Роздуми

Як лікувати рани? Як навчитися прощати?

12 Липня 2018, 17:09 4913

Якщо в житті не обійтися без ран — а ми всі час від часу їх отримуємо, — то треба знайти спосіб їх лікувати. Інакше невилікувані рани болять, непокоять і отруюють нам життя.

Спробуй уявити завдану тобі кривду як укус змії. У ньому є два різні джерела болю. По‑перше, сам механічний укус, помітна ранка від двох зубів, очевидна, якої не сховаєш. Вона там розташована, там болить, де її завдано, і вперто кривавить. Але від такого укусу ще ніхто не вмер. Убити може щось інше: отрута, яка пішла у кров і разом із нею кружляє в організмі. Так само разом із завданою кривдою в нас потрапляє прагнення помсти, викликане нею. Коли зовнішня рана кривди вже загоїться, душу скривдженого й надалі може отруювати його власна позиція — відмова у прощенні. Тільки він сам тоді може очистити «організм» від смертельної трутизни.

Прощення, разом із любов’ю та прийняттям, належить до найважливіших складових партнерського зв’язку.

Є така приказка: «Помилятися — це людське, а прощати — Боже». Погодження з фактом, що ми, як недосконалі смертні створіння, всі припускаємося помилок, — дуже зміцнює зв’язок. Із двох людей, які його творять, жодне не є янголом. Якби ж то ми робили тільки несвідомі помилки!

А ми ж спроможні завдавати одне одному страждань спеціально, не раз без чіткого розумного мотиву. Ми брешемо, порушуємо слово, принижуємо одне одного, ображаємо, обкидаємо різкими звинуваченнями, занедбуємо, ігноруємо, допускаємося різних зрад, ставимося одне до одного з агресією та полишаємо в скрутних ситуаціях.

І часто ми робимо це не щодо ворогів, а щодо найближчих нам людей, і емоційність зв’язку зіштовхується з безоглядним завдаванням болю. Емоційні рани часто залишаються не лікованими, відкритими, як те, що гноїться, й провадять до емоційних розладів, а також і до фізичних страждань.

Повернися думкою до того, коли тебе хтось востаннє серйозно скривдив чи поранив, або забрав щось, що було твоїм, — якусь річ або якийсь шанс. Чи ти не відчув тоді прагнення помсти? Чи тобі не хотілося боротися за свої права? Це ж бо нормальна реакція на використання чи поранення. Однак тепер подумай, як твоя гостра реакція впливає на тебе. Вочевидь вона шкодить твоєму здоров’ю як на емоційному, так і на тілесному рівні.

Природним чином, коли нас ранять, це не заспокоює ані тішить. Ми одразу ж прагнемо віддати ударом за удар, помститись або хоч би просто вимагати справедливості.

Рідко коли нам спадає на думку відповісти тому, хто нас ранить, лагідно; рідко коли ми хочемо шукати примирення. Біль та гнів тлумлять в нас схильність до терпеливого й доброзичливого ставлення до наших кривдників, а злість при цьому проникає в інші реакції, які до цього мали всі можливості розвиватися гармонійно. Люди, які нас оточують на роботі, наші домашні й друзі відчувають, що з нами щось недобре, й починають нас уникати або проводять чітку дистанцію. В підсумку наше життя зазнає безладу; ми почуваємося відкиненими, гіркнемо, занурюємося в пасивність і вже не знаємо, як здобути спокій.

Ти був поранений? У дитинстві щодо тебе припускалися зловживань, чіплялися з сексуальними намірами? Чи ти почувався відкинутим, занедбаним батьками? Чи батьки, або хтось один із них, виділяли когось іншого в сім’ї за рахунок уваги до тебе? Чи ти страждав від розлучення батьків або поновного шлюбу когось із них? Чи тебе примушували навчатися не на тому напрямку, якого ти хотів? Чи твоя омріяна кохана людина погордувала тобою, бо хотіла мати когось іншого?

Якщо ти ствердно відповів хоч на одне з цих запитань, то ти, може, стоїш при дверях визволення з неволі, несвідомою жертвою якої був досі. Якщо нещасливі події з минулого ти сприймеш як шрами мученика, якщо носитимешся з ними і доглядатимеш свою болісну пам’ять про них — ризикуєш паралізувати ціле своє життя. Однак ти не приречений на роль жертви, тому що можеш впровадити у своє життя те, що завжди було єдиним способом для лікування зламаних сердець і поранених емоцій.

Тобі треба навчитися прощати. Більшість ран, яких ми можемо зазнати в житті, не належать до непростимих. Їх потрібно залишити позаду й жити далі — в іншому випадку ми ризикуємо не знайти внутрішнього спокою.

Тільки прощення може звільнити тебе від болісного переживання кривди, заподіяної колись. Відмовляючись прощати, ти й надалі страждатимеш від роз’юшених деструктивних емоцій, автором яких є ти сам, попри те, що на початку цілого процесу провина лежала на іншій людині. Коли ж ти натомість постановиш позбутися гніву і прагнення помсти та замінити їх прощенням, то нарешті визволишся з заклятого кола негативної енергії.

Простити не означає забути. Прощення не стирає несправедливого вчинку, не виправдовує його, не пояснює, чому хтось вчинив щодо тебе неправильно. Прощення також не є розгрішенням. Коли ти прощаєш того, хто тебе поранив, це не означає, що винуватець має перестати відчувати докори сумління. Він залишається відповідальним за свій учинок і сам повинен шукати визволення від нього, аби знайти спокій. Таким чином, у прощенні немає елементу жертвування себе за кривдника; не йдеться і про те, щоби придушити свої почуття й робити з себе мученика.

Здатність прощати приходить, коли ми усвідомлюємо, що воно має випливати з серця і що ми всі до цього покликані. Вочевидь це вимагає часу і труду. З болісними переживаннями з минулого треба чесно розрахуватися, аби рани, що ятрять аж донині — не раз довгі роки, — могли нарешті загоїтися.

Переклад CREDO за Пітер М. Калелліс, Deon  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: