На мотиви деяких німецьких єпископів щодо причастя протестантам у змішаних подружжях вказав в інтерв’ю американському порталу «The Catholic World Report» кардинал Герхард Людвіг Мюллер.

Колишній префект Конгрегації віровчення розповідає про напруження, яке виникає в Церкві у зв’язку з доктринальними та моральними питаннями.

Нижче ми представляємо повний текст інтерв’ю кардинала Мюллера:

— З 2014 року в Церкві відбуваються постійні конфлікти і напруження, в яких беруть участь чимало німецьких єпископів. Яке тло цього явища? Яке джерело цих конфліктів стосовно еклезіології, Святого Причастя і подібних питань?

Кардинал Герхард Мюллер: Група німецьких єпископів  разом з їхнім очільником (тобто Конференція єпископату Німеччини) вважає себе попередниками Католицької Церкви на шляху до сучасності. Вони вважають секуляризацію і дехристиянізацію Європи незворотніми. З цієї причини нова євангелізація (програма Йоана Павла II і Бенедикта XVI), на їхню думку, — це боротьба з об’єктивним ходом історії, яка нагадує боротьбу Дон Кіхота з вітряками. Вони шукають для Церкви нішу, де би та могла перебувати у спокої. Тому всі доктрини віри, які виступають проти «головної течії» (мейнстріму), суспільного консенсусу, мають бути реформовані.

Один із таких наслідків — це вимога Святого Причастя навіть для тих, хто не сповідує католицьку віру, а також для католиків, які не перебувають у стані благодаті. Також планується благословляти одностатеві пари, інтеркомунія з протестантами, релятивизація нерозривності сакраментального шлюбу, впровадження «viri probati» (уділення Таїнства Священства «випробуваним чоловікам», які живуть у шлюбі), а разом із цим скасування целібату, схвалення сексуальних стосунків до і поза шлюбом. Це їхня мета, і щоби її досягти, вони навіть готові прийняти поділ конференції єпископату.

Вірних, які серйозно ставляться до католицької доктрини, називають консерваторами і виганяють із Церкви, вони наражаються на кампанії наклепів ліберальних і антикатолицьких медіа.

Для багатьох єпископів істина Об’явлення і католицького визнання віри — це ще одна змінна у внутрішньоцерковній політиці влади. Деякі з них цитують індивідуальні угоди з Папою Франциском і вважають, що його заяви в інтерв’ю журналістам і громадським діячам, далеким від католицизму, виправдовують навіть «розмивання» визначених, безпомилкових істин віри (тобто догм). Таким чином, існує очевидний процес протестантизації.

З іншого боку, екуменізм спрямований на повну єдність усіх християн, і він уже сакраментально реалізується в Католицькій Церкві. Світськість єпископів і духовенства в XVI столітті була причиною поділу християнства, що діаметрально протилежне волі Христа, засновника Єдиної, Святої, Соборної й Апостольської Церкви. Хвороба тієї епохи сьогодні має бути ліками, за допомогою яких цей поділ потрібно подолати. У ті часи панувало катастрофічне незнання істин католицької віри, особливо серед єпископів і пап, які більше віддавалися політиці й владі, ніж свідчили істину Христову.

Сьогодні для багатьох людей добре ставлення медій важливіше, ніж правда, за яку ми іноді також маємо страждати. Петро і Павло прийняли мученицьку смерть за Христа в Римі, який був центром влади в їхню епоху. Вони не користувалися популярністю серед правителів цього світу як герої; їх висміювали, як Христа на хресті. Ми ніколи не повинні забувати про мартирологічний (мученицький) вимір служіння Петра і єпископського уряду.

— Чому, зокрема, деякі німецькі єпископи хочуть, аби різним протестантам уділяли Святе Причастя як норму або на підставі загальних критеріїв?

Кардинал Мюллер: Жоден єпископ не уповноважений уділяти Святе Причастя християнам, які не перебувають у повному сопричасті з Католицькою Церквою. Тільки тоді, коли існує небезпека смерті, протестант може попросити про сакраментальне відпущення і Святе Причастя як причастя, що дається вмираючому, якщо він поділяє у повноті католицьку віру, і таким чином увійти в повне сопричастя з Католицькою Церквою, навіть якщо він ще не оголосив про своє навернення офіційно.

На жаль, навіть єпископи сьогодні вже не знають католицької віри у сакраментальне та церковне сопричастя і виправдовують свою невірність щодо католицької віри душпастирською турботою або теологічними поясненнями, які, однак, суперечать підставам католицької віри. Вся доктрина і практика мають спиратися на Святе Письмо і Апостольське Передання, і не можуть вступати в протиріччя з попередніми догматичними висловлюваннями Учительського уряду Церкви. Саме це стається у разі дозволу некатолицьким християнам приймати Причастя під час Меси, — окрім випадків, описаних вище.

— Як би Ви, Ваше Високопреосвященство, оцінили спочатку стан здоров’я католицької віри в Німеччині, а потім — загалом у Європі? Чи вважаєте Ви, що Європа може повернути або відновити почуття своєї колишньої християнської ідентичності?

Кардинал Мюллер: Існує багато людей, які живуть своєю вірою, люблять Христа і Його Церкву, і всі свої надії покладають на життя і смерть у Бозі. Але серед них багато тих, хто почувається покинутим і зрадженим своїми пастирями. Бути популярним в очах громадськості нині — критерій нібито хорошого єпископа чи священика. Бачимо навернення до світу, а не до Бога, на відміну від слів апостола Павла: «Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим?» (Гал 1,10).

Нам потрібні священики і єпископи, сповнені ревності до Божого дому, які цілковито присвячують себе спасінню людей у паломництві віри до нашого вічного дому. Немає майбутнього для «дієтичного християнства». Нам потрібні християни з місіонерським духом.

— Конгрегація віровчення нещодавно повторила одвічне вчення Церкви про те, що жінки не можуть бути висвяченими священиками. Як Ви вважаєте, чому це вчення, яке не раз повторювалося останніми роками, і надалі багато хто в Церкві піддає сумнівам?

Кардинал Мюллер: На жаль, сьогодні Конгрегація віровчення не дуже цінується, а її значення для першості Петра не визнається. Державний секретаріат і дипломатичні служби Святого Престолу дуже важливі для відносин Церкви з окремими державами, проте Конгрегація віровчення важливіша щодо відносин Церкви з Її Головою, від якої походить усяка благодать.

Віра необхідна для спасіння; папська дипломатія може принести багато користі у світі. Але проголошення віри і доктрини не можуть бути підпорядковані вимогам і умовам земних дій задля влади. Надприродна віра не залежить від тимчасової влади. У вірі очевидно, що Таїнство священства в трьох ступенях єпископства, священства і дияконату може бути уділене на законних підставах охрещеному католику, бо тільки він може символізувати і сакраментально представляти Христа як Нареченого Церкви. Якщо ж священицьке служіння розуміється як становище влади, то доктрина про уділення Таїнства священства католикам чоловічої статі стає однією з форм дискримінації щодо жінок.

Але ця перспектива влади і соціального престижу — помилкова. Тільки тоді, коли ми сприймаємо всю доктрину віри і таїнств богословськими очима, а не з погляду влади, доктрина віри щодо природних умов таїнств священицького свячення і шлюбу буде очевидною. Тільки чоловік може символізувати Христа, Нареченого Церкви. Тільки один чоловік і одна жінка можуть символічно представляти стосунки Христа з Церквою.

— Ваше Високопреосвященство, Ви нещодавно написали вступ до італійського видання книжки Даніеля Маттсона «Чому я не називаю себе геєм». Що вразило Вас у зв’язку з цією книжкою та її підходом? Чим вона відрізняється від деяких «прогейських» позицій і настроїв, прийнятих деякими католиками? Що можна зробити для того, аби позитивно пояснити вчення Церкви про сексуальність, шлюб і пов’язані з цим питанням?

Кардинал Мюллер: книжка Даніеля Маттсона написана з особистого погляду. Вона спирається на глибоке інтелектуальне осмислення сексуальності та шлюбу, що відрізняє її від будь-якої ідеології. Тому вона допомагає людям із гомосексуальними схильностями розпізнавати свою гідність і йти шляхом, що сприяє розвитку їхньої особистості, а не дозволяти використовувати себе як інструмент у боротьбі ідеології за владу. Людина — це внутрішня єдність духовних і матеріальних організаційних основ, а тому вона є особою та вільно дієздатним об’єктом духовного, фізичного і соціального характеру.

Чоловік створений для жінки, а жінка для чоловіка. Мета подружнього спілкування полягає не у владі одного над іншими, а в єдності у любові, яка віддає себе, в якій обидва зростають і разом досягають мети в Бозі. Сексуальна ідеологія, яка приводить людину до сексуальної насолоди, ворожа щодо сексуальності, оскільки заперечує, що мета сексу і еросу — аґапé. Людина не може дозволити собі на деградацію до стану високорозвиненої тварини. Вона покликана любити. Тільки якщо я люблю іншого задля нього самого, я віднаходжу себе; тільки тоді я звільняюся з в’язниці свого примітивного егоїзму. Не можна реалізувати себе за рахунок інших.

Логіка Євангелія революційна в світі споживацтва і нарцисизму. Бо тільки зерно пшениці, що падає в землю і вмирає, не залишається саме, а дає великий урожай. «Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її у вічне життя» (Йн 12,25).

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.