Вийти з тіні смоківниці

Роздуми над Словом Божим на 5 січня

Йн 1, 43 – 51

Коли Филип зустрів Натанаїла і почав говорити йому про Ісуса — того, про кого писав Мойсей і пророки, — Натанаїл сидів у тіні смоківниці. Можемо не звернути уваги на цю деталь. Можна подумати, що це просто якесь літературне забарвлення. Можливо… Біблійні автори, думаю, також мали право звертати увагу на пейзаж. Але у Святому Писанні навіть опис пейзажу є натхненним і має спасенне значення для нас.

“ Натанаїл у тіні смоківного дерева – це певна життєва позиція, життєва ситуація, яка є в моєму житті, коли я не стою перед Господом

Смоківне дерево – символ чогось (речей, осіб, занять), які закривають переді мною Ісуса, закривають переді мною правду про Бога і про мене самого. Пригадаймо, що саме в тіні цього дерева стався первородний гріх. Коли наші прабатьки згрішили і правда про власну наготу стала незносною, вони прикрилися листям смоківниці: “Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси”.

Приховування правди перед собою є першим із захисних механізмів людини.

Пригадаймо також інший фрагмент Євангелія, коли наш Господь прокляв фігове дерево, бо не знайшов плодів на ньому, лише саме ЛИСТЯ. Листя — образ того, що зовнішнє, чим можна прикритися, за чим можна сховатися, щось, що робить враження успіху, ефекту, а плодів – жодних.

Натанаїл у тіні смоківного дерева — це певна життєва позиція, життєва ситуація, яка є в моєму житті, коли я не стою перед Господом (коли ще не зустрів Спасителя, або коли внаслідок гріха уникаю Його).

«Чи може бути щось доброго з Назарета?»

Натанаїл не довіряє іншим, знеохочений власним життям, мабуть також знеохочений часом собою. Його позиція наповнена життєвою нудьгою. Думаю, що він ледве волік ноги, коли пішов за Филипом побачити Вчителя з Назарета. Щоб краще виглядати перед собою і зберегти себе перед прикрою правдою, найкраще все звалити на інших: погані дороги, бо держава винна; злий, бо робота така; не вмію чогось – освіта погана, умов немає; тощо. Натомість про Бога написано: “Ти любиш правду в серці і в глибині душі мудрости мене навчаєш” (Пс 51, 8). Іншими словами, нашого Отця Небесного більше цікавить те, що я приховую, ніж те, що показую. Уявіть собі людину, яка тримає перед вами квіти, а одну руку тримає за спиною. Що нас більше зацікавить??? Думаю, відповідь очевидна.

Филип (який вже декілька годин був учнем Ісуса) своєю поставою показує дуже важливу місію і покликання учня Христового — випроваджувати когось із тіні смоківного дерева у тінь Ісуса: з життя, яке було приховуванням правди, до Того, хто сам є Дорогою, Правдою і Життям. Ставши перед Ісусом, Натанаїл відкрив правду також про себе:

“Побачив Ісус Натанаїла, який ішов до Нього”: твоє пізнання Бога починається саме з того, що це Він побачив тебе, звернув на тебе увагу.

“Ось справжній ізраїльтянин, у якому немає підступу!” — Коли Ісус назвав Натанаїла справжнім ізраїльтянином, правдивим ізраїльтянином? Коли той наближався до Нього. Коли ти наближаєшся до Бога, тоді стаєш правдивим. Ти правдивий тоді, коли стаєш перед Богом — пізнаєш себе, але також пізнаєш Бога.

“Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізрáїля!” Натанаїл, ставши перед Богом, пізнав, ким він є насправді — справжнім ізраїльтянином. Пізнав себе так, як Його бачить Бог. Можливо на Натанаїла ніхто не дивився такими очима. Пізнавши себе, Натанаїл пізнав Бога і Його любов: Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізрáїля!