Роздуми до Слова Божого на середу IV звичайного тижня, рік ІІ
Слово пророк у єврейській мові — «набі», повязане з аккадським «набу» (прикликати), у грецькій — «профет», тобто той, що говорить від імені другої особи, вісник. Пророк — це буквально хтось, посланий для того, щоби звіщати не свою волю, не своє бачення, а волю того, хто його послав; він лише посланець. Автентичність пророка в тому, що говорить не те, що сам вигадав, а те, що почув від того, хто його послав. Ісус говорить про себе в Євангелії від Йоана: «бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто Мене послав» (пор. також Йн 8,40). Ісус виражає свій смуток і біль не від того, що не приймають особисто Його, але що не приймають слів Того, Хто Його послав, — Отця небесного.
Ісус не може здійснити у своїй батьківщині чудес не тому, що так Він нібито мусить покарати за невіру, — ні. Причина в іншому. Чудо наче «змушує» повірити в людину, яка це чудо здійснює. Згадаймо одну з трьох спокус на пустелі, коли диявол пропонує Ісусові зробити якесь чудо — тобто явно проявити свою Божу силу, і тоді в Нього увірують, отже, отримають спасіння, а саме це і є найбільшим прагненням Ісуса Христа: дати вічне щастя кожній людині. Тому для Ісуса та спокуса і була сильною. Бачимо, що на пустелі Господь віддаляє цю спокусу (див. Мт 4, 6-7) кажучи: «Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого». Отже, вимагання, очікування від Бога чуда, аби лише увірувати в Нього — це спокушання Бога.
Не довіряючи Ісусові як пророку, вони вимагають від Нього чуда: мовляв, маєш довести, що Ти справжній, що ти воістину Божий посланець, а ми потім ще подумаємо, чи будемо Тебе слухати, чи ні.
Нам інколи здається, що було би легше, якби в певних ситуаціях нашого життя Бог здійснив саме те, про що ми просимо: оздоровив чиюсь дочку, дав роботу безробітному, звільнив від наркоманії, і ми б одразу були щасливими… Проте приниження людської особи — не в наявності страждання у житті людини (бідності, хвороби тощо), але у відсутності свобідної волі. І ось коли переді мною станеться чудо — тоді я вже насправді примушений вірити в Бога, у мене забрали свободу вибору, мою духовну свободу. Я вже примушений любити, довіряти… Бог не хоче такого приниження людського духу — забрати вільний вибір, тому уникає цієї спокуси. Отак Ісус не може робити чудес у своїй батьківщині, інакше б це було духовним насильством над вільною волею цих людей.
Бог дуже сильно любить нас, дуже хоче нас бачити у своєму Небесному Царстві. Він приготував там для нас місця, для своїх синів і дочок. Але ніколи не буде нас змушувати прийняти свою любов — саме тому, що любить нас більше, ніж ми могли б собі уявити.
фінансово.
Щиро дякуємо!
