Погляд

5 єресей сучасних християн

13 Лютого 2018, 13:36 8120 Олександр Бучковський

Кажуть, що все нове — це добре забуте старе і що історія має здатність повторюватися.

Отож, якщо подивитися на всі основні сучасні помилки, то з ними мали справу ще християни перших століть та Отці Церкви. По суті, змінилася лиш форма єресей, а їхня суть залишилася попередньою. Тому, можливо, у якомусь із типів впізнаєте себе. Я це вже зробив.

 

1.Маніхейство

Секта маніхейців з ІІІ століття вважала, що світ ділиться на дві сторони: добру духовну і злу матеріальну. Тому для них усе тілесне походило від диявола і вважалося гріховним. Хоч це і синкретична релігія, яка вважала своїм авторитетом і Будду, і Заратустру, — вона досить сильно вплинула на сучасне християнство. Адже для багатьох католиків слово «секс» асоціюється з гріхом і непристойністю. Бабуся моєї знайомої заборонила їй відвідувати дошлюбні зустрічі, бо почула, що там говорять про статеве виховання. Дехто з-поза Церкви досі думає, що у католиків, як і в СРСР, немає сексу, а навіть якщо і є, то з цього щоразу сповідаються. Зазвичай це питання у сім’ях не обговорюють, тож рано (це як правило) чи пізно діти про це дізнаються на вулиці, від однолітків чи в інтернеті.

Але наша статевість — це безперечно дар Божий. Вона — не наслідок первородного гріха. Навпаки, її викривлення, пожадання очей, думки і  тіла є слідом падіння наших праотців. Не лише чоловік чи жінка створені на подобу Бога, але це вони спільно відображають образ Всевишнього, який від початку є сопричастям Осіб Пресвятої Трійці. Тому св.Йоан Павло ІІ порівнював у своїй теології тіла єдність чоловіка і жінки з сопричастям осіб, що на подружньому вівтарі прославляють Бога, який приходить і дає початок новому життю. Тому Церква не сприймає жодного варіанту нешлюбних сексуальних стосунків, бо це те ж саме, що негідно приймати Святе Причастя. Змушувати Бога приходити туди, де Він не давав свого благословення і не хоче бути. Тобто секс у подружжі це не образа Бога, а спосіб Його прославити. Це відновлення Союзу, який був укладений чоловіком і жінкою, які вже не двоє, але одне у Христі.

У духовному житті такі миряни зневажливо ставляться до своїх безпосередніх обов’язків у подружжі чи батьківстві, зосереджуючись виключно на духовних вправах. У їхньому житті панує безлад, ніби Христос не прийшов у тілі (Йн 1, 1-9). Вони переконані, що священикам гроші ні до чого, бо ті мають  харчуватися виключно духовною їжею.

 

2.Пелагіанство

Пелагій навчав, що Христос є лише прикладом для наслідування, певним ідеалом для наступних поколінь. А первородний гріх стосувався лише Адама і Єви і ми не беремо у ньому участі. Тобто люди народжуються добрими і можуть спастися лише завдяки своїм зусиллям та вчинкам, а благодать є лише необов’язковим додатком.

На жаль, ці погляди досить міцно укріпилися у церковному середовищі, навіть серед священиків. Нещодавно я був на одній конференції, і більшість ораторів, навіть із числа кліру, говорили виключно про християнські  цінності, ідеали, які варто втілювати у життя, щоб суспільство стало кращим. Було дуже багато сказано про мораль, чесноти, Україну — але дуже мало про Христа. Натомість жодного разу в Біблії Спаситель не згадував про цінності. Натомість постійно навчав про віру, відносини з Отцем, Божу Любов, прощення гріхів, спасіння та обіцяного Духа. Спочатку йшла керигма, що варто покаятися, бо Царство Боже близько, потім катехиза у притчах, а потім уже з цього випливали добрі вчинки та стиль життя нової людини. Натомість у проповідях досі панує моралізм. І Євангеліє з Доброї Новини, що Бог тебе любить і прагне твого спасіння, перетворюється у Закон, який тебе засуджує, бо ти не вмієш так жити і любити, як Христос. Дехто навіть каже, що треба стати добрим, і тоді Бог буде добрим до нас. Але «цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого — примирення за гріхи наші» (1Йн 4, 9-10).

Натомість сучасне пелагіанство зводить християнство до культури і моральних цінностей без Христа. Просякнуті таким духом священики і єпископи свої проповіді перетворюють на плани соціальних акцій, говорять про благодійність, але не згадують про керигму і потребу спасіння. Церква, яка не проголошує Господа Ісуса, стає некомерційною організацією чи товариством за релігійними  інтересами. У ній панує культ минущості, а вчинки оцінюються з точки зору панівної людської моралі, а не Євангелії. Наприклад, приймаються, ба навіть ставляться за приклад перелюбні стосунки, і одностатеві відносини, якщо там виконуються певні зобов’язання та панує «стабільність». А найбільшим злом вважаються суспільні гріхи: корупція і забруднення клімату. Натомість забувається, що гріх ранить людську душу навіть тоді, коли всі його вважають нормою і «добрим» учинком.

Натомість роль благодаті чудово показує читання з минулої неділі, коли у Старому Завіті Закон і священики лише вказували на проказу гріха і його наслідки — самотність. Натомість Христос у Новому Завіті загоює рани і посилає до священика, який вже має бути свідком Божого Милосердя.  

 

3.Гностицизм

Гностики вважали, що спасіння відкриває пізнання певних таємних знань, прихованих від людини. Тобто отримане Об’явлення було тільки частиною або неповною картиною Божественної правди. Сьогоднішніми гностиками є, з одного боку, прихильники різноманітних об’явлень (ніби Біблії недостатньо для пізнання Бога), а з іншого боку — католицькі ліберали та модерністи, які не заперечують Божественного Об’явлення, але вважають, що Дух має привести їх до ще іншої, якоїсь нової істини, яка була закрита у попередніх віках. Принаймні до ІІ Ватиканського Собору. Такі теологи торочать про «зміну парадигми», нову герменевтику, свіже розуміння одвічної правди тощо.

Гностики взагалі не знають, куди заведе їх пошук знань, але що для  них характерне — вони ненаситні у бажанні знати чи розуміти щось нове. Для них немає нічого стабільного і незмінного, бо те, що є правдою сьогодні, може виявитися лише частиною істини завтра.

По суті, гностицизм переродився у раціоналізм, коли знання, а не Бог, визначає хід і суть існування. А його мірилом є кожна окрема людина. Тому першим раціоналістом був ніхто інший, як Мартін Лютер, який, відкривши Біблію і зрозумівши прочитане, як міг, подав своє трактування за істину, нібито це він цю Біблію написав. І кожний наступний реформатор чи засновник нової «Церкви» говорив, що це йому і виключно йому Господь об’явив істинне значення Писання і він володіє повнотою прихованого від інших знання. І щоб спастися, треба пізнати його погляди, бо це вони, а не Апостольське вчення, збережене у Католицькій Церкві, приведе його адептів до Спасіння.

У духовному аспекті прихильники гностичних поглядів вважають: щоб мати віру та спастися, достатньо прочитати Катехизм та вивчити напам’ять католицькі догмати. Тоді як папа Бенедикт XVI у Кракові говорив, що віра — це не лише знання, але й відносини з Особою, яка є Правдою, — з Ісусом Христом.

 

4.Монтанізм

Монтан (ІІ століття) і його послідовники вважав себе наділеним даром пророцтва, який говорить від імені Святого Духа. Цим він ставив себе вище за церковну ієрархію і брав під сумнів завершеність канонів Святого Письма. Також встановлював жорсткий культ власної особи.

Серед прихильників цієї секти панувала ідея останніх часів і швидкого кінця світу. Були поширені екстази, дари мов, різноманітні зцілення та чудеса. Я думаю, що не треба уточнювати, кого цей пункт стосується. Нині, як гриби, множаться різноманітні пророки, апостоли, цілителі, які отримують одкровення з неба про швидкий кінець світу, мають надприродні здібності та незвичні дари. Досить згадати про одного самозванця, який напророкував кінець світу у 1844 році… Як розумієте, цього не сталося, але це не завадило іншим сказати, що то була «репетиція» пришестя, що його ніхто не помітив. До сих пір серед його прихильників поширена теза про «Велике розчарування». Тоді як Христос ясно і недвозначно сказав, що « коли вам хтось тоді скаже: Ось тут Христос, — абож: Глянь, онде! — то не вірте. Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних. Ви ж зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь» (Лк 13, 22-23). І можна такі приклади наводити без кінця, навіть і серед католиків. І мова тут не про Віднову у Святому Духові чи курс «Альфа». Бо дух монтанізму полягає не в наявності надзвичайних дарів чи знаків, але у ставленні себе над Церквою. Проте кожний дар підлягає розпізнанню та має служити будуванню спільноти.  

У духовності це проявляється як пошук виключно чогось надзвичайного. Як часто буває, що збираються численні натовпи, коли приїжджає якийсь стигматик чи харизматичка, — а наступної неділі храми буквально порожні. Але прагнення чудес і знаків говорить не про наявність віри, а про її відсутність. «Тоді вони йому: Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що вчиниш?» (Йн 6,30). Такі людям потрібні сенсації і задоволення своєї цікавості, а не Бог і спасіння. Їм не важливо, куди йти — у церкву чи на шоу: головне, щоб було цікаво і давало порцію духовного адреналіну та відчуття, що ти особливий і вибраний.

 

5.Донатизм

Донатисти були ригористами перших століть. Вони були переконані, що немає шляхів повернення для тих християн, які під час переслідування у страхові за власне життя зреклися віри і тепер, покаявшись, хочуть повернутися у лоно Церкви. Для них Спільнота мала бути лише для «чистих» і святих, а Таїнства — дійсні, коли їх звершував безгрішний священик. До речі, ці погляди досить актуальні у світлі недавнього скандалу в Запоріжжі, коли одна конфесія відмовляє у дійсності таїнств (за умови, що там збережене апостольське спадкоємство) іншій. Адже донатисти так само вважали, що Таїнства недійсні поза видимими структурами Церкви і що треба заново уділяти Хрещення тим, які були охрещені поза їхньою сектою.

Серед католиків також немало таких духовних донатистів, які з косим оком дивляться на колишніх грішників, що знову починають ходити до церкви, або комуністів, які навернулися і стали віруючими. Такий тип людей вважає, що лише вони гідні Божої Любові, бо не вчиняли смертних гріхів і вистояли під час переслідування. Так вони стають подібними до фарисея, який возносився над митарем. Натомість набагато гіршим за будь-який гріх є засудження, бо ставиш себе на місце Бога і вважаєш, що маєш право судити інших. Боронь Боже для таких парафіян побачити священика, який згрішив! Вони одразу його або каменують, або перестануть ходити до храму, нібито через його руки вже не діє Господь. Вони б, якби їхня воля, повиривали весь кукіль на полі, навіть жертвуючи пшеницею, та засудили б самого Христа, який прощає Петра після зради. Для них характерний «синдром старшого брата», який бачить лише слабкість ближнього, а не любов і милість Небесного Отця.

Недарма Римська Церква осудила донатистів як єретиків, які хоч і знають букву християнського вчення, але їм незрозумілий дух прощення та милосердя для тих, що каються і чинять покуту. Але це не означає ставитися поблажливо до тих, які продовжують жити у гріхах, нібито це частина християнського ідеалу, а навіть більше — вимагають для себе Причастя і певних преференцій. Церква завжди навчала, що це не вона, а ми самі й наш гріх відділяє нас від Христа і Його Містичного Тіла. Тим самим втрачається зв’язок зі спільнотою та братами. І якщо Бог завжди приймає блудного сина, який хоче повернутися додому, — то лише завдяки тому, що блудний син стає у правді й покорі та просить милосердя: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватися твоїм сином» (Лк 15,21).

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: