Любити Бога Божою любов’ю

Роздуми над Словом Божим на понеділок VI Великоднього тижня

Коли Ісус Христос говорить про «пізнання» себе чи Отця Небесного, ми розуміємо, що йдеться про любов. Любов як відкриття на другу особу, відхід від того, щоб міряти світ собою, своїми думками, ідеями, прагненнями, своїм досвідом, і прийняття другої особи, співвіднесення себе до її потреб. Приклад постави людини, коли вона вміє забути про себе й відкривається на іншу можемо побачити в жінці, яка переживає своє материнство. Жінка, коли стає матір’ю, чудесним чином вміє допасуватися до потреб свого немовлятка: коли дитина заплаче вночі, відразу прокидається і, напівсонна, йде її годувати, або пеленати. Коли треба її покласти спати, відкладає свій улюблений фільм і колише дитину, аби вона заснула чи заспокоїлась. Бавиться з дитиною на її рівні, залишаючись її матір’ю.

Маму цікавить усе в її дитині. Вона забуває про себе і починає наче жити для цієї людинки. Більш-менш про те саме йдеться в будь якій іншій людській любові: чи коли хлопець закохується в дівчину й ні про що не думає, лише про неї, чи в літніх батьках, які постійно сумують за своїми вже дорослими дітьми… Любов до Бога теж потребує того, щоб ми любили Його аж так, щоб забували про себе. Любов матері до дитини, хлопця до дівчини — природна; але коли йдеться про нашу любов до Бога, вона є надприродною, її дарує нам Святий Дух. Ми любимо Бога саме Божою любов’ю. Він дарує нам любов, щоб ми могли Його любити…

Однак не все що здається нам любов’ю насправді є нею.

Саме про це говорить Ісус: «Повідав Я вам те, щоб ви не зневірилися. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані Мене вони не спізнали».

Святий Йоан пояснює критерій справжньої любові до Бога у своєму апостольському листі: «Не дивуйтеся, брати [мої], коли світ вас ненавидить. Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів. А хто не любить [брата], той перебуває в смерті. Кожний, хто ненавидить свого брата, той душегуб. А ви знаєте, що жоден душегуб не має в собі вічного життя, що в ньому перебуває. З цього ми пізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми маємо класти душі за братів. А хто має багатство світу й бачить, що його брат у нестатках, та зачиняє серце своє від нього, то як може Божа любов перебувати в такому?» (1 Йн 3, 13-16). Отже маємо ясний критерій правдивої любові: лагідність і турбота до своїх ближніх. Адже сама приналежність до якоїсь конфесії чи саме знання істин віри нас ще не спасає, але як говорить св. Йоан: «Дітоньки, любімо не словом та язиком, але ділом та правдою» (1 Йн 3, 18).