Хто не смиренний, до того Бог не прийде

Роздуми над Словом Божим на четвер IV Великоднього тижня

Посланець добре виконує своє завдання, лише коли точно передає волю того, хто його послав. Ісус нагадує нам те, що й так здається очевидним. Однак у справах духовних людина легко виходить за межі своєї компетенції. Якщо урядовець більше вимагає від громадян, ніж це йому дозволяє закон, він стає порушником закону.

Знаємо приказку, яка каже: чеснота завжди знаходиться посередині. Смирення означає знати межу своєї компетенції, межу своїх сил і можливостей. Смирення не означає самоприниження, але означає перебувати в межах своїх можливостей і компетенції. Якщо я бачу край своїм можливостям, я вмітиму відрізняти те, що зробив у житті сам, від того, що вчинила в мені Божа благодать.

На жаль, люди — особливо ті, хто став на шлях духовної досконалості, — на певному етапі зростання починають легко приписували собі заслуги, які здійснила в їхній душі дія Божої благодаті. Відтак вони хворіють на гординю і марнославство. Їхнє серце не може прийняти Бога чи Божого посланця, оскільки воно вже зайняте іншим богом.

Прийняти Господа може лише людина смиренна, тобто та, яка добре знає свої межі. Нещодавно я сповідав літню жінку, яка ділилася зі мною, що мала видіння Ісуса, який кликав її до себе; вона думала, що вже невдовзі має померти. Під час розмови з нею я зауважив, що вона багато сил віддала Церкві, але ніколи цим не хвалилася, отож сказав їй: «Це Господь об’являється душам смиренним, бо прагне в цих душах знайти відпочинок. Він прагнув більшого з’єднання з Вашою душею, бо Він має вподобання в простих і смиренних душах».

Адже «хто приймає того, кого Я пошлю, — Мене приймає, а хто Мене приймає — приймає й Того, хто Мене послав».