Документи

Підсумковий документ молоді, вручений Папі: «Ми хочемо справжньої Церкви!»

01 Травня 2018, 08:49 2154 КАІ

Молодь прагне бачити Церкву, яка є живим свідченням власного вчення та справжнім свідком на шляху до святості; яка вміє зізнаватися в помилках і просити про вибачення.

Молоді люди очікують такої постави від лідерів у Церкві — духовенства, богопосвячених і мирян. Усвідомлення, що свідки віри — справжні і чутливі, дозволяє молоді бути повністю такою само. Це не провадить до порушення душпастирської рівноваги, а надихає молодих на шляху до святості, — так пише молодь з усього світу у своєму підсумковому передсинодальному документі, що був підготовлений у березні в Римі. Папі Франциску його вручили 25 березня, на Вербну Неділю.

 

«Молоді люди, віра і розпізнання покликання»

 

Синод єпископів, XV звичайна асамблея
Підсумковий документ
Рим, 19-24 березня 2018

 

Вступ

Молоді люди стикаються нині з безліччю зовнішніх та внутрішніх викликів і можливостей, багато з яких специфічні через індивідуальну обумовленість, а деякі — спільні для всіх континентів. У цьому світлі є доконечним, аби Церква проаналізувала те, як вона бачить молодь і як її залучає, аби бути дієвим, важливим і життєдайним провідником у житті.

Цей документ— об’єднана платформа, що служить вираженням деяких наших роздумів та досвідів. Варто зазначити, що тут представлено роздуми молодих людей ХХІ століття, які походять із різних релігійних та культурних кіл. Маючи це на увазі, Церква повинна сприймати ці висновки не як емпіричний аналіз якогось періоду з минулого, але радше як вираження того, в якому місці ми перебуваємо нині, куди прямуємо, і як вказівку того, що вона має зробити, ідучи вперед.

Важливо на самому початку пояснити критерії цього документа. Він не має бути теологічним науковим трактатом ані встановлювати нове вчення Церкви. Це радше висловлювання, яке представляє специфічні дійсності, переконання та досвід молодих людей з усього світу. Цей документ скерований до синодальних Отців. Він має бути для єпископів своєрідним компасом, що служить повнішому розумінню молоді; має бути допомогою, що вказує напрям під час уже близького Синоду єпископів на тему «Молодь, віра і розпізнання покликання», що відбудеться у жовтні 2018 року. Суттєво, щоб описаний досвід був сприйнятий і зрозумілий у співвідношенні з різними контекстами, в яких нині живуть молоді люди.

Представлені роздуми становлять плід зустрічі понад 300 молодих представників із цілого світу, які зібралися в Римі 19-24 березня 2018 року на інавгураційній Передсинодальній зустрічі молоді, а також 15 тисяч молодих людей, які висловлювалися у групах на Фейсбуку.

Цей документ є підсумком внеску всіх учасників і спирається на працю 20 мовних груп і 6 груп, утворених у соцмережах. Він є одним із кількох джерел інформації, які посприяють постанню Instrumentum laboris на Синод єпископів у 2018 році. Ми сподіваємося, що Церква, а також інші інституції, зможуть черпати знання з передсинодальної зустрічі та слухати голос молоді.

На цій підставі ми можемо просуватися вперед у роз’ясненні з відкритістю та вірою того, в якому місці перебуває нині молода людина, де вона себе бачить стосовно інших і як ми, як Церква, можемо найкраще супроводити молодих людей на шляху глибшого розуміння їх самих та їхнього місця у світі.

 

І частина

Виклики і можливості молодих людей у нинішньому світі

 

1.Формування особистості

Молоді люди намагаються знайти сенс власного існування, шукаючи спільнот, що підтримують, підносять на дусі, автентичні й доступні, які будуть їх зміцнювати. Ми цінуємо середовища, які сприяють розвиткові особистості, а саме сім’ю, яка посідає привілейовану позицію. В багатьох частинах світу роль старших людей та повага до своїх предків становлять важливі чинники у формуванні особистості молодої людини. Однак це не всюди так, оскільки у деяких місцях традиційна модель сім’ї втрачає значення. Це провадить також і до страждання молодих людей. Дехто відвертається від сімейних традицій, бажаючи бути оригінальнішим за те, що вони розцінюють як «застрягле у минулому» та «застаріле». З другого боку, в деяких частинах світу молодь шукає власної самоідентифікації через вкорінення у сімейні традиції та прагнення бути вірною тому, яким чином була вихована.

Тому Церква повинна більше підтримувати сім’ї та їх формацію. Особливо важливо це в країнах, де немає свободи слова, а молоді люди (головно неповнолітні) не можуть ходити до храму і через те формовані у вірі вдома, своїми батьками.

Суттєвим чинником для формування особистості є відчуття приналежності. В цьому контексті суспільне виключення призводить до втрати почуття власної цінності й самоідентифікації. Це стосується багатьох молодих. У державах Близького Сходу багато молодих людей відчувають примус, пов’язаний зі зміною сповідуваної релігії, аби набути схвалення ровесників та панівної культури довкола них. Болісно відчувають це іммігрантські спільноти в Європі, над якими висить тягар суспільного виключення та примус відкинення власної культурної ідентичності й асиміляції у панівній культурі. Це сфера діяльності, в якій Церква повинна, відповідаючи на це питання, формувати й гарантувати простір для зцілення родин і показувати, що в ньому є місце для кожного.

Варто зазначити, що молода людина формує свою ідентичність через зовнішній вплив та приналежність до специфічних груп, товариств і рухів, які активно діють також і поза Церквою. Інколи парафії перестають бути місцями, що єднають. Ми цінуємо також роль вихователів і друзів, наприклад, таких, як лідери молодіжних груп, які можуть стати добрим прикладом. Ми шукаємо привабливих, цілісних і справжніх зразків для наслідування. Ми потребуємо раціональних і критичних пояснень складних питань — спрощених відповідей нам замало.

Дехто нині вважає, що релігія це справа приватна. Інколи ми маємо враження, що те, що святе, ніби відділене від нашого щоденного життя. Церква не раз постає як надміру сувора і часто асоціюється з надмірним моралізаторством. Інколи тяжко подолати у Церкві логіку ствердження «так було завжди». Ми потребуємо Церкви сердечної та милосердної, яка знає свої корені й спадщину і яка любить усіх людей, навіть тих, що не відповідають видимим нормам. Чимало тих, хто шукає спокійного життя, зрештою присвячують себе альтернативним філософіям або досвідам.

Іншими ключовими просторами, в яких ми, молоді, шукаємо приналежності, є групи — наприклад, у соцмережах, кола друзів та знайомих зі школи, а також суспільні середовища, в яких ми перебуваємо. Це все місця, де ми проводимо більшість часу. Наші школи рідко навчають нас розвивати критичне мислення.

До вирішальних моментів для розвитку нашої самоідентифікації належать: вибір напрямку навчання, фаху, релігійних переконань, відкривання нашої сексуальності та здійснення життєвих виборів.

Наступний чинник, який впливає на форму і формування нашої самоідентифікації та особистості, це досвід, пов’язаний із Церквою. Молоді люди насправді виражають зацікавленість що такими темами, як сексуальність, узалежнення, невдалі подружжя і розбиті сім’ї, — так і суспільними проблемами ширшого масштабу, наприклад: організованою злочинністю, торгівлею людьми, насильством, корупцією, експлуатацію, феміцидом, різними формами переслідувань та деградацією довкілля. Це привід для серйозного занепокоєння чутливих суспільств в усьому світі. Нас лякає факт, що у країнах більшості з нас наявна нестабільна суспільна, політична чи економічна ситуація.

У нашій борні з цими викликами ми потребуємо прийняття, доброзичливості, милосердя й ніжності з боку Церкви — зарівно як інституції, так і спільноти віруючих людей.

 

2.Стосунки з іншими людьми

Молоді люди шукають сенсу в світі дуже складному і порізненому. Аби подолати відмінності й поділи, ми справді маємо доступ до нових можливостей, але їх використання відбувається в різних реаліях і неоднаковою мірою. Багато молодих призвичаїлися сприймати різнорідність як багатство — плюралістичний світ для них є шансом. Мультикультурність створює потенціал для творення простору діалогу й толерантності. Ми цінуємо в нашому глобалізованому світі різнорідність думок і повагу до думки інших та свободу слова. Однак усе ще бажаємо зберігати свою культурну самоідентифікацію та уникати уніформізму й культури відкинення. Ми не повинні боятися різнорідності, а радше маємо святкувати відмінності, які роблять кожного з нас винятковим. Інколи ми почуваємося виключеними через те, що ми — християни у середовищах, ворожих до релігії. Ми усвідомлюємо, що нам потрібно зустрітися з самими собою та з іншими людьми, аби утворювати глибокі зв’язки.

В деяких країнах християнство — це релігія меншини. Держави з християнськими коренями мають сьогодні тенденцію до поступового відкидання Церкви й релігії. Дехто з молоді пробує знайти сенс віри у щоразу сильніше секуляризованому суспільстві, яке нападає на свободу совісті та віросповідання. Різні прояви расизму зачіпають молодь у багатьох частинах світу. Церква надалі має можливість запропонувати молодим людям іншу «дорогу» життя; але нерідко поле діяльності обмежене складними суспільними рамками.

Через це і молоді люди також часто мають труднощі з тим, щоби почути Добру Новину. Це чітко видно у місцях, де напруження поміж групами людей дуже поширені, попри загальне сприйняття різнорідності. Особливу увагу треба присвятити нашим братам і сестрам у вірі по всьому світу, які зазнають переслідувань. Ми пам’ятаємо про наші християнські корені у крові мучеників, а молячись про припинення усіляких переслідувань, ми водночас вдячні за їхнє свідчення віри у світі. Крім того, все ще немає зобов’язувальної згоди щодо прийняття мігрантів та біженців, ані — насамперед — щодо причин цього явища. Діється так попри визнання загального заклику до турботи про гідність кожної людської особи.

У глобалізованому та міжрелігійному світі Церква повинна не тільки презентувати, але також на підставі вже наявних теологічних вказівок опрацювати мирний і конструктивний діалог із людьми різних конфесій і традицій.

 

3.Молоді люди і майбутнє

Молоді люди мріють про безпеку, стабільність і сповнення. Багато хто сподівається на краще майбутнє для своїх сімей. У багатьох частинах світу це означає пошуки фізичної безпеки; в інших полягає радше на знайденні доброї праці чи конкретного стилю життя. Поширеним на всіх континентах є прагнення знайти місце, до якого можна належати.

Ми вбачаємо шанс великих можливостей у суспільстві, яке є цілісним і яке нам довіряє. Ми прагнемо, аби нас слухали. Ми хочемо бути не тільки глядачами, але й активними учасниками суспільного життя. Ми шукаємо Церкви, яка допоможе нам відкрити наше покликання, в кожному його вимірі. Крім того, на жаль, не всі з нас вірять, що святості досягти можливо і що вона становить шлях до щастя. Ми прагнемо оживити почуття спільноти, яке приведе нас до почуття приналежності.

Чимало конкретних клопотів чинять наше життя складним. Багато молодих людей по‑різному страждають від зазнаних травм. Багато хто вражений тягарем психічної хвороби та фізичної неповносправності. Треба, щоб Церква більше нас підтримувала і надавала місця, де зможе супроводжувати нас у поверненні до здоров’я. У деяких частинах світу єдиний шлях для гарантування майбутнього — це вища освіта або непомірна праця. Попри те, що це загальноприйнятий стандарт, молодь не завжди має таку можливість, з огляду на різні ситуації, в яких опиняється. Цей поширений погляд результативно впливає на наше розуміння праці. Окрім цієї дійсності, молодь хоче підкреслити своєрідну гідність праці. Інколи ми повністю полишаємо наші мрії. Ми занадто боїмося і тому деякі з нас уже перестали мріяти. Суспільно-економічний тиск не раз велить молоді позбутися надій. Інколи ми навіть не маємо можливості мріяти.

Через це молодь хоче включитися у розв’язання питань суспільної справедливості в наші часи. Ми шукаємо можливостей могти будувати ліпший світ. Із цього погляду католицьке суспільне вчення становить особливе інформаційне знаряддя для молодих католиків, які відкривають своє покликання саме в цій царині. Ми хочемо світу, в якому панує мир, світу, який єднає інтегральну екологію зі врівноваженою глобальною економікою. Молодь, яка живе у нестабільних регіонах світу, повних загроз, сподівається і очікує на конкретні кроки з боку уряду і суспільства, які зрештою приведуть до кінця війни і корупції, а також порушать питання кліматичних змін, соціальної нерівності та безпеки. Важливо відзначити, що, без огляду на контекст походження, нас єднає спільне, вроджене прагнення до вищих ідеалів: миру, любові, довіри, свободи і справедливості.

Молодь мріє про ліпше життя, однак багато хто з нас змушений до еміграції в пошуках кращого економічного та екологічного становища. Вони прагнуть миру і їх особливо приваблює «міф Заходу», який творять медіа. Молоді африканці мріють про самостійну помісну Церкву, яка б не мусила приймати допомогу, що провадить у бік залежності, але яка була би для свого суспільства життєдайним простором. Попри численні війни та окремі вибухи насильства, молоді все ще мають надію. Тим часом у західних країнах мрії молодих людей зосереджуються на особистому розвиткові та самореалізації.

У багатьох місцях очевидною є виразна прірва між прагненнями молодих людей та їхньою здатністю приймати довготермінові рішення.

 

4.Стосунок до технологій

Говорячи про технології, треба розрізнити подвійність їх застосування. Справді бо, досягнення сучасних технологій значущим чином впливають на покращення нашого життя; але треба вміти розсудливо ними користуватися. Так, як з усім, так само й легковажне використання технологічних винаходів може мати негативні наслідки. І тоді як в одних випадках технологія покращила людські контакти, так у багатьох інших випадках вона набрала форми залежності, заступаючи собою стосунки з іншою людиною, ба навіть із Богом. Попри це, не раз технологія є невід’ємним елементом життя молодих людей і має бути сприйнята саме як така. Парадокс, що в деяких державах технологія, а особливо інтернет, доступна легко, тоді як бракує якнайбільш основних харчів та послуг.

Не можна применшувати впливу соцмереж на життя молодих людей. Ці медіа стали суттєвим елементом їхньої самоідентифікації та способу життя. Цифрове середовище має нині великий потенціал єднати людей, без огляду на географічні дистанції, що їх розділяють. Можна обмінюватися інформацією, ідеалами, цінностями та спільними інтересами. Доступ до цифрових пристроїв навчання відкриває освітні можливості для молоді, яка живе у віддалених місцях, і робить так, що знання лежить на відстані простягненої руки.

Негативна сторона технології відкривається, коли вона провадить до розвитку деяких поганих навичок. Ця небезпека проявляється у відосібненості, лінощах, пустці та переситі. Чітко видно, що молоді люди в усьому світі жадібно користуються медіазасобами. Попри те, що ми живемо у гіпертісному світі, молоді люди обмежуються до спілкування тільки з тими, хто до них подібний. Бракує простору та можливостей для зустрічі відмінностей. Культура мас-медій надалі справляє величезний вплив на життя та ідеали молодих людей. Разом із приходом соцмереж з’явилися нові виклики, пов’язані з тим, до якого рівня медіавиробництво має владу над життям молоді.

Молодь часто має схильність проявляти у віртуальному світі інші види поведінки, ніж у позаінтернетній дійсності. Тому потрібно формувати молодих людей у сфері того, як жити у цифровому просторі. Стосунки з іншими в інтернеті можуть ставати «нелюдськими». Віртуальний простір чинить нас сліпими на вразливість іншої людини та відбирає в нас можливість замислитися над самими собою. Такі проблеми, як порнографія, порушують у молодої людини сприйняття людської сексуальності. Використовувана таким чином технологія творить оманливу паралельну реальність, яка знецінює гідність людської особи.

Наступні загрози — це, зокрема, втрата самоідентифікації, пов’язана з фальшивим образом особи, віртуальне творення особистості й відсторонення від суспільства. Крім того, до довготермінових загроз можна зарахувати утрату пам’яті, культури і креативності перед лицем моментального доступу до інформації та зниження концентрації, пов’язане з розсіяннями. На додачу, варто згадати про питання культури і диктатури вигляду.

Дискусія на тему технологій не обмежується виключно інтернетом. У царині біоетики виділяються виклики та загрози, пов’язані з питаннями захисту людського життя на всіх його етапах. Винахід штучного інтелекту і нових технологій, таких як робототехніка й автоматизація, створюють тільки ризик утрати праці для людей, які належать до класу трудівників. Технологія може порушувати людську гідність, якщо її використовувати незгідно з сумлінням і розважливістю, і коли при її використанні забувають про людину.

Стосовно технології у нас є дві конкретні пропозиції. По‑перше, розпочавши діалог із молодими людьми, Церква повинна поглиблювати своє розуміння технології та завдяки цьому супроводжувати нас у розпізнаванні того, як нею користуватися. Навіть більше, Церква повинна поглянути на технологію — зокрема на інтернет — як на родючу ниву для діла Нової Євангелізації. Висновки з цих роздумів повинні набрати формального характеру шляхом видання офіційного церковного документа. По‑друге, Церква повинна порушити питання повсюдно поширеної кризи, викликаної порнографією, включно з використанням дітей в інтернеті, та кібернасильства і їхнього впливу на нашу людську природу.

 

5.Пошуки сенсу життя

На питання: «Який сенс твого життя?» багато молодих неспроможні дати відповідь. Вони не завжди бачать зв’язок між життям і трансценденцією. Молоді люди, які перестали довіряти інституціям та відпали від організованих релігійних спільнот, не вважають себе «релігійними людьми». Однак вони відкриті на духовну сферу.

Чимало хто вболіває над тим, що молоді люди рідко шукають відповідей на питання про сенс життя у контексті віри та Церкви. У різних місцях світу молодь поєднує сенс життя з працею та особистим успіхом. Труднощі та брак стабільності в цих сферах викликають почуття розгубленості й неспокою. Багато молоді мігрує у пошуках хорошого місця праці. Інші, з огляду на економічну нестабільність, покидають свої сім’ї та культури.

Помічено, що навіть коли молодь запитує про сенс життя, це не завжди означає те, що вона готова рішуче ввірити себе Ісусові або Церкві. Релігія сьогодні вже не розглядається як головний напрям, у якому молода людина шукає сенсу, оскільки нині молодь часто керується у напрямку сучасних течій та ідеологій. Афери, приписувані Церкві — що справжні, що гадані, — впливають на довіру молоді до Церкви і традиційних інституцій, які вона представляє.

Церква може відіграти вирішальну роль, гарантуючи, що молоді люди не будуть зіпхнуті на узбіччя, але будуть прийняті. Так стається коли ми прагнемо підкреслити гідність жінок, зарівно у Церкві та в суспільстві. Загальну проблему становить нині факт, що жінки надалі не мають рівних позицій. Це стосується також і сфери Церкви. З одного боку, ми маємо прекрасні приклади жінок, які служать у спільнотах богопосвяченого життя, та світських лідерок. Однак з другого боку, ці взірці далеко не завжди видні для молодих жінок. Постає ключове питання: в яких сферах у Церкві та в суспільстві жінки можуть розвиватися? Церква може порушити ці питання у справжній дискусії та з відкритістю до різних ідей та досвідів.

Серед молодих людей, як у Церкві, так і поза нею, часто існують розбіжності щодо того, як розуміти вчення Церкви стосовно суперечливих на сьогодні питань, таких як контрацепція, аборти, гомосексуалізм, вільні зв’язки, подружжя і сприйняття священства у різних церковних реаліях. Варто зауважити, що ці теми є предметом дискусії та полеміки молодих людей незалежно від ступеню їхніх знань про позицію Церкви у цих питаннях. У підсумку молодь може хотіти, аби Церква змінила своє вчення, або ж, принаймні, хотіти повнішого пояснення та глибшої формації у розумінні цих питань. Попри те, що тривають внутрішні дебати, молоді католики, які у своїх переконаннях не погоджуються з офіційним ученням Церкви, надалі хочуть залишатися її частиною. Багато молодих католиків приймають учення Церкви, яке для них є джерелом радості. Вони не тільки прагнуть, аби Церква була вірна своєму вченню попри непопулярність, але й також аби вона його проголошувала через поглиблене повчання.

У глобальному підході можна сказати, що ставлення людини до сакральної сфери — складне. Християнство часто сприймається як релікт із минувшини, його цінність і значення для нашого життя незрозумілі. Тим часом у деяких суспільствах, де щоденне життя зосереджене довкола релігії, сфера sacrum перебуває на першому місці. Стосовно азіатської дійсності, сенс життя може асоціюватися з філософами Сходу.

Зрештою, багато з нас прагнуть пізнати Ісуса, але нам часто тяжко усвідомити, що то Він сам є джерелом правди про нас, а людина остаточно відкриває себе у стосунках із Ним. Тому молоді люди прагнуть автентичних свідків — чоловіків та жінок, які з ентузіазмом виражають свою віру та стосунки з Ісусом, заохочуючи тим самим інших наблизитися до Ісуса, пізнати Його і полюбити.

 

ІІ частина

Віра і покликання, розпізнання і супровід

 

Супровід молодих людей на їхніх шляхах віри і розпізнання — це однаковою мірою як радість, так і святий обов’язок. Сильніше за абстрактні теологічні розмови до молодих промовляє «література життя». Свідомо й відкрито вони включаються у справи світу і Церкви. Тому важливо зрозуміти, як молоді люди сприймають віру і покликання, а також із якими викликами вони борються у процесі розпізнання.

 

6.Молоді люди та Ісус

Стосунки молодих людей з Ісусом такі різнорідні, як і сама молодь по всьому світу. Багато молодих людей пізнали Ісуса і мають стосунки з Ним як своїм Спасителем та Сином Божим. Окрім того, молоді люди часто наближаються до Ісуса через Його Матір, Марію. Деякі молоді люди не мають реального зв’язку з Ісусом, але вбачають у Ньому морального керівника і хорошу людину. Чимало хто бачить в Ісусі історичну постать із конкретної епохи та культури, яка не відіграє ролі в їхньому житті. Інші, своєю чергою, вважають Його кимсь відірваним від людського досвіду, а цю дистанцію, на їхнє переконання, поглиблює Церква. Через фальшиві образи Ісуса в деяких молодих людей Він часто для них нецікавий. Помилково сприйнятий ідеал взірцевого християнина видається пересічній людині неможливим для досягнення. Це саме стосується принципів, які визначає Церква. Тому християнство деким розглядається як недосяжний стандарт.

Шляхом до впорядкування розбіжностей довкола того, ким для молодих людей є Ісус, є повернення до Святого Письма, яке провадить до глибшого розуміння Особи Христа, Його життя і Його гуманності. Молоді люди потребують зустрічі з місією Христа, а не з тим, що вони можуть сприйняти як неможливі до виконання моральні вимоги. Вони, однак, не знають, як до цього забратися. Зустріч з Ісусом повинна плекатися в молодих, і це також роль Церкви.

 

7.Віра і Церква

Для багатьох молодих людей віра стала справою радше приватною, ніж спільнотною, а призвів до цього їхній негативний досвід, пов’язаний із Церквою. Не бракує молоді, яка має контакт із Богом на рівні виключно особистому, яка «духовна, але не релігійна», або ж має стосунки тільки з Ісусом Христом. На думку деяких молодих людей, Церква розвинула культуру зосередження на тих своїх членах, які задіяні в її інституціональному вимірі, а не на особі Христа. Інші розглядають релігійних лідерів як відірваних і скерованих більше на питання адміністративні, аніж на будування спільноти. Ще інші вважають, що Церква не має суттєвого значення. Може здаватися, ніби Церква забула, що то люди є Церквою, а не будівля. Деякі молоді мають досвід дуже близької їм Церкви, у таких місцях, як Африка, Азія і Латинська Америка, як також у вимірі різних загальносвітових рухів; є й такі молоді люди, які почуваються пов’язаними з Церквою, попри те, що не живуть Євангелієм. Почуття приналежності й родини підтримує молодих людей у їхній дорозі. Без опори, яку дає спільнота і приналежність, молодь може почуватися ізольованою перед лицем викликів. Також є багато молодих людей, які не відчувають потреби належати до спільноти Церкви і які знаходять сенс життя поза нею.

В деяких частинах світу можна, на жаль, помітити явище масового відходу молодих людей від Церкви. Розуміння причин цього є ключовим, аби рушити вперед. Молодь не пов’язана з Церквою або ж відходить від неї, оскільки зазнала байдужості, осуду і відкинення. Дехто приходить на Святу Месу, бере в ній участь, а потім виходить, не зазнавши почуття спільноти або ж сім’ї як Тіла Христового. Християни сповідують віру в живого Бога, але деякі приходять на Месу або належать до спільнот, що виглядають напівмертвими. Молодих людей приваблює радість, яка має бути розпізнавальним знаком нашої віри. Молодь прагне бачити Церкву, яка є живим свідченням свого вчення та істинним свідком на шляху до святості, з умінням визнавати помилки та просити пробачення. Молоді люди очікують такої позиції від лідерів у Церкві — духовенства, богопосвячених і мирян. Усвідомлення, що свідки віри — люди справжні й вразливі, дозволяє молодим людям бути уповні такими самими. Це не провадить до порушення душпастирської рівноваги, а надихає молодь на шляху до святості.

У багатьох випадках молодь має труднощі з тим, щоби знайти у Церкві такий простір, де   можна було активно брати участь і керувати. Молоді люди інтерпретують свій досвід Церкви як такої, де їх вважають занадто молодими та недосвідченими, аби бути лідерами, або ж ухвалювати рішення, як ніби вони тільки помилок припускаються. Молодим треба, щоб їм довіряли і дозволили керувати, щоб вони могли бути об’єктами свого власного духовного шляху. Тут не йдеться про наслідування старших, але про справжнє перейняття місії та відповідальності. Нові рухи та спільноти у Церкві це дороги, що приносять плоди, що служать не лише євангелізації молодих, але також уповноважують їх бути першими послами віри серед ровесників.

Наступним поширеним серед молоді уявленням є незрозуміла роль жінок у Церкві. Якщо молодим загалом тяжко відкрити почуття приналежності та лідерства у Церкві, то тим тяжче це для молодих жінок. Для цієї мети допоміжним було би не тільки чітке визначення Церквою ролі жінок, але також допомога молоді у її відкриванні та повнішому розумінні.

 

8.Покликання як сенс життя

Потрібне просте і ясне розуміння покликання, аби підкреслити сенс апостольства й місії, а також прагнення і натхнення, завдяки яким це поняття ближче молодим на цьому етапі їхнього життя. «Покликання» не раз представлене як абстрактне визначення, багато кому недосяжне для розуму. Молоді люди розуміють загальний сенс значення та існування з певною метою, але багато з них не знають, як поставитися до покликання як дару і заклику від Бога.

В культурі Церкви поняття «покликання» стало синонімом священства і богопосвяченого життя. Вочевидь потрібно свято виконувати ці святі покликання, але для молодої людини важливо знати, що її покликання випливає з життєвої правди, і що кожна людина має обов’язок розпізнавати, до буття ким і до чого Бог її покликує. Кожне покликання є повноцінне, і належить це підкреслювати, аби відкрити серця молодих людей на їхні можливості.

Молоді люди різних конфесій розглядають покликання як таке, що охоплює життя, любов, натхнення, місце і роль у світі, а також спосіб здійснення впливу. Поняття покликання для багатьох неясне. Звідси випливає потреба краще зрозуміти християнське покликання (священство і богопосвячене життя, мирське життя, подружжя і сім’я, роль у суспільстві тощо) та загальне покликання до святості.

 

9.Розпізнавання покликань

Розпізнавання свого покликання може бути викликом, особливо у світлі помилкового розуміння цього поняття. Однак молодь хоче за це братися. Розпізнавання покликання може бути пригодою на нашому життєвому шляху. Попри те, багато молодих людей не знають, як свідомо підійти до процесу розпізнавання. Церква, таким чином, має тут можливість допомагати молоді.

На здатність розпізнавати впливає чимало чинників, таких як Церква, культурні відмінності, вимога праці, цифрові медіа, сімейні очікування, психічне здоров’я і стан інтелекту, шум, тиск ровесників, політична ситуація, суспільство, технологія тощо. Час у тиші, споглядання вглиб себе і молитва, як також і читання Святого Письма та поглиблення самопізнання, це засоби, якими користується небагато молодих людей. Тому потрібне краще ознайомлення з цими можливостями. Розпізнаванню покликань посприяє також залученість у релігійні групи та рухи і спільноти, де мислять схоже.

Ми особливо відзначаємо виняткові виклики, з якими мають справу молоді жінки, що розпізнають своє покликання та місце у Церкві. Так само, як «fiat» Марії, сказане Божому покликові, є фундаментальним у християнському досвіді, так молоді жінки потребують нині простору, аби сказати «так» своєму покликанню. Ми заохочуємо, аби Церква поглиблювала своє розуміння ролі жінок, і в дусі любові Церкви до Марії, Матері Ісуса, зміцнювала позиції молодих жінок — як мирянок, так і богопосвячених.

 

10.Молодь і супровід

Молоді люди шукають товаришів мандрівки, прагнуть мати у своєму оточенні людей віри — чоловіків та жінок, які виражають правду і дозволяють молодим ділитися своїм розумінням віри і покликання. Ці люди не мусять бути авторитетами у вірі, так щоби їх наслідувати, але мають бути живими свідками. Вони повинні євангелізувати своїм життям. Таких людей не бракує: чи то близьких у сімейному затишку, або знайомих у місцевих середовищах, чи то мучеників, які віддають своє життя за віру.

Від провідника у вірі очікується, що він буде вірним християнином, активним у Церкві та в світі, буде постійно прагнути до святості, буде повірником, який не засуджує, активно слухатиме потреби молодих людей і відповідатиме на них, буде людиною глибоко люблячою та зрілою, знатиме свої обмеження, як і та радості й страждання, пов’язані з духовною мандрівкою.

Особливо важливою рисою провідника є вміння визнати свою людську природу — те, що він припускається помилок, і що він не бездоганна людина, а грішник, якому прощено. Інколи провідників у вірі ставлять на п’єдестал, а коли вони падають, це може мати нищівний вплив на подальшу залученість молоді в Церкві.

Провідники не повинні керувати молоддю як пасивними наслідувачами, а повинні йти разом із ними, дозволяючи їм бути активними учасниками мандрівки. Вони повинні вшанувати свободу, пов’язану з процесом розпізнавання, і гарантувати молоді знаряддя, необхідні на цьому шляху. Провідник повинен вірити цілим серцем у те, що молода людина здатна до участі в житті Церкви. Він повинен піклуватися про зерна віри в молодих людях, не очікуючи одразу плодів дії Святого Духа. Роль провідника не є і не може бути зарезервована виключно для священиків і богопосвячених. Миряни також повинні мати до цього право. Від усіх провідників очікується, що вони будуть добре сформовані, а також що вони будуть постійно докладати зусиль до особистої формації.

 

ІІІ частина

Формаційна і душпастирська діяльність Церкви

 

11.Форма Церкви

Сьогоднішні молоді люди тужать за Церквою автентичною. Особливо ієрархам Церкви ми хочемо сказати, що прагнемо, аби вони були спільнотою щирою, сердечною, чесною, відкритою, комунікативною, безпосередньою, радісною і входили у стосунки.

Церква достовірна — це така, що не боїться показати свою вразливість і піддатливість на зранення. Вона має бути щира у визнаванні зла, скоєного у минулому і зараз, оскільки її утворюють люди, які припускаються помилок. Церква повинна засудити такі вчинки, як сексуальне використання і зловживання владою та майном. Церква повинна надалі зміцнювати своє становище нульової толерантності щодо сексуального використання у своїх інституціях, а ця постава покори безсумнівно збільшить її достовірність серед людей молодих. Діючи таким чином, Церква відрізнить себе від інших інституцій і властей, яким молоді люди значною мірою вже не довіряють.

Церква тим більше привертає увагу молоді, що вкорінена в Ісусі Христі. То Христос є Правдою, яка вирізняє Церкву на тлі інших світських груп, із якими ми можемо ідентифікуватися. Тому ми також просимо, щоб Церква не припиняла проголошувати радість Євангелія, даючи себе провадити Святому Духові.

Ми прагнемо, аби Церква проголошувала Євангеліє за допомогою сучасних засобів комунікації та вираження. Молодь завжди має багато питань стосовно віри, але не хоче туманних відповідей, або ж таких, які використовують наперед заготовлені формулювання. Ми — молода Церква — просимо, щоб наші лідери говорили практичним чином про суперечливі питання, такі як гомосексуалізм і ґендер, яких молодь не сприймає як теми табу і про які вільно дискутує. Дехто розглядає Церкву як «антинаукову», тому необхідним є діалог Церкви з науковим середовищем. Тому що наука може осяювати красу сотвореного. В цьому контексті Церква повинна також потурбуватися про питання захисту довкілля, особливо ж забруднення. Ми також прагнемо бачити Церкву емпатичну, яка виходить до людей на периферіях, до переслідуваних і вбогих. Церква приваблива — це Церква, яка входить у стосунки.

 

12.Молоді лідери

Церква має включати молодих людей у свої процеси ухвалення рішень та пропонувати їм більше провідних ролей. Тут ідеться про посади на парафіяльному, дієцезіальному, державному і міжнародному рівнях, також і в Ватикані. Ми глибоко переконані, що голові стати лідерами, які можуть зростати і вчитися від старших членів Церкви, від богопосвячених та від мирян, чоловіків і жінок. Ми потребуємо формаційних програм для молодих лідерів, які служитимуть їхньому постійному розвиткові. Деякі молоді жінки відчувають, що бракує взірців жінок-лідерок у церковному просторі, а вони також прагнуть ділитися у Церкві своїм розумом та вміннями. Ми також віримо, що семінаристи і богопосвячені особи повинні мати більшу можливість супроводити молодих лідерів.

Поза інституційним ухваленням рішень, ми хочемо бути присутні у Церкві з нашою радістю, ентузіазмом та місійністю. Також ми виражаємо сильне прагнення мати значущий творчий голос. Ця креативність часто проявляється в музиці, літургії та мистецтві, але на цей момент це невикористаний потенціал, тому що креативна сторона Церкви часто підкорена її старшими членами.

Ми також прагнемо сильних спільнот, у яких молоді люди можуть ділитися своїми труднощами та свідченнями з іншими. Так уже відбувається в багатьох місцях, через мирянські ініціативи, рухи та об’єднання, але треба ще більшої підтримки, офіційної та фінансової.

Молода Церква також дивиться назовні. Молоді люди підходять із запалом до політичної, громадянської та гуманітарної діяльності. Вони прагнуть діяти саме як католики у публічному просторі, аби зробити суспільство кращим — у цілому. В усіх цих аспектах життя Церкви молодь прагне, щоб її супроводили і щоб до неї ставилися серйозно, як до повністю відповідальних членів Церкви.

 

13.Переваги місця

Ми б хотіли, аби Церква виходила до нас у тих різних місцях, де вона зараз присутня або дуже мало, або її взагалі нема. Насамперед це такі місця, як вулиці, де можна зустріти всіх. Церква повинна пробувати знайти креативні способи виходити до людей повсюди там, де вони почуваються комфортно і де провадять світське життя: у барах, кав’ярнях, парках, тренажерних залах, на стадіонах та в інших популярних культурних осередках. Також належить взяти до уваги менш доступні простори, такі як військо, місця праці та сільські території. Так само як у цих середовищах, світло віри потрібне також і в тяжких місцях, таких як дитячі притулки, лікарні, периферійні дільниці, регіони, вражені війною, в’язниці, центри ресоціалізації та дільниці публічних домів.

Хоча Церква вже виходить назустріч багатьом із нас у школах та навчальних закладах по всьому світу, але ми хочемо бачити більшу і пліднішу її присутність у цих просторах. Інвестиції у ці сфери не будуть марними, оскільки школи і виші це місця, де багато молодих людей проводять більшість часу. Крім того, це люди з різних суспільно-економічних середовищ. Багато хто з нас — вірні члени парафіяльних спільнот або різних церковних інституцій, об’єднань та організацій. Обов’язково, щоби спільнота Церкви підтримувала тих, хто активний, так аби дати їм сили й натхнення до євангелізації зовнішнього світу.

Окрім багатьох фізичних місць, Церква може також знайти людину в цифровому світі. Ми б хотіли бачити Церкву, доступну завдяки соціальним мережам та іншим цифровим просторам так, аби легше та результативніше інформувати про Церкву та її вчення, і щоби поглиблювати формацію молодої людини. Коротко кажучи, Церква повинна зустрічати нас повсюди там, де ми є: інтелектуально, емоційно, духовно, суспільно і фізично.

 

14.Цінні ініціативи

Ми тужимо за досвідом, який міг би поглибити наші стосунки з Ісусом у реальному світі. Плідна діяльність пропонує нам досвід Бога. Тому ми відповідаємо на ініціативи, які допомагають нам краще пізнавати Таїнства, молитву й літургію, так щоби правильно ділитися нашою вірою та захищати її в лаїцизованому світі. Великою цінністю для нас є Таїнства. Ми прагнемо пізнавати їх значення у нашому житті. Це стосується підготовки до подружжя, Таїнства Примирення, приготувань до хрещення дітей тощо. Оскільки бракує ясного та привабливого представлення того, що насправді нам дають Таїнства, дехто з нас приймає їх, не усвідомлюючи їхньої цінності.

До плідних ініціатив належать такі події, як ВДМ; курси та програми, що дають відповіді на запитання та надають формацію, особливо тим, хто тільки ще ступає на стежку віри; центри допомоги потребуючим; катехизи; молитовні дні та реколекції по вихідних; харизматичні ініціативи; хори та групи прославлення; паломництва; християнські спортивні ліги, парафіяльні та дієцезіальні молодіжні групи; біблійні групи; студентські душпастирства; різні релігійні додатки та різноманітні, численні рухи і товариства у Церкві.

Ми добре відповідаємо на широкомасштабні події, але не вважаємо, що всі події мусять бути аж такого розміру. Надзвичайно важливими у підтримуванні нашої віри є малі, локальні групи, в яких ми можемо ставити питання і радіти християнською спільнотою. Ці менші ініціативи у суспільних сферах можуть зменшувати дистанцію між великими церковними подіями і парафією. Збиратися разом за таких нагод — особливо важливо у тих країнах, де християн не повністю сприймають.

Суспільні й духовні аспекти церковних ініціатив можуть доповнюватися. Треба суспільної допомоги потребуючим та євангелізації людей, які борються з хворобами і залежностями, а також будування діалогу з людьми різних конфесій та різних культурних і соціально-економічних контекстів. Церква повинна завжди підтримувати ініціативи, скеровані на боротьбу з торгівлею людьми та вимушеною міграцією, як також із торгівлею наркотиками, що особливо стосується Латинської Америки.

 

15.Знаряддя

Церква повинна допасувати свою мову до звичаїв та культури молоді, так аби всі молоді люди мали змогу почути Добру Новину. Нас захоплює різнорідність у Церкві. Деякі з нас захоплюються «вогнем» сучасних харизматичних рухів, що зосереджуються на Святому Духові. Інших, своєю чергою, приваблює тиша, медитація і побожна традиційна літургія. Все це є добрим, оскільки допомагає нам молитися різними способами. Багато молодих людей із задоволенням переживають свою духовність поза Церквою. Однак Церква могла би їх залучити за використання правильних знарядь.

Мультимедіа. Інтернет дає Церкві безпрецедентну можливість євангелізації, особливо завдяки соцмережам та онлайновим відеоматеріалам. Як молоді люди, ми — представники цифрової епохи і можемо тут відіграти провідну роль. Це також прекрасна царина зустрічей і зацікавлення людей інших конфесій та невіруючих. Регулярні записи Папи Франциска — хороший приклад використання євангелізаційного потенціалу інтернету.

Досвід «річної перерви» (Gap Year). Роки служіння в різних рухах та харитативних організаціях надають молодим людям досвід місії та простору для розпізнання. Це також нагода для Церкви, аби зустріти людей інших конфесій та невіруючих.

Краса і мистецтво. Краса це універсальна цінність, а історія Церкви — це історія приваблювання та євангелізування через різні мистецькі форми, такі як музика, образотворче мистецтва, архітектура, проектування тощо. Молодих дуже приваблює і радує можливість бути творчим і повним самовираження.

Адорація, медитація і споглядання (контемпляція) — ми вдячні за контраст тиші, яку дає в традиції Церкви євхаристійна адорація та споглядальна молитва. Завдяки ним ми можемо віддалитися від постійного галасу сучасної комунікації, і саме в цьому просторі ми зустрічаємо Ісуса. В тиші можемо почути голос Бога і розпізнати Його волю стосовно нас. Чимало людей, які перебувають поза Церквою, також цінують медитацію, отож її багата культура в Церкві могла би стати помостом для цих лаїцизованих, але духовних людей.

Свідчення. Особисті історії людей Церкви становлять дієвий шлях для євангелізації, оскільки особистий досвід не підлягає дискусії. Сучасні свідки віри та свідчення християн, переслідуваних на Близькому Сході, це особливо сильні докази повноти життя, віднайденої в Церкві. Також для нас важливі історії життя святих. Вони показують нам шляхи до святості й самореалізації.

Синодальний процес. Ми глибоко зворушені тим, що ієрархи Церкви сприймають нас серйозно, і відчуваємо, що цей діалог поміж молодою і старою Церквою — животворний та плідний процес слухання. Було би великою втратою, якби цей діалог не міг бути продовжений! Культура відкритості для нас надзвичайно важлива.

На початку цієї передсинодальної зустрічі і в дусі цього діалогу Папа Франциск процитував такий фрагмент із Біблії: «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть мати видіння» (Йл 3, 1).

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
7824грн
19327грн
Потрібно зібрати
27151грн
Залишилося
6днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: