Почути, вислухати, зрозуміти

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІІ тижня Великого Посту

Один старець сказав: «Всемогутній дав нам двоє вух і лише один рот для того, щоб ми говорили удвічі менше, ніж слухаємо».

Заповідь, любові, яку Ісус називає найбільшою, починається із заклику «Слухай, Ізраїлю!»

Варто зауважити, що те, як ми когось слухаємо — або навпаки, не слухаємо, — є добрим критерієм для визначення, кого ми справді любимо чи не любимо. Яка ж велика різниця між матір’ю, яка своїй п’ятирічній дитині говорить, що та має зробити, щось наказує, — і тією матір’ю, яка з цікавістю вчувається і вслуховується в переживання своєї дитини… Яка велика різниця між чоловіком, який вміє вислухати свою дружину, намагається її зрозуміти, — і тим, який сам постійно їй звіщає свою волю! Яка різниця між керівником народу, який дослухається до потреб своїх громадян, і тим, хто байдужій до людей. І в нашому житті бувають таки моменти, коли ми сподіваємося, що хтось нас вислухає і  зрозуміє.

А тепер подумаймо про те, що Господь, Всемогутній, Господь Єдиний, Господь наш Творець, — що Він теж прагне, аби ми Його зрозуміли…

В цьому заклику «Слухай, Ізраїлю», можна сміло поставити своє ім’я, замість імені, яким Господь називає вибраний народ. Відтак, для тебе Господь вже не є далеким, але Кимось, із Ким ти можеш і маєш побудувати найближчі, найміцніші відносини.

Ми ніколи не будемо добрими виконавцями Божих заповідей, волі Божої, поки не переживемо таємницю Божої любові до себе особисто: Господь любить тебе, і Він прагне, щоб ти теж дарував Йому свою любов. Господь чекає, аби ти — так, саме ти — Його почув, вислухав і захотів Його зрозуміти…