Роздуми

Чим пахне Різдво?

08 Січня 2018, 15:50 808

Чи доводилось вам коли-небудь чути, що все на світі має свій запах? Кожна людина, річ і навіть побутовий предмет пахне по-особливому, пахне так, що його годі сплутати з чим-небудь іншим. Але чи мають свята свій запах?

Може, важко уявити, як можна писати про запахи Різдва і то на церковному сайті, але зараз, мабуть, усе стане зрозуміліше. Річ у тім, що нещодавно, в переддень Нового року, довелося мені їхати нашою славною жовтою маршруткою повз ранковий вокзал. І саме там до салону увійшов чоловік: незачесаний такий, у брудному одязі, словом — безхатько. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоби це зрозуміти. І, власне від нього, я вперше задумався над тим, а чи може він пахнути, як Різдво?

Так, насправді дивне порівняння, адже Різдво у більшості з нас асоціюється з чимось прекрасним, урочистим, світлим, сніжним, затишним, приємним, радісним, ялинковим… а тут — ну цілком протилежна картина. Благо, я йшов на Літургію і мав нагоду трохи над цим роздумувати.

Отож, чим пахне Різдво? Насамперед, давайте пригадаємо, що передувало цьому святу. Діва Марія, бувши заручена з чоловіком на ім’я Йосиф, отримує звістку про те, що народить дитину і, як їй каже Ангел, «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк 1,35). Заручена дівчина, приймаючи пропозицію від безтілесного духа, добровільно віддає своє тіло, своє серце і свою душу, словом — усю себе на невідомість. Тому перше, чим пахне Різдво, — здивуванням.

«Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити» (Мт 1,19), — читаємо далі у Святому Письмі. Можна тільки уявляти, що собі думав в той момент цей святий чоловік. Очевидно, кожен хлопець, який знайомиться з дівчиною та бачить у ній свою потенційну дружину, бажає, щоб вона була якнайкраща. І такою, очевидно була Марія з Назарета, з якою колись познайомився Йосиф. І от тепер, коли вони вже от-от мали побратися, виявляється, що вона — вагітна. Бачимо, що в цьому випадку Йосиф, можливо, й сповнений відчаю, все ж зважується відпустити дівчину, аби так вона могла якоюсь мірою уникнути знеславлення. Мабуть, саме в той момент, він відчув запах розпуки, або ж самотності.

Але Господь усе досконало продумує. У сні Йосиф має розмови з Янголом, від якого і дізнається, що Марія й справді — найкраща, Вона й справді подивугідна та віддано дотрималась своєї обіцянки йому як Її майбутньому чоловікові. «Не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт 1, 20-21). І в цей момент Йосиф уже напевно почув запах надії.

Отож після розпуки, якоїсь самотності та невпевненості цей праведний чоловік сповнюється великою надією. Сила Божої премудрості відкриває у ньому великий дар батьківства і він, не бувши біологічним батьком цього Немовляти, бере над Ним повну батьківську опіку. Йосиф супроводжує Марію до Вифлеєма. Цікаво, що з єврейської мови, назва цього міста перекладається як «Дім хліба». І саме в цьому «Домі» на світ приходить Той, хто сам незабаром стане хлібом для світу.

Таємниця різдвяної ночі цікава ще й іншим. Мабуть, годі собі й уявити, в якому розпачі перебував той же Йосиф, коли, прийшовши до Вифлеєма зі своєю вагітною, на останніх термінах, жінкою — він, як годувальник та захисник сім’ї, не зміг забезпечити гідного місця для ночівлі для своєї сім’ї! Можливо тоді, він пройнявся запахом безсилля.

Чудову роль у цьому моменті відіграла його попутниця. Діва Марія, яка дев’ять місяців тому в цілковитій покорі віддала усю себе на волю Творця, і в цю мить укотре доводить, що «тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне» (Пс 34,11). Пройнята цілковитою довірою до Бога, Вона пристає на пропозицію господаря стайні — і там, у цілковитому убожестві, серед нічного холоду, народжує нам Того, хто пройнятий запахом Любові.

У передсвятті Різдва на вечірні є чудові слова в стихирах на стиховні «В образі Божім ти носиш Адамову подобу, бувши найдосконалішим, і хочеш, щоб руками носити тебе, що все утримуєш своєю могутньою рукою. Як мені вповити пелюшками тебе, що став дитиною? Як мені накормити грудьми тебе, що все прокормлюєш? Як же не дивуватись твоїй незбагненній убогості? Як же мені назвати тебе моїм сином, будучи нині твоєю слугинею?» (Стихира на стиховні Вечірні Передсвяття Різдва). Хтозна, можливо, саме такі думки були в той час у Пресвятої Богородиці, коли вона на власні очі споглядала Творця всесвіту, який мирно спав у хліву серед тварин. І хоч усе навколо не сприяло тому — гадаю, в повітрі витав приємний запах миру, такий, який буває після доброї сповіді.

Можна ще довго розвивати цю тему, роздумувати над запахом страху пастухів, який обернувся на спокій, запахом банальної цікавості мудреців, який обернувся на щось набагато цінніше, ніж усі знання цього світу… Але в усьому цьому найголовніше питання, яке має поставити собі кожен із нас, християн ХХІ століття: а де в цій історії я? Містерія тієї ночі не віддалена від нас календарними роками; але кожного разу, святкуючи Різдво Христове, ми наново переживаємо її. Христос знову і знову приходить у цей світ, залишаючись постійно в ньому. Це велика таємниця віри.

Сьогодні, мабуть, інші запахи проймають різдвяні яселка наших сердець. Це запахи клопотів, турботи, неспокою; запахи відчаю та самотності, страху та трепету, запахи байдужості й апатії до ближніх. У своїй цьогорічній проповіді на Різдво Папа Франциск робить особливий наголос на важливості звернути увагу, подати руку допомоги тим, хто, як Йосиф і Марія, сьогодні вирушили на пошуки кращого життя. «У кроках Йосифа та Марії приховуються численні інші кроки. Бачимо сліди цілих сімей, які сьогодні змушені вирушити в дорогу. Бачимо сліди мільйонів людей, які не хочуть забратися геть, але змушені залишити своїх найдорожчих, вигнані зі своєї землі. В багатьох випадках цей від’їзд сповнений надії та майбуття; в багатьох інших він має лиш одне ім’я: виживання», — каже Папа. Чи задумувались ми над тим, яким запахом пройняті їхні серця?

Ми, які так часто бачимо біль та зубожіння наших ближніх, кого мало не щодень зустрічаємо на вулиці з простягненою рукою, кого зустрічаємо на дорогах, на лавах, у наших дворах, поруч цілодобових магазинів, поблизу нічних клубів, у наших під’їздах… чи ми відкриваємо домівки своїх сердець для цих подорожніх? Свято Христового народження — прекрасний лакмусовий папірець нашої совісті. Адже дуже легко бути світлим і добрим до своїх рідних, близьких, друзів чи навіть знайомих, але важче робити добро для тих, від чийого запаху нас верне.

«Віра цієї ночі веде нас до розпізнавання Бога, присутнього в усіх ситуаціях, в яких ми вважаємо, що Він відсутній. Він присутній у надокучливому прибульцеві, часто невпізнаний, що ходить нашими містами, кварталами, їздить нашими автобусами, стукає до наших дверей. Та сама віра спонукає нас відкрити простір для нової суспільної уяви, що не боїться досвіду нових форм стосунків, в яких ніхто не повинен відчувати, що на цій землі для нього нема місця», — повчає Папа.

Святкуючи цьогоріч Різдво Господа нашого Ісуса Христа, не забуваймо, що він прийшов на цей світ у скромному вертепі, де заледве приємно пахло, але саме він став тим, хто наповнив усю землю запахом миру, запахом любові та великої надії. По суті всі новорічні та різдвяні свята, для більшості з нас є саме святами надії в те, що наступний рік буде прожитий краще. Різдво — це не кутя та дідух під столом, Різдво — це можливість відкрити своє серце для тих, хто в цю хвилину пройнятий диким запахом самотності.

диякон Володимир Лукашевський,
прес-секретар Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

Фото: Католик Гомель

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
20834грн
6317грн
Потрібно зібрати
27151грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

Різдво

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: