Роздуми

Чому я приходжу на Святу Месу…

16 Січня 2018, 13:10 3931 Олександр Бучковський

Дехто вважає Святу Месу нудною, а обов’язок щонеділі ходити до храму — важким тягарем. І я теж колись так вважав.

А потім зрозумів те, чим зараз хочу поділитися з вами.

 

Бути свідком усього життя Христа

Не раз чув від знайомих католиків, що було би добре жити у часи Ісуса, слухати Його слово, бачити дива і зцілення, які Він робив, стати Його учнем… Але ж ми можемо це робити щоразу, коли беремо участь у Святій Месі! Адже вона — не лише безкровна Жертва Христа, а й відображення цілого життя Спасителя.

Ціле життя Христа було прославленням і подякою Отцеві за Його любов — Євхаристією, причасниками і учасниками якої Він вирішив зробити і нас. Тут відображена Таємниця Благовіщення, коли на «амінь» Церкви Слово входить у світ і завдяки Святому Духові стає Тілом під виглядом Хліба. Він тут жертвує себе своєму Отцеві руками Церкви у храмі, як це тисячі років тому зробив в обіймах Марії.

Тут Христос на прохання своєї Матері перетворює наше життя на Нове Вино і дає нам пити з Келиха Спасіння, щоби наша радість була повною, а святкування нашої душі, коли поруч Наречений, не закінчувалося через труднощі та проблеми. Тут Христос преображує своє і наше обличчя світлом Божого Закону і Словом Пророків, як це відбулося на Горі Табор. Так само на Службі Божій Він невпинно продовжує зцілювати недужих, виганяти бісів та проголошувати Добру Новину, що Боже Царство вже прийшло. Тут засмучений Спаситель приходить і знаходить деяких учнів уві сні, та й каже до них: не могли ви чувати ані однієї години?

Тут Христос помирає і воскресає задля нашого оправдання, щоби своєю смертю явити світові життя. Тут він руками священика возноситься до Неба і приходить до вбогих ясел нашого серця. Тут він посилає учням свого Духа і каже: «Мир вам».

Та побачити дію Бога можна лише за допомогою віри. Адже для багатьох сучасників Христа дві тисячі років тому не відбулося нічого особливого. Чимало з них напевно шукали «розумного пояснення» зірці, що з’явилась у Небі. Інші вважали, що голос із Неба — то звичайний грім (див. Йн 12,29). Зцілення хворих для таких було, можливо, сенсацією, але не дією Бога. Адже й тоді було повно цілителів і знахарів. А вигнання нечистих духів, як і тепер, деякі «богослови» намагалися пояснити психічними хворобами. Тим більше й смерть Ісуса на Хресті для них була щонайбільше жахливою екзекуцією, а не Жертвою задля Спасіння світу.

Можна зі страхом очікувати кінця Світу, а можна з радістю брати участь у «репетиції» повторного Пришестя Христа, коли Він як милосердний Суддя прийде, щоб запросити свою Церкву на весільний Бенкет. Для цього треба спочатку повірити, щоб відкрилися очі, і Його пізнати під час ламання Хліба (Лк 24,31).

 

Ще на землі, проте вже в Небі…

Коли посланці князя Володимира потрапили на першу у їхньому житті Божу Службу, то вони подумали, ніби потрапили на Небо. І це не лише образне мислення чи їхнє особисте відчуття. Це реальний досвід віри, який описав в Об’явленні св.Йоан Апостол. Він, бувши «у дусі в неділю», побачив двері відчинені на небі (Одкр 1,10) та «Сина Чоловічого, вдягненого в шату і підперезаного попід груди поясом золотим» (Одкр 1,13). «І престол на небі, а на престолі — сидячий. Навкруг престола — двадцять чотири престоли, і на престолах — двадцять чотири старші, сиділи, одягнені в одежі білі, і на головах їхніх вінці золоті» (Одкр 4.2,4). І був там заколений Агнець, що «викупив Богові кров’ю своєю з кожного племені і язика і люду і народу» і «сидів посеред Престолу». І постійно було чути спів: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є і хто приходить». І зібрані з усіх кінців землі складали «славу і честь і подяку» тому, «хто сидить на престолі, що живе на віки вічні, промовляючи: Достойний ти, Господи й Боже наш, прийняти славу і честь і силу, бо ти створив усе, і волею твоєю воно існує і створено». І побачив Йоан Святу Книгу Життя, і ангелів (проте вже не золотих, як це було в єрусалимському храмі), які стояли навколо престолу і поклонялися (див. Одкр 7, 9-11). І був серед них один, «що став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом. І піднісся дим тиміяму з молитвами святих, від руки ангела, перед Богом (8, 3-4).

Ви, можливо, спитаєте, де тут Пречиста Діва, котра носила і народила Христа? То далі читаємо, що «відкрився храм Божий на небі, і видно було ковчег завіту його в храмі його» (Одкр 11,9). Адже Ковчег — це не річ, а Особа, а Новий Завіт — це не Книга чи заповіді, а Кров Христа, яку Бог установив для нас. І першою їх прийняла у святому лоні Богородиця, яка стала знаменням для народів: «Жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю народження. І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним; і вознесено дитя її до Бога та престолу його» (Одкр 12, 1-2,5).

У Небі ми не будемо вічно сидіти на хмаринках і грати на арфах, як дехто це собі уявляє. Ціле наше життя буде однією Літургією прославлення блаженних, «що покликані на шлюбну вечерю Агнця» (Одкр 19,9). І коли ми приходимо на Святу Месу — беремо участь у Служінні Ангелів і Святих, коли Небо відкривається і на землю спускається Храм Господній, що ним є «Бог Вседержитель, і Агнець — світильник Його». Ми у Духові Святому піднімаємося перед Престол Його, щоб славити і приносити честь Отцеві. Тому літургія, яка служиться на вівтарях світу, є образом і тіню за виглядом небесної святині, і одночасно за своєю суттю — Вічною і єдиною Жертвою Христа, Архиєрея майбутніх благ, котрий «увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення» (Євр 12), так що «ми завдяки крові Ісуса маємо свобідний вступ до святині, який Він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом (Євр 10, 19-20). Він постійно заступається за нас перед Отцем і відновлює раз складений у своїй крові Союз, який ми порушуємо власними гріхами.

 

Творити Церкву

Церква це Тіло Христа. І Папа Франциск в одній своїй катехизі пояснив, що, приходячи на Месу, ми творимо Церкву, яка збирається навколо своєї Голови. І нині, особливо брати з неокатехуменальних спільнот, проектують архітектуру храмів так, щоб вони відображали цю глибоку християнську істину. Спочатку престол для Священика, який очолює зібрання і діє від імені Христа — Голови Церкви. Далі вівтар, що є серцем, через яке проходить Кров, і шлунком, який містить поживу для вірних. І, нарешті, Хрестильниця — лоно, де народжуються у водах Хрещення вірні до нового життя. І місце для церковної спільноти, яка є руками і ногами Спасителя, особливо у сучасному світі.

Священики ніколи не відправляють Меси у самотності. Євхаристія — це завжди сопричастя з Христом і Його Церквою. І навіть коли навколо нікого не має, тисячі ангелів і святих служать і споглядають Таємницю, приховану від людських очей, але об’явлену у вірі Божим Сином через Апостолів і Пророків. Адже Серце Церкви б’ється там, де перебуває Христос. Це Він дає їй свою Кров.

Літургію можна пояснювати багатьма способами. Один з них для мене дуже близький, адже Церква тут постає як сім’я, зібрана навколо Отця з нагоди Весілля Його Сина у єдності Святого Духа. Тому не можу погодитися з тими, хто стверджує, ніби католики (втім, як і православні) — це лише духовні брати. Коли ми приймаємо Святе Причастя, у нас тече одна і та ж Кров Христа, яка єднає нас і робить значно ближчими, ніж кров рідних і близьких. Покажіть мені свого родича, чия кров могла би спасти світ? Тому, приступаючи до Святого Причастя, можемо сказати вслід за Апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе в мені Христос». І бути християнином — це не лише стати учнем, а передусім стати «другим Христом», маючи не лише Духа, думки та відчуття Ісуса, але і Його Плоть і Кров. 

 

Відпочивати у Божих ранах від своїх ран

Часто недільну Месу сприймають як обтяжливий обов’язок у вихідний, коли можна було би відпочити від повсякденної роботи. Проте вона є нашою «суботою» (з єврейської — відпочинок), яку Господь хоче нам подарувати після трудів і боротьби сірої щоденності. Адже Бог закликає нас прийти до Дерева Життя і Джерела Спасіння. Він прагне хоча б на мить сховати нас від земних проблем і труднощів у своїх ранах, щоб ми почули, як б’ється Його Серце, пробите з любові. Хоче відновити з нами Завіт Любові, щоб ми стали Його вибраним Народом і спадкоємцями Його володіння.

Участь у Недільній Євхаристії — це насправді привілей, а не суворий обов’язок. Де ж таке було, щоб запрошення на царську трапезу для незнатних осіб, а тим більш для таких бідних грішників, як ми, сприймалось як важкий обов’язок, а не як честь?

Насправді шкода людину, що сприймає любов як повинність, якої від неї вимагають, і тягар, який важко нести. Якщо ототожнюємо любов лише з почуттями, то не розуміємо її суті й величі. Любов змінюється, але не минає. Вона зростає від початкових вражень і закоханості до дару, в якому складаєш себе самого коханій. Тому коханих ми називаємо своїми другими половинами, бо стільки ж себе безповоротно віддаємо їм, взамін отримуючи так само. Отак і Христос хоче, щоб ми були Його другими половинами, проте дає себе не частинами, а повністю. Святий Тома Аквінський сказав, що одна крапля Крові Христа могла би спасти світ. Проте Спаситель навіть краплі не залишив собі: дозволяє наприкінці пробити собі Серце. Бо справжня Любов не знає жодної іншої логіки, окрім давати себе повністю, без решти.

Тому Служба Божа — це передусім дар Любові Христа, який Він дає нам, розуміючи, що взаємності ( або принаймні вдячності) з нашої сторони може й не бути. Меса для нас буває нудною, бо ми не відкрили її Таємницю і не пізнали Любов Христа, яка водночас доступна і близька, а з іншого боку — неосяжна і невимовно глибока, солодка і п’янка…

 

Пізнавати й відкривати Бога наново

Ми всі прагнемо стати свідками чуда… Невіруючі йдуть до цирку, до фокусників чи магів. Віруючі їздять по чудотворних святинях чи місцях об’явлення. Але треба визнати, що люди, буває, шукають не чудес і надприродного, а сенсації та неповторних вражень… Коли щодня бачиш зцілення і дива, то поступово до них звикаєш і вони перестають тебе дивувати. Меса, найвеличніше чудо, коли Хліб і Вино перемінюються у Тіло і Кров Христа, може стати для нас у кращому разі «буденним чудом», а в гіршому — щоденним чи щонедільним обов’язком. Ми ризикуємо, що за цим всім не побачимо Новизну Христа, який приходить Той самий, а водночас постійно творить щось Нове.  

Бог може приходити серед вигуків під звук сурми — а може з’являтись як ледь помітний тихий вітерець. Тому не знаєш, коли повз тебе пройде Спаситель і чи ти зможеш розпізнати Його прихід крізь щілину свого кам’яного серця. Я лише один раз глибоко пережив досвід приходу Бога, коли Він пройшов повз мене, і це справді неможливо пояснити словами.

Зі свого досвіду знаю, що те саме Боже Слово може по-іншому звучати для мене, ніж для іншого, або взагалі не зачіпати мене за живе. Або ж я можу відкривати для себе глибину чи усвідомлювати значення літургійних знаків і символів, які повторював тисячі разів… Та й я сам вже не такий, яким був вчора, або ще навіть п’ять хвилин тому. Я став іншим, бо маю нові думки, відмінні переживання чи стани душі. Те, що вчора міг не помітити, сьогодні впадає у вічі, й по-новому сприймаються буденні фрази. І Бог завжди приходить до тебе як відповідь на твою актуальну ситуацію.

Тому під час кожного літургії я заново пізнаю Христа, ніби щойно з Ним зустрівся. Адже Він сам є Життям, Дорогою і Правдою, а вони — це завжди рух. Або вперед до мети і щастя, або назад до смерті й самотності. У відносинах немає функції «пауза», бодай на декілька хвилин. Те, що не розвивається і не росте, — відмирає і сохне.

Християнство — це ходити по воді… Ти або йдеш назустріч Христу, або тонеш у хвилях смерті. І тому Літургія — це завжди дорога і праця.. На одній ти близько Бога, аж відчуваєш дихання Святого Духа. Іншого разу ця близькість втрачена через гріх. А буває, що взагалі загубився і думаєш «що я тут роблю». Проте ніколи для тебе не буває двох однакових Мес, хоча ти не завжди це помічаєш.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Ісус Христос

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity