Неймовірно — не-йму(маю)-віри

Чимало з нас спотикаються на останньому реченні Символу віри: вірю у воскресіння плоті, життя вічне. Що стоїть за цією істиною віри?

Коли афіняни почули від св.Павла про воскресіння – одні його висміяли, а інші, йдучи собі геть, казали: «Послухаємо про це іншим разом» (пор. Діян 17,32). Причина лежить, імовірно, в уявленнях (поняттях),  які Новий Завіт перейняв із ранньоюдейської апокаліптики і які потім століттями переймало без підправлень церковне передання (як і християнське мистецтво): а саме, що «останнього дня» (підсумкового, останнього=остаточного) нашого відліку часу, коли Господь відкрито прийде на землю вдруге, відкриватимуться гроби, а останки всіх померлих будуть наново оживлені, так що всі люди зможуть зібратися перед лицем Христа Судді, який «зачитає їм вирок, хто на що заслужив».

Однак чимало вірних, а також більшість теологів переконані, що ми можемо також уявити собі воскресіння інакше, ніж у рамках цієї масивної тілесно-реалістичної моделі, і при цьому нічого не втратити з обов’язкового сенсу нашої віри. І сьогодні значно сильніше підкреслюється ЄДНІСТЬ тіла й душі в людині, причому так само і стосовно повноти життя у Бога. А це означає: ми віримо, що по смерті кожна людина «з тілом і душею», а отже – з усім, що в ній людського та з усією строкатою історією свого життя, з усім, що вона переживала і вистраждала, що зробила або чому не дала ради, – з усім оцим вона стане лице в лице з Божою любов’ю, перед воскреслим Ісусом Христом.

Тіло у цьому контексті – точнісінько як у Євхаристії, коли ми приймаємо ТІЛО Христа (власне кажучи, Воскреслого), – то не біологічний організм зі шкірою, м’язами та кістками, а те, що св.Павло називає «пневматичним» (духовним) «Тілом воскресіння» (пор. 1Кор 15,44). [Автор не згадує Євхаристійні чуда, говорить виключно про Гостію. – Прим. пер.] У процесі воскресіння буде «збережене» все те з нашого земного життя, з нашої минулої тілесності та її пізнання і щастя, любові й радості, – що у Бога має значення для спасіння людини.

Коронний доказ

Із незаперечною силою тут може виникнути питання про джерела упевненості у воскресінні Ісуса. Так, доступна віруючим база джерел недостатня для того, щоби мати об’єктивну впевненість у цьому питанні Ми можемо тільки ствердити факт, що існує віра у воскресіння. Навіть розповіді про порожній гріб не містять у собі вирішальної вказівки, що тілесне воскресіння насправді відбулося. Наприклад: порожній гріб можна пояснити перенесенням тіла в інше місце. Ісус же був тимчасово похований Йосипом Ариматейським. Розповіді про порожній гріб можуть бути також наслідком «віри воскресіння»: Ісус об’явився своїм учням, і ця подія обростала щораз то новими подробицями.

Воскресіння Ісуса неможливо довести. Однак же, дуже серйозно схиляти до замислення може – після того, як минуло дві тисячі років, – факт існування Церкви, який безсумнівно є своєрідним коронним доказом на користь воскресіння. Свідками воскресіння є незліченні тлуми людей, які завдяки своїй вірі у Воскреслого отримали міць і відвагу формувати власне життя: вони стали кваліфікованими свідками воскресіння Ісуса. Що точно було причиною «віри воскресіння» – ми не знаємо, можемо тільки непорушно вірити в цей елемент.

Подією важливішою, ніж історично недоступний факт, є питання: що саме ВІРА у воскресіння означає сьогодні для нас? Ісус із Назарета помер, як кожна людина. Але Дух Божий, якого Він проголошував і який у Ньому жив, – живе й надалі. І тому Його прихильники сприймають Його навіть дві-тисячі-якогось року по Його смерті як постійно Живого і йдуть за Ним. Убивці Ісуса зробили мертвим тільки Його тіло. Попри це, Його Дух діє далі. Вірити у воскресіння Ісуса означає ще й те, що існує нове, вічне життя. Від самого воскресіння християни мають надію, що по смерті життя не згасає, а допіру починається. Провина, страждання і смерть не мають остаточного слова.

Порожній гріб

Християни вірять у воскресіння Ісуса. Ісус і сам вірив у своє воскресіння. Без Великодня Він був би тільки такою собі історичною постаттю. Однак для християн Він є постаттю часів нинішніх і прийдешніх: Він – Господь своєї Церкви, Представник людей, який сидить по правиці Отця, Син Божий, який прийде знову, щоби доповнити (=зробити повним) еон Божого панування.

А між тим, у питанні воскресіння ми стикаємося з сумнівами у самих біблійних розповідях, так ніби об’явлення Наставника були чистісінькою марою. Це щирість – чи стратегія? Зізнаймося: напевно нам було би легше, якби ми не мали сумнівів у цьому моменті, не було в нас жодного скептицизму, якби не залишалося місця ні на які питання. Однак ця позиція була би нещирою. Самі Ісусові учні не могли увірувати – не йняли віри – в те, що сталося: померлий Ісус знову живе, дає бачити себе у славі Бога. Великодні розповіді не вичищено спеціально, вони прості й точні. Це гра відкритими картами. Ті описи та розповіді показують, як же важко було первісній християнській спільноті вкласти у свою свідомість, побороти нерозуміння і прийняти віру воскресіння. І тому по нинішній день ці оповідання приймаються з тверезим задоволенням.

Спитаймо одразу: гріб був порожній, чи ці слова потрібно сприймати тільки символічно? Відповідаємо: порожній гріб є символом тілесного воскресіння. Але якби він був «тільки» символом, то не міг би в такому разі стати ніяким знаком віри; християнська віра завжди має справу з конкретною історією. У нас вочевидь є певні труднощі з тим, щоби знайти природне пояснення порожнього гробу. Однак хто замислиться над цим глибше, той дійде висновку, що «природне» пояснення цього феномену є взагалі неможливим. Можливим може бути єдино лише Боже витлумачення: що Син Божий переступив межі смерті, оскільки Бог ніколи не дозволяє, аби Його праведники були приречені на знищення.

Жінки, які недільного ранку поспішають раненько до могили, в якій учора спочив Господь, знаходять – згідно з євангельськими описами – насамперед порожній гріб. Питання: чому їхні свідчення не було достовірне, чому учні пропустили їх повз вуха як жіночі теревені? Ось два приводи: оскільки то були жінки – тобто істоти загалом легковірні, які швидко впадають в істерику; а ще тому, що вони розповідали щось неймовірне. «З гробу ще ніхто не повертався», так каже здоровий глузд і так вчить усезагальний досвід. Однак віра бачить глибше. Богу подяка, що справа не завершилася на скептицизмові чоловіків щодо великоднього послання жінок! В іншому разі ми б не могли читати про цю новину в Новому Завіті.

Питання

Поставмо собі наступне запитання: чому Євангелісти не описують перебігу воскресіння? Фактично, Євангелія інформують, що гріб Ісуса знайдено порожнім і що Ісус об’явився грону учнів. Однак ніде не описано самого воскресіння. Ситуація змінюється лише пізніше, в апокрифах. Чому? Тому що воскресіння виходить поза історичні рамки, а людям розповідати можна тільки про те, що сталося або могло статися в історії. Великодні оповіді Нового Завіту не є байками, вони становлять початкові свідчення про неймовірну подію.

Нас інтригує факт, що учні не впізнали Воскреслого. Чому? Хіба ж Він так змінився? Те, що учням справляє труднощі ідентифікація, що вони мають справу безпосередньо з Воскреслим Ісусом, – становить провідний мотив великодніх Євангелій. Марія Магдалина спершу прийняла Його за садівника; апостоли гадали, що бачать привид; учням з Емауса видалося, що до них долучився незнайомий подорожній, мандрівний грек. Причина цього замішання криється не в тій обставині, що Ісус якимось чином маскувався чи сильно змінився; вона означає факт, що немає нікого такого, як той Ісус. Оскільки сценарій приховує в собі неймовірну подію: що воскрес Той, хто насправді помер.

Святий Лука дуже виразно описує тілесний вимір воскресіння. На очах апостолів Ісус вживає їжу. Чому Він так робить? Лука в усьому своєму Євангелії дуже виразно підкреслює тілесність Ісуса, Його фізичну присутність. Ісус не присутній «духом», Він стає перед людьми з душею і тілом. Ця позиція не змінюється через Його воскресіння з мертвих. Ісус залишається собою в кожній п’яді. Однак Він змушений – як каже Лука – продемонструвати себе перед учнями, які не ймуть віри, що щось таке могло статися насправді. І звідси – своєрідна тілесність у представленні реальності. В акті воскресіння Лука сильно підкреслив один основоположний момент: Ісус постав із мертвих як цілісна людина.

Привертає до себе увагу ще один нюанс. Питання: чому у великодній розповіді у св.Йоана Марія Магдалина не могла торкнутися Ісуса? Точніше кажучи: у тому саду Магдалина ще, власне, не зустріла Ісуса Воскреслого, а тільки Ісуса, який постає з мертвих. Він ще перебував на шляху до Отця. На цьому шляху Він був дуже близько біля Марії: звертався до Неї на ім’я; ситуація подібна до хрещення. Він висушує її сльози, хоча ще перебуває на шляху до свого Отця. І це створює деяку дистанцію: «Не торкайся Мене!» – в цьому криється підстава для факту, що воскресіння Ісуса фактично зараз здійснюється: для спасіння всіх людей, також і Марії Магдалини. Піднісшися до Отця, Ісус може в числі своїх об’явлень як Воскреслого навіть Томі запропонувати торкнутися ран, завданих Йому під час тортур, якщо той інакше не спроможен увірувати.

Смерть після воскресіння

Наприкінці насувається питання конклюзивного (підсумкового) характеру: що має говоріння про Воскресіння до Старого Завіту? Ми кажемо: «Воскрес у третій день, згідно з Писанням». Це формулювання міститься у найстаршому сповіданні християнської віри. У Новому Завіті Старий читається очима Ісуса. А в такому разі це є – як у сильних шарах і течіях юдаїзму – сповіданням віри в єдиного Бога, який воскрешає померлих. Віра у воскресіння, над якою роздумують з позицій історії релігії, у Старому Завіті з’являється доволі пізно. Більше підтримується надія на справедливість для жертв, яким на цьому світі неможливо було допомогти. По стороні цих жертв стає Ісус.

Хоч би як там було: Ісус постав із мертвих – а смерть залишається й надалі та збирає далі свої жнива. Як можна витримати гостре напруження поміж вірою та людським досвідом геєни? Ну то дивіться: Ісус не обіцяв, що смерті вже більше не буде, ані страждання, ані мук. Він натомість обіцяв, що Бог є близько в момент помирання, у стражданні, в безнадійних ситуаціях. І заради цієї нескінченої близькості Ісус жертвує себе без остатку. Він не постав із мертвих заради того, щоби спастися, – але щоби спасати нас.

Переклад CREDO за о.Альфонс Юзеф Сковронек, Deon