Технології

Привіт, синдроме втрачених можливостей!

17 Квітня 2018, 17:20 2176

«Я пощу, лайкаю і шерю – отже, я існую», — десь такий лейтмотив має цифрова ера.

Не маєш акаунта у Facebook та Instagram? То тебе немає в принципі. А якщо є — ти у великій халепі. Дослідження показують, що ще 2013-го третина користувачів соцмереж гортали свої сторінки новин, щойно прокинувшись; а сьогодні абсолютна більшість людей із синдромом втрачених можливостей страждають на нещастя.

 

Океан можливостей, у якому… тонеш

Facebook рекомендує безліч подій, про які без нього ми б, скоріш за все, так ніколи й не дізналися. Часто вони відбуваються одночасно. Очі розбігаються від пропонованого багатства, і ти автоматично тиснеш «цікавлюся».

Часто трапляється так, що пропускаєш їх усі, тому що запрацювався на роботі. У підсумку почуваєшся невдахою, бо ж там стільки всього цікавого!

Оп! Втрачена можливість. А я мушу сидіти тут, смертельно нудьгувати. І цьому вже є назва: FOMO, the fear of missing out, або ж синдром втрачених можливостей. Це соціокультурний феномен, пов’язаний із використанням соціальних мереж.

Дослідження вказують на те, що великий вибір насправді робить нас нещасними

Саме тому успішні підприємці часто звужують свій гардероб до кількох комплектів однакового одягу, аби щоразу не робити вибір, адже він — неважливо, дрібний чи значний — вимагає певної затрати сил.

 

Лайкни, ну будь ласка

Ми залежні від визнання. Тільки тепер, у форматі онлайн, це стало схожим на одержимість.

Недарма Facebook показує фото значно більшій кількості людей, ніж звичайний текстовий пост. У середньому 10% друзів якось та й відреагують на оновлене фото профілю.

Звісно, ця доза ендорфінів змушує дедалі частіше публікувати самоклаци у мережі; а тим часом таку поведінку вже кваліфікують як психічний розлад.

Все б нічого, та часом ми зі шкіри пнемося, щоб  побудувати свій особистий бренд у соціальних мережах.

Що це означає?

Ми намагаємося видати своє життя за те, яким воно не є. Публікуємо фото й відео з подій, які додають нам крутості. Публікуємо фото з конференцій, подорожей, дорогих ресторанів. Все для того, щоб видаватися кращими, ніж інші.

Та є й інший бік медалі.

 

Усі живуть яскравим життям, а я — невдаха

Заходиш в Instagram, гортаєш десятки сторіз. Люди відпочивають, розважаються, подорожують. Діляться знімками з яскравих заходів, на які ти просто не зміг би потрапити, хоч трісни.

Ми не завжди усвідомлюємо, але це робить нас нещасними.

Ми бачимо у своїй стрічці десятки відфільтрованих фото людей у чудовій формі. І на рівні підсвідомості це змушує нас гірше сприймати себе. Ми ж порівнюємо себе з ними!

 

«Зайду на секундочку» — і години як не було

Віртуальна реальність захоплює. Ми втрачаємо відчуття часу щоразу, коли вже на рівні рефлексу клацаємо на іконку Facebook.

Ось з’явилася нова цікава стаття, гріх не прочитати.

А тут ось друг обурюється сервісом, як не підтримати? Залишаєш коментар, продовжуєш гортати.

Знайомий запитує пораду, вирішуєш допомогти словом.

І все це в робочий час.

Закрив вкладку, твердо вирішив зайнятися справами, але ж ні — вже за лічені хвилини ти отримуєш сповіщення, бо хтось іще лайкнув або прокоментував допис, до якого ти щойно доклав власних п’ять копійок. І рука знову тягнеться підтримати дискусію.

Якщо розгорається сварка — робочого дня як не було.

 

Чи існує світло в кінці тунелю?

Я пишу це все не для того, щоби моралізувати: мовляв, усе погано, подивися на себе, невдахо. Я ж і сама така, залежу від віртуальної соціальності. Проте розумію, що вихід є.

Якщо частіше запитувати себе, «що я роблю цієї миті?», усвідомити проблему — це вже пройти півшляху до її вирішення.

Можна собі встановити час, коли заходиш у соцмережі.

Налаштувати стрічку так, щоб там було тільки найпотрібніше.

Вимкнути сповіщення на телефоні.

Використовувати мережу для планування зустрічей офлайн.

Ніхто не каже, що буде легко. Але це може зробити нас щасливішими, доки синдром втрачених можливостей не накрив із головою.

Аліна Боднар, журналістка, редакторка, правозахисниця,
проектна менеджерка у ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив»,
спеціально для УП.Життя

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: