Роздуми

Як правильно переживати Євхаристію. 4 дуже важливі елементи

20 Липня 2018, 18:00 9694

 

Твердження, що Євхаристія для християн повинна бути центром життя, — загальновідома істина. Проте досвід показує, що навіть у житті священиків вона буває лише обов’язком, звичкою, рутиною.

На це впливає багато чинників: рутина і брак відчуття таємниці, сакральності; нерозуміння обрядів, знаків, літургійної мови; індивідуалізм і втрата потреби в спільноті та святкуванні; егоїзм, егоцентризм і нерозуміння потреби жертви; швидкий темп життя, далекий від духу молитви, споглядання… Ці та інші фактори роблять Месу далекою від повсякденного життя, а також призводять до того, що вона часто стає виснажливим недільним обов’язком, який дратує.

Зіткнувшись із проблемами сучасності, священики вдаються до різних спроб зробити Євхаристію легкою для сприйняття, приємною і адаптованою до потреб сучасної людини. Під час перебування в Німеччині я брав участь у дискусіях, де розглядалася релігійна мова. Учасники запропонували замінити слова «тіло», «кров», «благодать» на більш сучасні, зрозумілі для кожного. Таким чином, на їхню думку, можна надати Євхаристії більш природну, вільну від магії мову. Насправді, однак, була би втрачена таємниця, сакрум. Деякі євангельські церкви намагаються замінити Літургію Слова привабливішими дискусійними клубами.

Тоді як Євхаристія — це не тільки sacrum, який буває важко вирвати з повсякденного profanum. Євхаристія глибоко пов’язана з існуванням. Також усвідомлений навик — це чинник, який полегшує її переживання. Я пишу про це з особистих спостережень, а також на підставі багатьох розмов і свідчень. Послухайте одне з них:

«Я не питаю, чи налаштований на це, чи ні; чи хочу молитися і святкувати, чи ні? Це неділя, 10.00 ранку, тому я йду. Неділя, як стара, вимоглива вчителька, яка каже: “Йди!” Звичка неділі звільняє мене від рішення і хибного екзистенціалізму. Існують звички, які захищають свободу людини, так само як існують примусові й механічні звички, які її нищать» (Ф. Стеффенскі).

Відповідне переживання Євхаристії формує звички і життєвий досвід, особистий і спільнотний. Зверніть увагу на чотири з них:

  • жертва
  • подяка
  • єдність
  • відкритість (слухання).

Євхаристія — це жертва. Святий Жан-Марі Віанней пише: «Немає нічого більшого за Євхаристію. Зберіть з усього світу всі добрі вчинки і покладіть їх на одну шальку терезів, а на другій помістіть добре прийняте Святе Причастя, і вийде, як порошинка проти великої гори […] Навіть мучеництва не можна порівняти зі Святою Месою — бо воно становить жертву, яку людина складає Богу зі свого життя, а Свята Меса — це жертва, яку Бог склав із самого себе людині, проливаючи за неї кров.

У кожній Євхаристійній жертві звершується наново чудо перемінення, перетворення хліба і вина. Хліб і вино мусять померти. Щоб отримати хліб, треба вкинути зерно в землю і дати йому померти: «Ящо зерно пшениці впаде в землю і не помре, то залишиться саме, а якщо помре, то дасть багатий урожай» (Йн 12,24). Щоб отримати вино, треба вичавити виноградний сік і піддати процесу ферментації. Через смерть виникає життя. Все земне існування Ісуса було відданням Його життя нам. Страждання і смерть були доповненням цього віддання. Життя Ісуса було розламане, як хліб і пролито, як кров, щоб ми могли жити.

Аби плідно переживати Євхаристію, вказана постава жертви, вмирання, життя перспективою розламаного хліба. Сьогодні слово «жертва» має негативний відтінок. Воно пов’язане з безпорадністю, слабкістю характеру або навіть, із «козлом відпущення». Таке розуміння не має нічого спільного з жертвою в релігійному сенсі, в якому воно означає розміщення конкретного земного об’єкта в сакральній сфері, тобто віддання його Богові.

Справжня жертва виражається в дії, служінні, любові. Способом вільним, свідомим. Жертва Ісуса, Його смерть була результатом свідомої, безумовної любові до кінця (див. Йн 13,1). Такий вимір повинна мати наша жертва. Тут ідеться не про виконання обов’язку, певних послуг, щоби Бог був задоволений, а про практику любові до Бога, ближнього і себе.

Проповідники люблять казати, що християнин має бути схожий на свічку, яка згорає задля Бога і ближніх. Так; але згорає, а не вигорає. Жертва — це спалення свого егоцентризму, егоїзму, вмирання, а не випалення себе. Життя в перспективі розламаного хліба — це труд боротьби з власною пихою, сліпотою та іншими недоліками, щоби бути для інших.

Євхаристія походить від грецького слова eucharistiai і означає подяку (буквально: eu — добре і charidzomai — принести комусь задоволення, виказати доброзичливість — К. Леон-Дюфур). Під час Євхаристії ми запрошені дарувати Богові радість виказувати Йому доброзичливість.

Святий Ігнатій Лойола наприкінці Духовних вправ пропонує споглядання, щоб отримати любов. Він вказує в ній на три джерела вдячності. Перше — усвідомлення дару. Все — дар. Наш початок і кінець, історія і майбутнє, добрі й темні сторони особистості та життя, радість і страждання… Вдячність — це повернення Богу Його дарів: Ти мені, Господи, це дав, я повертаю це Тобі. Все — твоє. Розпоряджайся цим за твоєю волею (святий Ігнатій Лойола). Друге джерело радості — це присутність Бога в усіх дарах. Бог не тільки дає все, що нам потрібно для життя (див. Мт 7,11), а й сам наповнює Духом усі створіння і людей: «у Ньому живемо, рухаємося та існуємо» (Діян 17,28). Святий Августин пише, що Бог ближче до нас, ніж те, що в нас найбільш внутрішнє. Присутність Бога має не статичний, пасивний вимір, вона, швидше, активна. Бог у своєму Провидінні постійно все наново створює, розвиває, відновлює, трансформує, формує… Він схожий на скульптора, який вкладає у свою роботу весь інтелект, душу і серце. У кожній людині присутні думка, серце і любов Бога.

Ми приходимо на Євхаристію з усвідомленням величезної любові Бога, яка міститься в кожному найменшому дарі, щоби від щирого серця висловити подяку і віддати Йому себе.

«Прийми, Господи, всю мою свободу, мою пам’ять, мій розум і всю мою волю, все, що я маю і чим володію. Дай мені лише Твою любов і благодать, і цього достатньо для мене» (св. Ігнатій Лойола).

Євхаристійна трапеза вимагає досвіду єдності, спільноти, братерства. Вона збирає разом і об’єднує учнів воскреслого Ісуса. Відкриває на спільноту і творить її. Я пам’ятаю слова однієї літньої, хворої жінки. Коли ми розмовляли про необхідність Євхаристії, вона сказала щось таке:

«Отче, я стара, самотня, хвора жінка. Я не розуміюся на теології. Я лише знаю, що завдяки Святій Месі я живу. Я приймаю Ісуса щодня. Єднаюся з Ним. Але для мене також важлива участь інших. Хоча протягом дня ніхто не загляне до мене, не скаже жодного слова, проте близькість інших на Євхаристії дає мені відчуття, що я не сама. Я з Ним і з тими, з ким мені дано було пережити Євхаристію. Це моя спільнота».

Досвід єдності — це досвід спільної мети. Ми разом. Маємо спільну мету. Це — сам Бог. Проте спосіб досягнення цієї мети різний. Єдність не означає однорідності. Бог приходить до кожної людини інакше, а також поважає і приймає її неповторність і унікальність. У кожного також свій шлях до Нього. Отже, переживання Євхаристії потребує терпимості, прийняття і поваги до навколишніх людей, їхнього способу життя, мислення, дії та стежок до Бога.

Євхаристія — це також час слухання Бога. Літургія слова, євхаристійні молитви, а також літургійні пісні, — це світло для нашого життя і повсякденних проблем. Аби це світло освітлювало життя, ми маємо вчитися внутрішнього мовчання і слухання. Досвід показує, що це складна чеснота. Досить подивитися на розмови, спілкування в подружжі, родині, спільноті та з друзями. Зазвичай ми говоримо хаотично, не слухаючи інших. Нам бракує не тільки емпатії, а й звичайної терпеливості в слуханні іншого, навіть коли його погляди не суперечать нашим. І так само, на жаль, у стосунках із Богом. Ми зазвичай намагаємося Бога «забалакати», не слухаючи того, що Він хоче нам сказати.

Екзистенціальний досвід людини — жертви, вдячності, єдності та вміння слухати — провадить до пліднішого переживання Євхаристії. Що регулярніше її практикувати в повсякденному житті, то глибша буде участь у Святій Месі. І навпаки, що глибше ми переживатимемо Євхаристійну жертву, то плідніше це вплине на повсякденне життя і взаємини з іншими. Кожний день буде вівтарем, на який ми складаємо себе і продовжуємо жертву Ісуса Христа.

Переклад CREDO за матеріалами: Станіслав Бєль SJ, DEON

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
18227грн
8924грн
Потрібно зібрати
27151грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: