Притчі

Марш рівнодення

09 Липня 2018, 18:22 2870 Наталя Сиротич

Це було в недалекому майбутньому.

Андрій прокинувся о п’ятій. На роботу рано, ще й не розвиднілося. Відкрив Фейсбук.

— Так, права мають бути рівними, погоджуюся, всі люди, – бурмотів під ніс, час від часу позираючи у вікно, чому досі темно.

Обіпершись на спинку ліжка, лайкав стрічку вчорашніх подій.

— Як восьма? – зірвався миттю, ледь не впустивши смартфон на підлогу. – Як це – восьма?!?

Похапцем одягнувся і вибіг з квартири. Люди, як звично, поспішали на роботу. Єдине, що було не так – замість ранку – глуха ніч.

«Це ж червень, людоньки! Чому так темно? Я знову пропустив якесь затемнення сонця?

Та хто ж скаже, всі поспішають.

Андрій дістав ключі, щоб відчинити машину…

— Ти куди? Зачекай! – почув раптом.

Андрій озирнувся – поблизу нікого не було. Дивно.

— Куди ти? Знаєш, чому замість ранку – ніч, – знову пролунало.

Це вже починає дратувати.

— Ви до мене? – він роззирнувся, але нікого не побачив. – Що за ранок? Що за голоси?

— Глянь угору! – продзвеніло.

На небі почали з’являтися зірки. Одна світила найяскравіше.

— Дай руку! Ходи сюди! – промовила особлива Зоря і простягнула один зі своїх кутиків.

«Це насправді чи сниться?», – не міг отямитися Андрій, але, все ж, простягнув руку…

Із нічного неба все виглядало зовсім інакшим – люди внизу були схожими на мурах, за якими Андрій так любив спостерігати в дитинстві, коли приїжджав до бабусі. Як же давно це було!

– То що ти хотіла? Кажи, бо на роботу спізнююсь – по-діловому звернувся юнак, а насправді аж коліна підкошувалися – так йому було страшно від того всього, що відбувалося зараз.

— Ти ж запитував, чому ніч надворі, а відповіді не отримав!

— І ти зараз мені скажеш, що сталося? – Андрій промовив ці слова поволі. Здається, нарешті усвідомив, що таки веде звичайний собі діалог зі Зіркою. Серце пришвидшило ритм.

— Якийсь час тепер буде так, – відповіла Зоря. – Вчора на марші рівнодення перемогли Ночі. Вони вважають, що їхні права не враховуються, адже Дні можуть спостерігати за людьми, які працюють, відпочивають, святкують, розважаються, а їм, Ночам, перепадає небагато: втома, виснаження, сон. Де тут щастя?

— Зачекай, який ще марш рівнодення? Ти про що?

— У нас вже давно такі заходи відбуваються. Збираються усі Зорі й Промені, аби вирішити долю Днів і Ночей. Промені відстоюють права Днів, Зорі – Ночей.

— Хочеш сказати, тепер буде постійна темрява?

— Так. Допоки Промені не перетягнуть права на свій бік.

— Нісенітниця якась! – Андрій непомітно ущипнув себе. Ні, не спить… – Хоча, якщо розібратися, в цьому щось є. Чому Ночі не мають права дивитися, як люди хлюпочуться в синьому морі, засмагають на сонці? Або спостерігати за навчальним процесом у школах… Або…

— Ну от – і ти про права. Сам хоч розумієш, що це означає: мати право?

Андрій якось невпевнено смикнув плечем. Він ніби розумів, але…

Зоря продовжила:

— Якщо не буде Дня і Ночі, не буде Ранків та Вечорів. Такий Божий задум, розумієш? Коли День і Ніч обіймаються, обдаровують вдячністю й щастям одне одного, з’являються Ранки та Вечори. І це прекрасно! А серед прекрасного й досконалого немає місця конфліктам.

— А ти не думала – може, вони не хочуть народжувати Ранків і Вечорів? – вигукнув Андрій, і йому здалося, що подібне він уже десь чув або читав…Страх трохи розвіювався, хлопець відчув себе впевненіше. – Їм доглядати за народженими треба! Відповідальність, клопоти, і, зрештою, купа проблем, помилок, – розумієш?

— Розумію. – спокійно відповіла Зірка, не зважаючи на запальну промову. – Помилки бувають і там, де є любов, так. Але де нема любові – там одна суцільна помилка.

Андрій мовчав. Усе так складно. Зоря провадила далі:

— Що поганого в тому, що Ніч відчуває себе під захистом Дня, береже його від утоми й зневіри, і так чудово заколисує разом із Ранками й Вечорами? Що неправильного в тому, що День бере на себе більшу відповідальність та пильність, даючи Ночі змогу подбати й про себе?

— Це тільки ти так думаєш?

— Не тільки я, просто не всі мають відвагу сказати.

— Дивний світ: що у вас, що в нас, – задумливо підсумував Андрій, глянувши на землю.

— Насправді не важливо, який світ довкола тебе. Важливо, який світ у тобі.

— О! Хороша думка, треба записати! – хлопець вийняв із кишені смартфон.

— Запиши це в серці, – попросила Зоря, закривши екран сяйвом.

— Гаразд… – Андрій сховав гаджет. – То що робити далі? Що буде далі з цими Ночами і їхніми правами? Я заплутався.

— Скажи: ти маєш право вистрибнути у вікно чи торкнутися відкритого електропровода?

— Що за дурня? Навіщо мені це робити?

— Бачиш? Мати право і знати, можна це робити чи ні – поняття схожі. Усе залежить від твого вибору. Його зробити нескладно, складно з ним жити, якщо вибрав не те.

— Так, зрозумів. Як же пояснити Променям і Зорям, що Дні та Ночі прекрасні й потрібні!? Агов! Чуєте? Усьому світові буде важко жити без Ранків та Вечорів! – вигукнув Андрій у Всесвіт.

— О, щодо останнього, то вони тобі скажуть, що Ранок можна зробити, ввімкнувши світло, а Вечір – за допомогою люстри-бра. Усе тепер штучно створюється.

— Так, технології рулять…можна зробити, – якось сумно відказав програміст, якому насправді зараз найбільше хотілося ще хоч раз у житті побачити ранок і вечір (бо уже кілька років за роботою він їх просто не помічав, як і мурашника).

— Такі закони, нічого не вдієш…

— Які ще закони?

— Їх пишуть кілька дивних Променів та Зірок. Вони вирішили, що мають право заперечувати Божі закони.

— Як же у вас багато цих надуманих прав!

Раптом задзвонив телефон.

— Вибач, маю взяти, це Аня. – Андрій звичним рухом швидко торкнувся віконця «Відповісти», але в телефоні замість слів лунало тріскотіння.

— У нас тут своя мережа, – всміхнувшись, пояснила Зоря. – Щось термінове? Аня – це хто?

— Моя дівчина. Не спілкувалися тиждень. У мене було багато роботи, вона у відрядженні.

— Скучив?

— Так, вона чудова. Я з нею щасливий.

— А вона з тобою?

— Мабуть… так. Але…я не запитував.

— Про це не питають, це створюють.

— Що?

— Багато моїх подруг-Зірок, одружуючись із Променями, кажуть: «Він мене зробить щасливою». І знаєш що? – дуже швидко розлучаються! Потім кажуть, що самому комфортніше, а ще краще – дружити тільки з Зорями, мати права… і так далі… Думаю, розумієш.

— Таки правда. Телефоную Ані, коли це мені потрібно, – сумно зізнався Андрій.

— Сім’я прекрасна тим, що, за Божими законами, в ній усі мають робити одне одного щасливими. От коли одружишся з Анею, покликаний робити щасливою її та ваших дітей. Тоді й тобі даруватиме щастя кожен з ощасливлених тобою. Оце і є правом – правом робити інших щасливими!

— А в тебе… є коханий? – трохи зніяковівши, поцікавився Андрій.

— Так, мій любий Промінь. Ми сьогодні одружилися.

— Справді? Вітаю! Тільки… я без подарунка. Хочеш, смартфон? Будемо спілкуватися… час від часу.

— Дякую, – засміялася Зірка. – Я від смартфонів давно відмовилася, щоб знайти час для нареченого. А подарунок твій буде іншим… – І вмить усе замерехтіло, засяяло, зазвучало звуками органу. Зоря піднялася високо над Андрієм, до неї торкнувся жовтогарячий Промінь, і вони обнялися…

…Андрій розплющив очі – коли ж заснув учора? Від сьомої вечора аж дотепер проспав? Давно такого не було. Ще й сни снилися!

Відсунув штори – світає.

— Сонце сходить… Яка краса… – прошепотів уголос.  

Узяв телефон – п’ята ранку.

«Що там у світі робиться?» – Андрій торкнувся екрана.

«Марш рівності», «права», «рівноправ’я» – ці слова стрибали перед очима мало не в усіх публікаціях у його стрічці.

— Я проти! Я за родину! – натиснув «дизлайк» і відклав смартфон.  

У вікні щось блиснуло. Андрій підійшов ближче. Побачив на небі Зорю. Вона колисала на руках доню Світаночку.

— Отже… не наснилося! – Андрій підморгнув Зорі. Це ж треба, щоб таке з ним трапилося…Ніхто не повірить! Хіба… – і він поспіхом почав набирати телефон Ані. 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

притча

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: