15 січня — день спомину св. Арнольда Янсена, місіонера.
«Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. Тому Він послав свого Сина, щоби всіх спасти і силою Духа створити один Божий люд з усіх народів» (пор. 1 Тим 2,4-5).
Цими словами починаються Конституції Згромадження Божого Слова, і в них викладено першопричину й мету місійного служіння, яке започаткував св. Арнольд Янссен. Духовні сини і дочки нашого засновника допомагають зібрати воєдино розпорошених Божих дітей, щоби всі люди колись могли прославити Отця в дусі та правді (пор. Йн 11, 52). Наші Конституції також заохочують нас працювати для істинного розвитку суспільства, для відкритості на зустріч із Господом і приготування Його славного приходу та остаточного доповнення усього створіння в Христі.
А все почалося над річкою Моз у Штайлі, в Нідерландах. Засновником Згромадження, до якого покликало мене Боже Провидіння, є святий Арнольд Янссен. Він не дуже знаний в Україні і тому я прагну наблизити читачам його особу і ту місійну справу, яку він почав. Роздумуючи над постаттю святого Арнольда, хочу поділитися з вами історією мого покликання, на кривих лініях якого Господь Бог завжди міг писати прямо.
Труднощів вистачає завжди
Арнольд Янссен народився 5 листопада 1837 року в Гоху, містечку над Рейном біля кордону з Нідерландами. Він був священиком у Мюнстерській дієцезії, жив і працював у часи Культуркампфу, коли Бісмарк втручався в справи Католицької Церкви і нищив її.
Дуже важливими для отця Арнольда були дві справи: місії закордоном та об’єднання християн. Він не міг заснувати жодного місійного дому в Німеччині, тому купив стару будівлю, яка була за декілька кілометрів від кордону, в Штайлі у Нідерландах. Тут 8 вересня 1875 року було засноване Згромадження Божого Слова (абревіатура SVD).
Вдивляючись в особу святого Арнольда, його духовність і діяльність, як його духовні діти ми часто запитуємо себе: в чому полягав його успіх? Відповідь на це запитання не є простою. Отець Арнольд ніколи не переймався своїм особистим успіхом, але в довірі завжди був підданий Святому Духові.
Від самого початку він віддав Богу свої малі можливості, дозволив Йому себе вести, слухав Святого Духа, співпрацював із Ним. Тому його місійна справа склала іспит. Чи тоді не було труднощів? Чи ситуація тоді сприяла відкриттю місій? Напевно ні! Дивлячись по-людськи, тоді було дуже важко. Але він постійно молився до Святого Духа, присвячував усе Святому Духові, був на Нього відкритий, вслуховувався в Нього, а Дух його вів.
3 жовтня 1887 року в храмі лазаристів у Відні Арнольд Янссен усе віддав Святому Духові. Він писав: «Я повністю присвятив Йому тіло і душу як жертву… Просячи про благодать пізнання Його великої любові, а також, щоб жити і помирати для Нього самого». Пізніше він був послідовним у цій співпраці зі Святим Духом. Усе для Церкви, для місії, для спасіння людей — нічого для себе.
Три дошки
У житті отця Арнольда були не тільки важкі ситуації, але й дуже важкі. Незабаром після заснування з’явилося багато критики і претензій щодо його згромадження. Коли з’явилась перспектива місії в Китаї, мало хто її підтримував. Але не було іншого виходу, довелося прийняти цей ризик. Так само були труднощі з місією в Африці. Відкриття перших місій було дуже важким, а багато братів помирало. Подібна ситуація була на Папуа Новій Гвінеї. Тепер ми маємо мало покликань, а колись їх було забагато: не було місця, щоби прийняти всіх кандидатів, а складна матеріальна ситуація призводила до того, що вони голодували.
Труднощі помножувалися одна за іншою. В такі моменти отець Арнольд мав три дошки порятунку для себе. Перша — це велика довіра до Триєдиного Бога, любов до Серця Ісуса і молитва, повна віри. Коли перша дошка була заслабка, він тримався за другу — заступництво ангелів і святих. Сам о.Арнольд мав особливу побожність до різних святих, особливо до святих тих регіонів, де місія переживала труднощі. Але особливою «дошкою порятунку» була Пресвята Діва Марія. З цієї простої побожності він черпав сили, щоб виконувати Божу волю, а не свою власну.
Власні коліна як засіб
Дивлячись на всі починання о. Арнольда, запитую себе, що для мене є такою «дошкою порятунку». Зі свого досить довгого місійного досвіду знаю, що варто мати такі дошки порятунку, варто прислухатися до досвіду старших місіонерів і користуватися благами духовної скарбниці, яку залишив нам засновник.
Для мене найважливішими будуть зігнуті коліна, без яких не можу уявити собі подолання всіх труднощів, спокус , які з’являлися і будуть з’являтися в щоденній довірі Богові. Молитва щоденного посвячення Святому Духові, якою я намагаюсь часто молитися, — це спадщина від отця Арнольда. Він молився нею щоденно, бо від Духа Святого походить наш динамізм, зі щоденного слухання Слова Божого, з готовності прийняття його з вірою та відречення від свого — що зовсім не так просто.
Святий Арнольд не тільки дивиться на мене і на моїх співбратів; він ще й усміхається до нас і допомагає зробити малі вибори — але, можливо, від них залежить наше спасіння.
о.Адам Кручиньскі SVD, місіонер з Польщі в с.Струга, Вінницької області
Пер.: с. Світлана Мацюк SSpS
На фото: о. Адам Кручиньскі з єпископом Леоном Дубравським. Струга.
фінансово.
Щиро дякуємо!
