Роздуми над Словом Божим на І неділю Великого Посту, рік Б
Євангеліє від св. Марка — найкоротше з чотирьох. Там найкоротший опис перебування Ісуса на пустелі, порівняно з іншими синоптичними Євангеліями. Апостол Марко не перераховує спокус, які пережив Ісус наприкінці посту в пустелі, а вказує на дещо інше.
Слова Євангеліста про те, що Ісус перебував серед звірів, відсилають нас до первинної гармонії людини в Едемському саду. Людина перебувала в гармонії з Богом і з довколишнім матеріальним світом. Марко ніби нагадує нам, що Едемський сад є образом щастя, в якому жила, людина перед гріхопадінням.
Коли Ісус іде на пустелю, це нам нагадує про вигнання людини з Едемського саду. Справді, це було катастрофою: людина з місця радості, щастя, миру, місця, де нічого не бракувало і вона не страждала й не повинна була вмирати, — була вигнана внаслідок свого поганого вибору. В якомусь сенсі людина замість квітучого зеленого саду опинилась на пустелі, яка несе страждання і смерть.
Завжди, коли ми стикаємося з стражданням, різними труднощами і проблемами в цьому світі, то в глибині серця відчуваємо біль і смуток Адама з Євою, коли вони були вигнані з Райського саду. Ми мусимо сказати собі правду: на землі ми не в раю, і ніколи його тут не буде. Ми часто заглушаємо біль і смуток вигнання з раю радощами цього життя, вчимося полегшувати страждання хворим, намагаємося зробити працю легшою і шукаємо первинної гармонії з довкіллям. Хоча забуваємо, що причина втрати цієї гармонії — це втрата не матеріального добра, але єдності з Богом через гріх.
Ісус іде в пустелю, бо Його веде Святий Дух: не тільки як на місце випробування, не тільки для того, щоб дати нам приклад посту і молитви, й навіть не тільки для того, щоб дати нам сміливість протистояти спокусі. У Марка я вбачаю ще інший сенс: Він іде забрати нас із пустелі зруйнованого гріхом світу, повернути Адама і Єву з пустелі до місця щастя. Доказом цього є те, що стається відразу після повернення Ісуса з пустелі: «…проповідував Боже Євангеліє. Він казав: Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» (Мк 1,15).
Великій Піст — це вихід на пустелю, повернення до правди про себе, про цей світ. Ми часто не хочемо бачити страждання і браку гармонії в цьому світі, ховаємося від болю, якого зазнаємо в цьому світі, й інколи вже вибудовуємо в своїх думках ілюзію, ніби в цьому житті можливо знайти повноту щастя і гармонії. Мовляв, достатньо лише трошки попрацювати, розсунути перешкоди, що стоять у нас на шляху, — і все буде! Ми потрапляємо в ілюзію, ніби в деяких багатих країнах можливе щастя;ніби можливо відмежуватися від горя й біди, які існують в інших землях.Нас голод в Африці не стосується, нас війни на Ближньому Сході не стосуються… Проте це все — ілюзія, в яку нам хочеться вірити. Вихід на пустелю — це ніщо інше як вийти до правди про себе і про світ, який нас оточує. Зняти з цього світу маску, фасад, який вибудовує для нього цивілізація, зазирнути під цю маску. Реальний вигляд світу страшний, але правдивий. І ми не зможемо прийти до Царства Божого, якщо не побачимо правди про цей світ, зранений гріхом.
40 днів символізують усе наше життя. Переживання правди про себе, що на ділі ти є одним із вигнаних з раю, і правди про світ, що він не Едем, а пустеля, куди ми потрапили. Переживання цієї правди з Ісусом у пустелі допоможе нам не тільки прийняти страждання і біль у нашому житті, але й прийняти Боже Царство. Бо навіщо нам Царство Боже, поки ми носимо в собі ілюзію, ніби цей світ прекрасний і досконалий?…
фінансово.
Щиро дякуємо!
