Світ

«Я бачив приклад  живого Євангелія», — єп. Леон Дубравський про святкування 50-річчя Неокатехуменальної Дороги в Римі

14 Травня 2018, 15:07 1959 Ігор Богомолов

Наприкінці 1960-х років італійський священик Ріно Торреджані, почувши проголошення Доброї Новини засновниками Неокатехуменальної Дороги Франсіско (Кіко) Арґуельо і Кармен Ернандес, запросив їх до Рима. А в 1968 році в парафії свв. Канадських Мучеників народилась перша у «Вічному місті» неокатехуменальна спільнота. З нагоди 50-річчя цієї події 5 травня в Римі, на полі університету Тор Вергата (у 2000 році під час Світового Дня Молоді там проходила зустріч з Папою св. Йоаном Павлом ІІ), відбулась зустріч представників Неокатехуменальної Дороги зі Святішим Отцем Франциском.

Серед братів із 135 країн світу, що взяли в ній участь, 840 приїхало з України. В урочистому заході взяли участь єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік, єпископ-помічник цієї ж єпархії Ніл Лущак.

«Для мене це була дуже добра нагода ще раз побачити, як діє неокатехуменальна спільнота, — сказав CREDO єпископ Леон Дубравський. — Звичайно, я не протиставляю Неокатехуменальну Дорогу іншим спільнотам і рухам, які є в Католицькій Церкві. У кожного з них своя харизма. В неокатехуменальних спільнотах я бачу послух, внутрішню дисципліну, взаємну повагу, братерську любов один до одного. Свідчення братів, які я почув, яскраво свідчать про те, що Неокатехуменат дає добре виховання зрілої віри, а де добре виховання у вірі — там завжди добрі плоди. Під час перебування в Римі ми були на Літургії Євхаристії в одній зі спільнот. В ній брали участь брати з різних країн, але це не заважало нам бути в єдності. Брати з неокатехуменальних спільнот свідчать свою віру не  стільки словом, скільки самим своїм життям, втілюючи у своє повсякдення євангельські засади. На цій зустрічі я бачив приклад живого Євангелія, а нам цей приклад дуже потрібен».

Дорогою до Рима паломникам з України — майже всі їхали автобусами — довелось зупинятись в різних містах тих країн, через які пролягав їхній маршрут. І як завжди у подібних паломництвах,  їх гостинно зустрічали брати з місцевих спільнот.

«Мене найбільше вразило те, як нас приймали брати, — ділиться враженнями учасник паломництва вінничанин Костянтин Цимбалюк, І в Любляні (Словенія — Прим. авт.), де ми зупинялись на нічліг, і в Італії, в місті Чівіта-Векья, де ми мешкали під час зустрічі. Сказати “гостинно” — це нічого не сказати. Приймали, як царів, як самих дорогих людей, чекали допізна, коли деякі автобуси запізнювались».

«Дійсно, нас приймали краще, ніж найближчих родичів, — додає інший учасник Євген Грумінський. — Ми вдячні їм, але вони дякували нам за те, що ми приїхали і, таким чином дали можливість проявити гостинність».

«А ще, — сказав далі Євген, — ми відчували дух єдності, попри те, що були з різних країн. Коли ми з піснями йшли на Тор Вергата від місць паркування автобусів, групи часто змішувались. Так, в одному місці ми змішались з польською групою. І почали співати разом. Куплет польською мовою, куплет — українською. Ми разом з поляками співали польською, поляки разом з нами — українською. Для мене це промовистий знак, що Бог в стані зруйнувати ті перешкоди, що відділяють народи, в стані знищити міжнаціональну ворожнечу, упереджене ставлення до інших».

На початку  зустрічі, ще перед приїздом Святішого Отця,  Кіко Арґуельо сказав, вітаючись з присутніми: «Ми зібралися тут, щоб дякувати Богові за те, що дав нам спільноти. Це Бог є Тим, хто провадить спільноти, це Бог робить так, що брати і далі приходять до спільнот … адже вистачило б, щоби брати перестали приходити — і Дорога би померла».

«Нині — це щось неймовірне — казав далі засновник Неокатехуменальної Дороги,  — слухати слова Христа: “Любить один одного”. Бо сьогодні ненормально любити. Зараз народ говорить проти іншого народу, одна родина не розмовляє з іншою родиною, здається, що для когось це справа честі — мати ворогів і їх ненавидіти. Тому слова Христа: “Любіть один одного” — це революція».
Але можна любити те, чого не знаєш. Тому ми покликані переживати нашу віру в спільноті, де ми можемо познайомитись один із одним, якщо ми знаємо, що хтось хворіє — можемо його відвідати, йдемо молитися до нього, коли він в лікарні. Це те, що з нами робить Святий Дух — створює стосунки, часто міцніші, ніж природні взаємини.
Ісус сказав: “Не ви мене вибрали, а я вас вибрав”. Коли вибрав нас Бог? Коли в якійсь парафії браття слухають катехизи і раптом, хтось досвідчує дії Святого Духа, Котрий говорить: “Послухай, повір цьому …”. І він це приймає. І тоді сходить Святий Дух, і свідчить, що твої гріхи пробачені, оскільки розп’ятий Христос прийняв їх на себе»

Коли прибув Святіший Отець, згромадження привітало його співом: «Звідкіля це, що мати мого Господа прийшла до мене, звідкіля це». Згідно традиції, що склалась на зустрічах Неокатехуменальної Дороги, Кіко представив братів окремо з кожної країни. Символічно, що зустріч відкрила пісня, написана Кіко на основі Книги пророка Ісаї: «Я прийду, щоб зібрати всі народи», — її слова здійснювались в цей момент на Тор Вергата.

Звертаючись до учасників зустрічі Папа Франциск сказав:«Дякую Богу і вам, передусім тим, які прибули сюди, пройшовши довгий шлях, дякую за ваше “так”, яке ви сказали, приймаючи покликання Господа жити Євангелієм і євангелізувати. Дякую також і тим, які п’ятдесят років тому розпочали Неокатехуменальну Дорогу. П’ятдесят — це важливе число у Святому Писанні. На 50 день після Воскресіння Святий Дух зійшов на апостолів і народилась Церква. Ще раніше Бог поблагословив п’ятдесятий рік: «П’ятдесятий рік буде для вас ювілейним» — святий рік, в якому  Вибраний народ досвідчив нових речей: звільнення і повернення до дому поневолених. І було би прекрасно, якби після п’ятдесяти років Дороги кожний із вас міг сказати: “Дякую, Господи, оскільки Ти дійсно мене визволив, оскільки в Церкві я знайшов свою родину, оскільки в хрещенні старе минуло і настало нове, оскільки на Дорозі Ти вказав мені стежку до відкриття Твоєї батьківської любові. Дорогі брати і сестри, на закінчення ви співатимете “Te Deum” на знак вдячності за любов і вірність Бога. Це прекрасно — дякувати Богу за Його любов і Його вірність. Ми часто дякуємо Йому за Його дари, за те, що Він нам дає. Це добре так робити, але ще краще дякувати Йому за те, ким Він є, оскільки Він — Бог вірний у любові. Його доброта не залежить від нас. Щоби ми не робили, Бог і далі продовжує нас вірно любити. Це джерело нашої довіри. Тому сміливіше! Ніколи не засмучуйтесь, коли з’являються проблеми і коли вони накопичуються. Пам’ятайте, що вірна любов Бога світить над вами як сонце, яке ніколи не заходить. Пам’ятайте більше про Його добро, ніж про зло, яке вас торкає. Пам’ятайте про любов Бога, і нехай ця пам’ять допомагає вам у ваших смутках».

Слова, сказані Святішим Отцем, підтверджуються усіма подіями, усіма змінами, що відбулись на Неокатехуменальній Дорозі за цих п’ятдесят років. Нині Неокатехуменальна Дорога нараховує більше двох мільйонів братів і сестер в більш ніж сорока тисячах спільнотах на всіх континентах. завдяки Неокатехуменальній Дорозі постало 122 місійні семінарії «Redemptoris  Mater» (три з них — в Україні), в яких підготовка майбутніх священиків крім загальних для всіх семінарій навчально-виховних програм, спирається також і на виховання у вірі на Неокатехуменальній Дорозі. А два мільйони братів і сестер — це не просто суха цифра. Адже можна з впевненістю сказати, що зустріч з Богом, що відбулась завдяки катехезам Неокатехуменальної Дороги, змінила життя кожного з них.

«Мій перший контакт з Неокатехуменальною Дорогою, — згадує настоятель Вінницької парафії Матері Божої Ангельської бр. Костянтин Морозов OFMСap, — відбувся десь близько 25 років тому. Це було під час мого навчання в Польщі. Тоді я брав участь в святкуванні Пасхи неокатехуменальною спільнотою. Разом із спільнотою я пережив ніч чування. Мене це не просто захопило — це стало визначною подією в моєму житті. Пізніше я щороку шукав можливості взяти участь в такій пасхальній урочистості. І майже щороку мені це вдавалось. Це допомогло мені відкрити духовність, про яку я раніше читав в Отців Церкви. З 2000 року, тобто відразу після священицького рукоположення я почав служити на літургіях неокатехуменальних спільнотах. А щоб служити краще — сам увійшов в цю формацію. Мені особисто Дорога дає підтримку у вірі, а оскільки я не отримав християнського виховання в родині, для мене це дуже цінно. Дорога також підтримує ревність в євангелізації. Саме тому я поїхав до Рима, щоб подякувати Богу, за те, що отримав на Дорозі, а також — за покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів і до священства. Важливим для мене було і те, що ще раз побував в Римі — місті, де пройшли п’ять років мого життя. Але ще важливішим була зустріч із Папою, з ініціатором Дороги Кіко Арґуельо, і молитва біля гробу св. Петра  і Йоана Павла ІІ, в якій я віддав Богові своє життя, всіх наших парафіян, особливо молодь нашої парафії і всієї Вінниці», — розповів CREDO брат Костянтин.

Кульмінаційним пунктом зустрічі стало розіслання місій: Святіший Отець послав у світ проголошувати Добру Новину тим, які не знають Ісуса Христа, 36 місій Ad gentes, які на прохання місцевих єпископів йдуть або в найбільш секуляризовані місцевості, де потрібно відроджувати Церкву, або до країн, де християни складають меншість. Зазвичай місія Ad gentes — це спільнота, яка складається із 4 чи 5 сімей, які разом зі священиком служать своїм життям серед людей тієї країни, до якої були послані.

«Місія сьогодні — сказав Папа, звертаючись до місіонерів, — це дати голос любові Бога і проголошувати, що Господь нас любить … це давати те, що отримали, це значить виконувати наказ Ісуса Христа: «Ідіть і зробіть учнями всі народи». Ідіть. Місія потребує того, щоб вирушити. Але в житті є сильна спокуса не виходити, залишитись, не ризикувати. Щоб зберегти ситуацію, яку ми тримаємо під контролем, простіше залишитися вдома, в оточенні тих, котрі нас люблять. Але ця дорога — не дорога Ісуса. Ісус говорить своїм учням тільки одне слово: «Ідіть!» Цей заклик з силою звучить в кожному християнському серці. Це заохочення бути завжди в Дорозі, паломниками, які шукають братів, котрі ще не знають радості і любові Бога. Але як піти? Щоб йти, треба бути легким, щоб проголошувати, треба відмовитись. Тільки Церква, яка відмовляється і залишає, проголошує світу добро Господа. Тільки Церква, вільна від різних обумовленостей — клерикалізму, влади — свідчить про любов, про те, що Ісус визволяє людину.
Воскреслий Ісус говорить: “Робіть учнями”. І це — місія. Не каже: здобувайте, окупуйте, займайте, а робіть учнями. Це означає ділити з іншими дар, який ви отримали, ту зустріч в любові, яка змінила ваше життя. Це серце місії: свідчити, що Бог нас любить, що з ним можлива справжня любов, яка веде до того, щоб віддавати життя завжди і всюди: в родині, на роботі, в чернечому житті, в подружжі.   Щоб світ увірував — потрібно не знайти аргументи, які переконують, а показати життя, яке приваблює, тому не йдеться про здатність переконувати, а про відвагу служити.

Ісус говорить: “Ідіть і зробіть учнями всі народи”. Цим Він підкреслює, що в Його серці є місце для кожного народу і з Його любові ніхто не виключений. Не підкреслюйте відразу негативні аспекти, які треба змінити, але дивіться серцем, цінуйте те, що добре, підходьте терпеливо і з повагою … Святий Дух вже засіяв зерно істини перед вашим прибуттям. Будьте закоханими в людськість, будьте для всіх носіями радості, любіть культури і традиції народів без застосування якихось готових зразків. Не виходьте з теорій і схем, а з конкретних ситуацій. Святий Дух буде надавати кшталт вашому проголошенню і Церква буде зростати на периферії світу».  

Святіший Отець вручив місійні хрести пресвітерам місій Ad gentes. Серед них — священики  місій Ad gentes, посланих в Україну. Це перші випускники місійної семінарії «Redemptoris Mater» в Києві Ілля Борячук (місія в Рівному) і Матеуш Адамський (місія в Вінниці). Крім них місійні хрести отримали також і відповідальні 20 так званих спільнот в місії. Це спільноти з римських парафій, які закінчили свій формаційний шлях і тепер їх брати, залишаючись жити там, де жили раніше, допомагатимуть в євангелізації в парафіях, прилеглих до Рима та місцевостей.

Зустріч завершив урочистий спів «Te Deum».

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Рим
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: