Папа Франциск, як Єпископ Рима, дає приклад вищим настоятелям усієї Церкви, як вони мають поводитися, коли усвідомлять помилку, або тим більше нечесність в оцінюванні сексуальних зловживань стосовно неповнолітніх.
Так відгукнувся відомий польський єзуїт о. Юзеф Авґустин на лист Папи Франциска до чилійських єпископів. Повний зміст цього листа знаного душпастиря-мораліста надає Wiara.
Лист Папи Франциска до єпископів Чилі відбився широкою луною у світових медіях та глибоко зворушив віруючих. Святіший Отець цілком однозначно визнав свою серйозну помилку в оцінці та розгляді ситуації в чилійській Церкві через брак ретельної та зваженої інформації. Він зізнався у тому, що своєю помилкою зранив жертв, які домагалися справедливості й визнання своєї кривди.
«Прошу про вибачення всіх, кого я образив, і сподіваюся зробити це особисто, найближчими тижнями». Ці слова — це вираження глибокої покори, скрухи та приниження. Багаторазове повторювання Папою слів, що він є грішником, як бачимо, це не пуста фраза, а вираження його віри. Ми б могли сказати, цитуючи спів Exultet, який лунає під час Великоднього надвечір’я: Felix culpa — «щаслива провина». Тому що таким чином Папа Франциск, як Єпископ Рима, дає приклад усім вищим настоятелям цілої Церкви, як вони мають поводитися, коли усвідомлять свою помилку, або тим більше хоч найменшу нечесність в оцінці тих тяжких злочинів, якими є сексуальне зловживання духовенства щодо неповнолітніх.
Найперша проблема Церкви — це не її гріхи, а фальсифікація, маскування та захищання гріха, які бувають людськими інтересами, пораненою пихою або ще страхом утратити хорошу думку про себе чи свою владу. Звинувачення жертв і роблення вигляду, ніби то вони винні, — ось великий гріх людей Церкви.
Глибина болю й сорому, про які говорить Папа Франциск, випливають із глибини усвідомлення кривди, яку ці негідні вчинки заподіюють дітям. Їхнє життя — як каже Папа Франциск — залишається «обкраденим», позбавленим невинності, а їхні життя — «розіп’яте». Це пронизлива метафора у контексті Великодньої Таємниці, яку ми зараз споминаємо.
Позиція Святішого Отця щодо помилки, яку він сам скоїв «в оцінці та усвідомленні ситуації» випадків педофілії серед духовенства в Чилі стає для ієрархії Церкви взірцем та мірою. Своєю позицією Папа викриває всю нашу стриманість, обережність, двозначні та відносні пояснення, коли ми говоримо про цю проблему на нашому власному подвір’ячку.
Знаменна річ, що в листі до єпископів Чилі Папа не звинувачує єпископа, якого неслушно захищав і який — як можна здогадуватися — ввів його у помилку, як і інших осіб, може, співвинних в обмані. Він не згадує самого злочинця, а говорить виключно про власну провину. Таким чином він відділяє свою помилку від помилок інших людей. Тому що кожен відповідає за власні помилки та гріхи.
Біль і сором, виражені в листі, єднаються із вдячністю до тих, хто «супроводжував його у внутрішній мандрівці останніх тижнів», а особливо папським делегатам, висланим до Чилі для дослідження справи (архиєпископ Шіклуна, о. Фарнос), та жертвам, які старалися зустрітися з папськими посланцями. Особливим чином Папа висловлює вдячність жертвам, які відкрили перед делегатами свої зранені душі.
Папські перепросини — це не рефлекс, не емоційна реакція. Вони були підготовлені ґрунтованим дослідженням справи, широкими консультаціями, ретельним юридичним аналізом. Папа пише, що ознайомився із понад двома тисячами сторінок документа, результату праці ватиканських візитаторів у Чилі. Гідний підкреслення також той факт, що Франциск оцінив професіоналізм своїх висланців та водночас їхню делікатність у дослідженні питання сексуальних зловживань духовенства щодо неповнолітніх. Він також належно оцінив те, що всі, включно з журналістами, уникли «медіального цирку», який ширить неспокій серед вірних, а над усе — збільшує страждання самих жертв.
Святіший Отець у листі до єпископів Чилі також закликає до молитви і братерства, аби ці травматичні події у лоні Церкви, якими є сексуальні зловживання духовних осіб щодо неповнолітніх, не стали причиною суму й розпачу, але були — завдяки Божому Милосердю — викликом до внутрішнього протистояння та боротьби за нову відкритість на дію Божої благодаті й на прощення, «нагодою повернути в Церкві довіру, порушену нашими помилками та гріхами». Тільки таким способом люди, принижені тяжкою кривдою, про яку ми говоримо, їхні сім’ї та вірні Церкви можуть отримати зцілення ран, віднайти великодню радість і мир та заново відкривати гідність дітей Божих.
фінансово.
Щиро дякуємо!
