє життя Христу. Це треба робити щодня, адже отриманий у минулому досвід може залишитися виключно гарним спогадом, традицією батьків чи гучним гаслом. Тому не варто робити сенсації, що діти у побожних родинах відходять від віри чи перестають ходити до храму. Можливо, це через відсутність належного виховання чи християнського прикладу батьків. Але духовна криза, яку Бог допускає, також корисна. Адже переходи через духовну пустелю чи досвід неволі у свого власного фараона потрібний і необхідний, щоб Ісус Христос був не тільки Спасителем моїх батьків, але також моїм, а віра — не родинною традицією чи лише спадком, а об’явленням Божої сили та любові у моєму особистому житті. 

Можливо, католики й не часто заявляють, як наші брати протестанти, що Христос є нашим особистим Спасителем; проте підтверджують це на практиці щоразу, коли приходять на сповідь і стають навколішки, аби Господь простив їхні гріхи і дав  нове життя.

 

  1. Поза Католицькою Церквою буде кращий духовний розвиток.

ІІ Ватиканський Собор вчить, що Католицька Церква заснована Христом і має повноту дарів благодаті, які залишив їй Господь (LG 8). Це Боже Слово, Таїнства, ієрархія, харизми, сопричастя та приклад  святих і багато іншого.

Це не значить, що поза її межами немає плодів освячення та джерел благодаті, які були отримані через Вселенську Церкву і які Святий Дух використовує для спасіння християн. То Христос спасає у Церкві, а не наша приналежність до неї чи знання догматів. Бог не мислить категоріями, що спасуться «тільки католики», «тільки протестанти» чи православні. Він прагне спасти всіх і дивиться на кожну людину окремо. І тому діє в усіх Церквах і спільнотах, і в житті усіх людей. Вираз «поза Церквою немає спасіння» стосується передусім католиків, які покинули Церкву, або тих, які знають, що Католицька Церква є істинна і не хочуть до неї приєднатися: адже «хто не зі мною, той проти мене, і хто зо мною не збирає, той розкидає» (Мт 12, 30), а також що «учинки ж тіла явні:… гнів, суперечки, незгоди, єресі… — як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують» (Гал 5, 19-21). 

Інших християн можна порівняти до «одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, — не ходить бо з нами». Ісус же мовив: «Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім’ям і міг би незабаром мене лихословити. Бо хто не проти нас, той за нас» (Мк 9, 38-40). Щодо цього св. Йоан Павло ІІ навіть сказав, що некатолицькі Церкви та спільноти зберегли чимало засобів спасіння та, буває, використовують ці дари плідніше за католиків (Ut unum sint, 14). Адже якщо подивитися на звершення літургій у православних чи знання протестантами Святого Письма, то нерідко хочеться бажати католикам кращого. Якщо Бог дає таку благодать братам протестантам лише через Слово і життя у спільноті, то скільки Він може дати ще й через Таїнства, священиків та літургії!!!

Очевидно, що інколи у Церкві буває дуже важко. Деколи зазнаєш страждань, ба навіть публічного приниження. Та якщо подивитися на життя святих, то у них завжди були проблеми з Церквою, проте у Церкви ніколи не було проблем з ними. Бо вони покірно приймали все (навіть несправедливі рішення), вбачаючи у цьому Божу волю. І потім Бог дивовижним чином упорядковував і розташовував все по місцях. Бо Господь гордим противиться, а покірним дає благодать. Можна, звісно, довіру до Церкви називати суб’єктивізмом, але католики це називають вірою в те, що Христос є Головою Церкви і Володарем історії. Він, а не людина є реформатором Церкви, а справжня реформація — це навернення серця, а не зміна структури. Можна поміняти оточення, систему; але якщо ти не зміниш себе — все буде по-старому, хіба що у новій обгортці. Думаю, уроки двох Майданів мали б цього нас навчити. Зміна і духовне зростання починаються з нас самих, а не з оточення. Можна і в раю бути, а нарікати, що сонце надто яскраво світить!

Проблеми у наших Церквах будуть завжди, бо вони складаються з людей. Це Сталін казав: немає людини — немає проблеми. Вони свідчать не тільки про стагнацію і погану парафію, але й про зростання і розвиток. У стоячій воді нібито все спокійно, але там із часом занепадає життя.

Подивімося Церкву в Коринті. З одного боку, їй не бракувало жодної благодаті і знання (1 Кор 1, 4), а  з іншого — там були такі великі проблеми і гріхи, яких не мали навіть погани (1 Кор 5, 1). Втім, можна зосереджуватися лише на багні серед поля, а можна побачити у ньому і перегній для майбутнього урожаю. Все залежить від нашого сприйняття.

 

  1. «Католицьке вчення не відповідає Біблії».

Єпископ Фултон Шін казав, що в усій Америці католицизм ненавидять максимум 100 осіб. А решта, мільйони, ненавидять те, що вони помилково вважать за католицьке.

Не буду лукавити, я не все розумію у вченні і не з усім погоджуюся. Справді, воно інколи буває важким; але коли пізнаєш  його суть, то дякуєш Богові за цей дар. Як казав один єпископ: «Я б у 20 років, можливо, і пішов до протестантів, але тепер, коли знаю всю глибину католицької віри, був би несповна розуму, якби це зробив». Зі свого досвіду я знаю, щоб Бог вірний і все мені колись відкриє, що нині є для мене закритим. Адже те, що я чогось не розумію, не означає, що це неправда. На мою думку, це Мартін Лютер, з усіма його благими намірами, був першим раціоналістом. Він розгорнув Біблію — і як її зрозумів, так і подав, що це правда. А це призвело до суб’єктивізму (бо тепер у кожного була своя правда), релятивізму (що загальної істини немає, бо вона у кожного своя) та індиферентності (мені взагалі байдуже до істини). А тут недалеко і до атеїзму, бо наука, на відмінну від релігії у такій формі, не передбачає тисячі поглядів на одну й ту ж саму річ.

Не дивно, що у світі понад 50 тисяч протестантських деномінацій, які мають ту ж саму Біблію. Це тому, що вони слідують не самому Писанню, а інтерпретаціям своїх засновників. І хоча в різних католицьких богословів чи святих були відмінності у розумінні певних моментів Писання, все ж простежується тяглість від Апостольських часів до сьогодні у передаванні віри та Вчення Церкви, яке не змінюється, а поглиблюється під дією Святого Духа.

Нещодавно я дізнався, що для перших християн книга Одкровення була своєрідним посібником із літургії, адже там детально описано, як шанують Отця у Небесному Єрусалимі: з кадилом, підсвічником, вівтарем і Агнцем на ньому, сурмами та поклонами. Одним словом, місця на мінімалізм там немає. Або що давні дискусії часів Реформації про виправдання вже неактуальні, адже ми з лютеранами маємо спільну науку про оправдання благодаттю, через віру для добрих діл. Тому перш ніж критикувати якусь католицьку доктрину, відкрийте катехизм і поцікавтеся, чи це насправді вона.

Можна бачити у Церкві лише проблеми та бруд, не помічаючи добра та благодаті, які дає Господь через неї та роблять люди. Однак для мене головним аргументом залишатися у Церкві є те, що, попри всі її гріхи та невірності католиків, її не покидає Ісус Христос. І, зрештою, саме задля Нього я прийшов у Церкву і прагну в ній чинити Його волю.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: