Свідчення

Опубліковано запис розмови Павла VI з Лефевром (1976)

17 Травня 2018, 17:56 2298 КАІ

«Якби Ваші твердження були правдою, я би мусив відійти, а Ви — посісти моє місце», — сказав папа Павло VI до архієпископа Марселя Лефевра.

Розмова відбулася 11 вересня 1976 року, коли Папа приймав у Кастель Ґандольфо настоятеля Священицького братства св. Пія Х. Портал Vatican Insider оприлюднив стенограму тієї драматичної розмови. Її зробили за розпорядженням тодішнього заступника в Державному секретаріаті Джованні Бенеллі (пізніше — архієпископа Флоренції і кардинала).

Стенограма опублікована у книжці регента Префектури Папського Дому, о. Леонардо Сапієнци, яка називається «La barca di Paolo» («Павлів човен») і присвячена понтифікатові папи Монтіні.

Андреа Торньєллі нагадує, що Джованні Баттіста Монтіні та Марсель Лефевр були знайомі вже раніше. В архівах Міланської дієцезії знаходиться лист тодішнього французького місійного єпископа до архієпископа Міланського на тему африканських проблем. Крім того, як кардинал Монтіні, так і архієпископ Лефевр брали участь у праці Центральної підготовчої комісії Собору. Під час самого Другого Ватиканського Собору Лефевр був єдиним із чинних представників консервативної меншості, хто порушував колегіальність, закликав до засудження комунізму та був противником Декларації про релігійну свободу. Водночас Торньєллі підкреслює, що архієпископ Лефевр поставив підпис як під соборною Конституцією про літургію, так і під Декларацієєю про релігійну свободу. Також він служив Святу Месу згідно з першими експериментальними реформами, запровадженими 1965 року.

Італійський ватиканіст нагадує, що архієпископ Марсель Лефевр, коли закінчилася його каденція Генерального настоятеля Згромадження Святого Духа (1970), заснував Священицьке братство св. Пія Х, із власною семінарією в Еконі, швейцарської дієцезії Фрібурга, за згодою дієцезіального єпископа Франсуа Шар’єра. Братство не бажало відправляти Євхаристію згідно з новим Римським Месалом, а 1974 року архієпископ назвав зміни, запроваджені ІІ Ватиканським Собором, «оновленнями, що нищать Церкву». Єпископ П’єр Мамі, наступник єпископа Шар’єра, діючи за прямим погодженням з Конференцією єпископату Швейцарії та з Апостольським Престолом, постановив відкликати канонічне визнання для семінарії в Еконі та скерував вимогу її закрити.

Апостольський Престол старався провадити перемовини з архієпископом Лефевром. Папа скликав комісію, яка мала вислухати його постулати. Членами комісії стали кардинали Ґаронн (префект Конгрегації католицької освіти), Джон Джозеф Райт (префект Конгрегації у справах духовенства) і Артуро Табера Араос (префект Конгрегації у справах богопосвячених). 1975 року Рим звелів архієпископу Лефевру закрити семінарію в Еконі й не уділяти наступних священицьких свячень. Тричі папа Павло VI писав листи до архієпископа і відряджав своїх посланців, щоб вони відвідали управління традиціоналістів. Але зрештою, після чергової відмови підкоритися рішенням Апостольського Престолу, архієпископа Лефевра відсторонили, позбавили прав та обов’язків, що випливають зі священства та єпископства. Попри це, у серпні того ж року він очолив Месу з участю десяти тисяч вірних і 400 журналістів, здобувши величезне зацікавлення преси. У цьому контексті 11 вересня 1976 року Лефевра прийняв на аудієнції Павло VI у літній резиденції римських пап — замку Ґандольфо.

Зустріч ця, як випливає з нині оприлюдненої стенограми, тривала від 10.27 до 11.05 ранку. Машинопис містить вісім сторінок, а розмова провадилася навперемін італійською і французькою мовами.

Єпископ Лефевр у Сенегалі

«Сподіваюся, що маю перед собою брата, сина, друга. На жаль, позиція, яку Ви зайняли, це позиція антипапи, — сказав Павло VI. — Що маю сказати? (…) Ти не відмовився приїхати до мене. Я був щасливий, що можу розв’язати такий болісний випадок. Я слухатиму, запрошу Вашу Екселенцію до роздумів. Знаю, що я вбога людина. Але тут не йдеться про особу, тільки про Папу. А ти, екселенціє, визнав папу відступником від віри, якої він є найвищим гарантом. Може, так діється уперше в історії. Ти сказав цілому світу, що папа не має віри, що він невіруючий, що він модерніст і так далі. Це правда, я мушу бути смиренний. Але Ваша Екселенція — в жахливій ситуації. Перед світом звершуєш акти надзвичайно серйозного значення…»

Архієпископ Лефевр захищався, кажучи, що в його намірах не було нападати на папу. Він визнав: «Може бути щось неправильне у моїх словах, у написаному мною». Додав, що він не сам, але що «має за собою єпископів, священиків, багато вірян». Ствердив, що ситуація у Церкві після Собору така, «що ми вже не знаємо, що робити. При всіх тих змінах нам або загрожує втрата віри, або ж ми справляємо враження непослуху. Я б хотів упасти навколішки і прийняти все; але я не можу йти проти свого сумління. То не я створив рух, а вірні, які не погоджуються на цю ситуацію. Я не очільник традиціоналістів… Я поводжуся точно так, як і перед Собором. Не можу зрозуміти, як це я раптом осуджений, бо формую священиків у послусі святій Традиції святої Церкви».

Єпископ Лефевр у Сенегалі: місіонер, пастир-мандрівник

Павло VI перебив, заперечуючи: «Це неправда. Вашій Екселенції сказано і написано багато разів, що ви помиляєтеся, і чому саме ви помиляєтеся. Ви ніколи не хотіли слухати. Прошу, однак, продовжуйте свій виклад». Лефевр продовжив:

«Чимало священиків і чимало вірних вважають, що тяжко погодитися з тенденціями, які зродилися наступного дня після (саме так записано! — примітка Торньєллі) Другого Ватиканського Собору, стосовно літургії, питання релігійної свободи, формації священиків, стосунків Церкви з католицькими державами, стосунків Церкви з протестантами. Ми не бачимо цього як того, що, як стверджується, мало би бути згодне зі здоровою Традицією Церкви. І я повторюю, не тільки я про це думаю. Багато людей так вважають. Людей, які судомно хапаються за мене і підштовхують мене, часто всупереч моїй волі, щоб їх не покидати… Наприклад, у Ліллі я не бажав робити тієї маніфестації…»

«Але що Ви таке кажете?» — перебив Павло VI. «То не я… то телебачення», — кинув Лефевр, захищаючись. «Але телебачення, — відказав Павло VI, який був добре поінформований про все, — транслювало те, що Ви сказали, причому дуже гостро, проти папи».

Французький архієпископ відповів, перекладаючи провину на журналістів: «Ваша Святість знає, що часто журналісти примушують сказати… А я маю право захищатися. Кардинали, які осудили мене в Римі, — очорнили мене, і я вважаю, що маю право сказати, що це наклепи… Я вже не знаю, що робити. Стараюся формувати священиків згідно з вірою та у вірі. Коли дивлюсь на інші семінарії — страшенно страждаю: неймовірні ситуації! А крім того, черниць, які носять габіти, єпископи осуджують або ж ними гордують. Натомість цінують тих, хто провадить зісвіччене життя, які поводяться наче люди зі світу».

Папа Монтіні зауважив: «Але ми зовсім не схвалюємо такої позиції. Щодня працюємо з великими зусиллями і такою ж наполегливістю, щоб усунути певні зловживання, незгідні з зобов’язувальним правом Церкви, яке є правом Собору і Традиції. Якби Ваша Екселенція доклав зусиль, аби побачити і зрозуміти те, що я роблю і кажу щодня, аби гарантувати Церкві вірність щодо вчорашнього і вимог дня нинішнього й завтрашнього, то не дійшло би до цієї болісної ситуації, в якій ви опинилися. То ми перші вболіваємо через зловживання. Ми перші й найбільше дбаємо про пошуки ліків. Але цього засобу знайти неможливо, ставлячи виклики авторитетові Церкви. Я писав до Вашої Екселенції багато разів. Ти не взяв до уваги моїх слів».

Архієпископ Лефевр відповів, що хоче порушити питання релігійної свободи, оскільки «те, що читаємо в соборному документі, суперечить тому, що казали попередники Вашої Святості». Папа сказав, що це не та тема, яку можна порушити на аудієнції, але запевнив, що запише побоювання архієпископа Лефевра. «Ви противник Собору, Ваша Екселенціє?» — «Ні, я не проти Собору, — перебив його архієпископ Лефевр, — але я проти деяких його текстів».

«Якщо Ви не проти Собору, — вів далі Павло VI, — то мусите до нього допасуватися, до всіх його документів». Французький архієпископ повторив: «Треба обов’язково зробити вибір між тим, що сказав Собор, і тим, що сказали попередники Вашої Святості».

Потім архієпископ Лефевр попросив папу розпорядитися, щоб єпископи визначили по храмах каплиці, в яких можна було би молитися так, як це було до ІІ Ватиканського Собору. Павло VI на це відповів: «Ми — спільнота. Ми не можемо дозволити автономної поведінки різних сторін». На що архієпископ Лефевр: «Собор визнає плюралізм. Ми просимо, аби цей принцип стосувався також і нас. Якби Ваша Святість це зробив, усе було би добре розв’язане. Настало би зростання покликань. Люди, які прагнуть священства, хочуть бути формовані в істинній побожності. Ваша Святість має в руках розв’язанння проблеми…» Потім він висловив готовність, щоб хтось із тодішньої Конгрегації у справах Орденів та мирянських Інститутів наглядав за його семінарією і зазначив, що він готовий більше не виголошувати конференцій, залишитися в своїй семінарії та більше її не покидати.

 

Павло VI нагадав, що Його Преосвященство Нестор Адам, єпископ Сіону, від імені швейцарського єпископату заявив: тамтешні єпископи більше не можуть терпіти його діяльності. «Що Нам робити? Нехай Ваша Екселенція спробує повернути все до ладу. Як Ваша Екселенція може вважати, що перебуває у єдності з Нами, якщо займає перед світом позицію, супротивну Нам, аби звинувачувати Нас у невірності, у прагненні знищити Церкву?»

«Я ніколи не мав такого наміру…» — захищався архієпископ Лефевр. Але папа Монтіні відповів: «Ти так сказав і написав. Що я нібито папа-модерніст. Що, впроваджуючи в життя постанови Екуменічного Собору, я би зрадив Церкву. Чи розуміє Ваша Екселенція, що якби так було, то я мусив би поступитися і запросити Вашу Екселенцію зайняти моє місце, щоб очолити Церкву?» На що Лефевр: «Криза Церкви існує». Павло VI: «Ми дуже страждаємо через це. Ваша Екселенція сприяє погіршенню цього стану, через свій серйозний непослух, з відкритим викликом, кинутим папі».

Архієпископ Лефевр відповів: «Мене судять не так, як потрібно». Монтіні відказав: «Це судить канонічне право. Чи ти помітив згіршення і зло, яке заподіяв Церкві? Чи Ваша Екселенція усвідомлює це? Чи ти хотів би в ось такий спосіб стати перед Богом? Проведи діагностику ситуації, іспит совісті, а потім завтра запитай себе сам перед Богом: що я маю зробити?»

Архієпископ запропонував: «Мені здається, що відкриття певних можливостей робити сьогодні те, що робилося в минулому, заспокоїло би це все. Це було би моментальним розв’язанням. Як я вже сказав, я не очільник руху. Я готовий бути замкнений назавжди у своїй семінарії. Люди встановлюють контакти з моїми священиками і це їх підтримує. Це молоді люди, які мають чуття Церкви: вони шановані на вулиці, в метро, повсюди. Інші священики вже не носять сутан, уже не сповідають, уже не моляться. А люди вибрали: ось священики, яких ми прагнемо». (Священики, яких виховує Лефевр, — ставить примітку секретар.)

Тут архієпископ Лефевр запитав папу, чи той усвідомлює факт, що у Франції використовується щонайменше 14 канонів Євхаристійної молитви. На що Павло VI відказав: «Не тільки чотирнадцять, але сотня… Є зловживання; але добро, привнесене Собором, — величезне. Я не бажаю виправдовувати всього; як я вже вказав, стараюся коригувати, де це потрібно. Але також треба водночас визнати, що завдяки Собору є ознаки енергійної духовної віднови серед молоді, збільшення почуття відповідальності серед вірних, священиків та єпископів».

Архієпископ відповів: «Я не кажу, що все негативне. Я б хотів співпрацювати при будуванні Церкви». Папа Монтіні відказав: «Але насправді цього нема, щоб Ваша Екселенція сприяв будуванню Церкви. Чи Ваша Екселенція усвідомлює те, що робить? Чи Ви усвідомлюєте, що йдете прямо супроти Церкви, папи, Екуменічного Собору? Яким правом Ви можете претендувати на осуджування Собору? Собору, акти якого, зрештою, чималою мірою були підписані також і Вашою Екселенцією. Помолімося і застановімося, підкоряючи все Христу і Його Церкві. Я теж застановлюся. Зі смиренням приймаю реприманди Вашої Екселенції. Я вже при кінці свого життя. Суворість Вашої Екселенції для мене є нагодою для роздумів. Попрошу також проконсультуватися з моїми управліннями, наприклад, із Конгрегацією в справах єпископів, тощо. Я певен, що також і Ваша Екселенція замислиться. Ваша Екселенція знає, що я мав до Вас повагу, що визнав Ваші заслуги, що ми були згідні під час Собору в багатьох проблемах…» — «Це правда», — визнав архієпископ Лефевр.

«Ваша Екселенція розуміє, — закінчив Павло VI, — що я не можу дозволити, навіть через причини, які б назвав “особистими”, стати винним у схизмі. Нехай Ваша Екселенція зробить публічну заяву, в якій були би спростовані нещодавні декларації та поведінка, що її всі відзначили як дії, які мають на меті не будування Церкви, але її розділення і справляння їй зла. Відколи Ваша Екселенція зустрівся з трьома римськими кардиналами, дійшло до розриву. Ми повинні знайти єдність у молитві й роздумах».

Субститут Бенеллі, який нотував ці слова, закінчив запис розмови, приписуючи: «Далі Святіший Отець запросив Його Екселенцію Лефевра помолитися разом із ним Отче наш, Радуйся Маріє і Прийди, Святий Духу».

Марсель Лефевр зі “своїми священиками”. Семінарія Екон, Швейцарія. 1971

Як добре відомо, побажання й молитви папи Монтіні вислухані Лефевром не були. Прелат Джон Маґі, другий секретар Павла VI, згадує: Святіший Отець сподівався, що після цієї аудієнції архиєпископ змінить своє ставлення до Церкви і вчення Собору. Він розпочав піст, не хотів їсти м’яса, прагнув обмежити кількість їжі, хоч і так їв дуже мало. «Казав, що сам повинен виконати покуту, аби жертвувати її Господу, від імені Церкви винагороджуючи за все, що нині діється», — згадував колишній секретар Павла VI, Йоана Павла І і Йоана Павла ІІ.

Архієпископ Марсель Лефевр (29.11.1905 – 25.03.1991) у 1955-1962 роках був архієпископом столиці Сенегалу — Дакара. Створене ним 1970 року Священицьке братство св. Пія Х поставило собі за мету плекати дособорну месальну літургію, так звану Тридентську, і формувати нових священиків у цьому дусі.

Його спротив, зрештою, стосувався не тільки Меси, але також питань екуменізму, діалогу з іншими релігіями, принципу релігійної свободи та соборного заохочення утворювати національні єпископські конференції. Усі ці явища, на його думку, свідчили про те, що Католицька Церква зрікається попередніх принципів єдиноспасительності та про ослаблення її місії у світі.

Діяльність Братства не тільки зіткнулася з гострою критикою як із боку Церкви у Швейцарії, так і з боку Апостольського Престолу і особисто Павла VI. Після цілої серії застережень та напоумлень з боку Ватикану, 22 липня 1976 року папа оголосив про нечинність священицьких свячень архієпископа Лефевра — що, однак, не зупинило того в подальшій душпастирській діяльності.

По смерті Павла VI та обранні Йоана Павла ІІ здавалося, що стосунки Братства з Ватиканом поліпшуються — зокрема, тому, що новий папа в очах численних церковних середовищ був «консерватором» і прибув із країни, де духовні семінарії були повні, а Католицька Церква не зазнавала такої кризи, як на Заході. У грудні 1978 року він навіть зустрівся з Лефевром.

Тим часом 30 червня 1988 року архієпископ Лефевр уділив єпископські свячення чотирьом священикам свого Братства без згоди та повноважень Апостольського Престолу. То були французи Бернар Белле і Бернар Тесьє де Маллере, американець Річард Вільямсон та аргентинець Альфонсо де Ґаларрета. Це автоматично стягнуло покарання екскомуніки (виключення з церковної спільноти) як на самого архієпископа, так і на співконсекраторів, нових єпископів та всіх учасників тієї церемонії, і означало акт схизми.

У відповідь на це група священиків і семінаристів Братства на чолі з ректором семінарії у Цайцкофені о. Йозефом Бізіґом покинула архієпископа Лефевра, аби зберегти єдність з Апостольським Престолом, а при цьому дотримуватися вірності тридентській традиції.

2 липня 1988 року, тобто через два дні після згаданих свячень, Йоан Павло ІІ проголосив Апостольський лист motu proprio «Ecclesia Dei adflicta» («Божа Церква засмучена»), в якому висловив глибокий біль цілої Церкви через цю подію, закликав людей, пов’язаних із «рухом архієпископа Лефевра», залишитися «в єдності з Заступником Христа, в єдності з Католицькою Церквою, і щоби жодним чином уже не підтримували цього руху». Зрештою, він скликав комісію «Ecclesia Dei» у лоні Римської курії, аби полегшити можливість залишитися в Церкві попереднім прихильникам архієпископа і можливим новим послідовникам його руху.

18 липня 1988 року в Отріві (Швейцарія) група колишніх семінаристів «від св. Пія Х» створила подібне, але не відокремлене від Апостольського Престолу Священицьке братство св. Петра (FSSP), яке Ватикан затвердив 18 жовтня того ж року. Пізніше, прагнучи полегшити примирення з лефевристами, Бенедикт XVI видав 7 липня 2007 року лист motu proprio «Summorum pontificum», який дозволяв відправляти «дособорну» Святу Месу без необхідності отримувати на це дозвіл місцевого єпископа, а 21 січня 2009 року зняв із чотирьох єпископів, консекрованих Лефевром, екскомуніку, під якою вони перебували весь цей час.

Попри це, поділ у Церкві на тлі ставлення до літургії, екуменізму, принципу релігійної свободи, діалогу з іншими релігіями та кількох інших справ існує надалі. Повільний, але сталий розвиток Братства св. Пія Х вказує, що його справи точаться добре і що з Ватиканом воно примириться нескоро.

13 жовтня 2016 року папа Франциск прийняв нинішнього очільника Священицького братства св. Пія Х єпископа Бернара Фелле.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Павло VI

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: