Периферія належить до «ДНК християнина» і є горизонтом, до якого Церква повинна прямувати, щоб себе віднайти.
Такою була провідна думка о. Жозе Толентіно Мендонси, проповідника духовних вправ для Папи Франциска та членів Римської курії, під час пообідньої конференції 22 лютого 2018 року.
Свої роздуми священик розпочав від дещо перефразованого запитання з книги Буття: «А де є наш брат?» За цієї нагоди він заохотив «дивитись добре розплющеними очима на реальність світу, яка є навколо нас», і шукати «свого брата» серед бідних та останніх у цьому світі.
Отець Жозе підкреслив: зрозуміти, де центр, а де периферія, допомагає саме доступ до води, тобто незаперечне право людської особи. Як уже наголошував Папа Франциск в енцикліці «Laudato si’» та підтвердили міжнародні організації, понад 2 мільярди людей не мають вільного доступу до питної води. Мова про велику кількість людей, чиї потреби вимагають від нас особливої культури поведінки, яка є діаметрально протилежною до «культури відкинення» та соціальної нерівності. Якщо багаті народи дозволяють собі марно розтрачувати ресурси, в той же час інші змушені жити у нужді й нестатках.
У цьому контексті Церква не повинна боятися бути пророчою та виходити на периферії світу. Учень Ісуса має свідомо включатися в цей процес, зокрема тому, що сам Спаситель це «людина з периферії». Христос не був громадянином могутньої Римської імперії та не належав до юдейської еліти, Він народився на периферії. Тому Він звертає свою увагу саме на периферії, повертаючи гідність хворим, одержимим, бідним, чужинцям та грішникам.
Реколекціоніст наголосив, що периферія вписана в «ДНК християнина» та наближає до його головного контексту і центру його місії. Вона є незамінним ключем його духовної та екзистенціальної герменевтики. В усі епохи периферія була привілейованим місцем, де можна зустріти Ісуса Христа.
Християнин, за своєю природою, це «периферійна дійсність». У цьому можна переконатися, зокрема, там, де центри міст стали місцями бюрократичної та комерційної діяльності й «вітриною минулого» для туристів, у той час як життя християнського проекту здійснюється на периферіях, де часто Церква навіть не є присутньою. Тому для Церкви периферія це горизонт, а не проблема; місце, куди вона може вийти поза себе та віднайти себе.
Рішення на користь периферії не є лише наказом милосердної любові, але історичною та географічною мобілізацією, яка дозволяє зустрітися з тим, чим було і є християнство. «Також і периферії Церкви відчувають спрагу, спрагу бути вислуханими», — наголосив проповідник, нагадуючи слова святого Йоана Золотоустого: не відмежовувати таїнство вівтаря від таїнства брата, таїнства Євхаристії від таїнства убогого.
На завершення конференції о. Жозе звернув увагу на те, що йдеться не лише про економічну периферію. Саме тому слід обійняти людство, і навіть якщо ми не спроможні витерти сльози нашого ближнього, то можемо простягнути йому «хустинку» й сказати: «Я тут, ти не самотній». Тому периферії це не тільки фізичні місця, але також внутрішні пункти нашого існування, місця душі, які потребують нашої присутності.
Темою заключної конференції, виголошеної вранці 23 лютого були Блаженства та стиль життя християн і Церкви. Вона базувалася на євангельському уривку про Блаженства, записані святим Матеєм. Вони відображають стиль життя самого Ісуса, до чого Господь заохочує кожного з нас.
Проповідник підкреслив, що Блаженства це більше ніж закон. Вони представляють собою «екзистенціальне покликання» людини, вказуючи на мистецтво жити тут і тепер. Проте вони вказують також і на горизонт есхатологічної повноти, до якої ми прямуємо.
Однак, якщо добре приглянутись, то ці Блаженства є також автопортретом Ісуса Христа, ключем до розуміння Його життя. Адже Він був убогий духом, лагідний та милосердний, спраглий миру та голодний справедливості, здатний приймати усіх. Тому без вагань можемо сказати, що Блаженства є образом Ісуса, який Він нам постійно об’являє та викарбовує у нашому серці. Цей Його образ має бути для нас прикладом на шляху нашого духовного переображення.
«Божим прагненням є зробити, щоб Його створіння жили життям Блаженств», — підкреслив о.Жозе. Для здійснення цього прагнення Господь спасає наше життя любов’ю та беззастережною довірою. Саме таким є Його метод, і це є Блаженством, що нас спасає. Це велике здивування, викликане Божою любов’ю, допомагає нам наново розпочати наш шлях; це Боже прагнення вириває нас із неволі, в яку ми загнали наше життя.
Тому нам не треба «християнства виживання» і «католицтва утримання». Бо справжній християнин, справжня спільнота вірних не можуть жити лише з думкою про виживання. Є потреба молодої та закоханої душі, яка живиться радістю пошуку й відкриттів, ризикує та виходить назустріч братам і сестрам сучасності й майбутнього, яка живе в довірливому та прихованому молитовному діалозі з Господом.
Найгірше, що може статися з християнином, — це відчувати «насиченість Богом». Натомість блаженними є ті, які голодні та спраглі Бога. Завдання віри — нє наситити й заспокоїти нашу спрагу Бога, але збільшувати її, робити наше прагнення Бога ще сильнішим.
На закінчення проповідник вказав: Пречиста Діва Марія є Вчителькою та прикладом для Церкви, що прямує вперед. Її діалог із Богом під час Благовіщення був щирим, без надмірних емоцій, без сумнівів, але повний беззастережної довіри і, відповідаючи на Її «так», Господь спасає нас, ні на що не зважаючи.
Стиль життя Пресвятої Богородиці має бути для Церкви прикладом для наслідування: Марія гостинна, вміє слухати, відкрита на життя, щира перед Богом, готова до більшого служіння. Без Марії, як наголосив наприкінці реколекціоніст, Церква ризикує стати «нелюдяною», перетворитись на «функціональну», на «гарячкову фабрику, що нездатна зупинитись».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
