Пані Оксана Забужко зачепила у своєму Фейсбуку тему носіння хусток у храмах. Розгорілась дискусія, мовляв, це не властива нам традиція. І взагалі — це не обов’язково для християн.
А чи варто покривати голову, чому, звідки традиція, коли вона з’явилася, що про це згадується в Біблії?
Павло чи Слово Боже?
Традиція носіння жінками хусток у християнських храмах має свою теоретичну основу в Першому посланні Апостола Павла до Коринтян. Апостол народів присвятив цій темі цілий абзац — 1 Кор 11, 3-16. Оскільки листи Павла до різних християнських спільнот відразу вважалися істинною інтерпретацією Слова Божого, а незабаром узагалі стали частиною Писання, то й, відповідно, всі накази, які там дає Павло, стали вважатися наказами Божими «всім і назавжди», бо ж Слово Боже «вічне і незмінне».
Проте не все так просто, як декому б хотілося. Були теорії, що фрагмент про хустки написав не Павло, це пізніша вкладка. Ці теорії були відкинуті, бо підстав вважати написане пізнішим дописом майже немає, та й стиль — цілком павлів. Інші, натомість, не зупиняються, і пропонують трактувати Послання Апостола Павла саме так, як він сам їх трактував, тобто — як його приватні листи до церковних спільнот. А тому немає там «вічного і незмінного», принаймні, якщо йдеться про приватні настанови Апостола вірним. Однак цей підхід має суттєву слабкість: Церква трактує послання Павла як богонатхнені і як Слово Боже. То як тоді бути? Настанови Павла щодо хусток для жінок під час літургійних зібрань — це «вічні й незмінні» постанови, чи ні? Бо ж Послання Павла — це Слово Боже. Але про це в кінці.
Контексти. Хто кому голова?
Насамперед, про що ж Павло говорить у тій своїй настанові щодо хусток для жінок? У тому фрагменті йдеться про правила поведінки на літургійних зібраннях для чоловіків і жінок, а не лише для жінок. Чоловік на такому зібранні повинен бути з «непокритою головою», жінка натомість — із «покритою». Для чоловіка пристойно і «природно» мати «коротке волосся», для жінки — довге. Для чоловіка мати довге волосся — це «сором», для жінки ж — мати коротке волосся є соромом. Покриття голови для жінки — це знак її «покори» перед чоловіком.
Варто зауважити, що Павло робить один виняток: якщо жінка не хоче покривати голову хусткою, то хай обстрижеться. Якщо ж соромиться бути з коротким волоссям, тоді «нехай покривається» (1 Кор 11, 6). Також варто додати, що настанови Павла могли б здатися досить дивними для євреїв в Ізраїлі. Там побожні юдеї на зібраннях у синагогах і мали довге волосся, і прикривали голову під час молитви спеціальною хусткою — талітом. Що, зрештою, роблять і досі.
Тож про що йшлося Апостолу Павлу з тими хустками і прикриттям голови жінками? Як завжди, щоб зрозуміти всі деталі, потрібно знати контекст. Дехто вважав, що у тому фрагменті є гра слів. Грецьке слово «kefale», тобто «голова», яку чоловікам не належить покривати, а жінкам належить, нібито мало подвійне значення: «голову» і «начальство». Нібито навіть із ближчого контексту, тобто з самого цього фрагменту, це випливає. Апостол Павло пише: «Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці — чоловік, а голова Христові — Бог» (1 Кор 11, 3). Однак грецьке «kefale», «голова», ніколи не означало «начальство», «владу» чи «вищість». Скоріше за все, другим значенням грецького поняття «kefale» у цьому фрагменті є «джерело». А отже, з богословського погляду, джерелом Христа є Бог. Отець і Син є рівні, як і всі три особи Трійці, проте «джерелом» Трійці є Бог Отець. Аналогічно, чоловік і жінка — рівні, про це Павло не раз писав: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3,28). Але «джерелом» родини є чоловік, за якого жінка виходить заміж, щоб, між іншим, із цього «джерела» отримати любов і потомство. Символічно, це «джерело» не можна прикривати…
Варто звернути ще увагу на вираз Павла: «кожному чоловікові голова є Христос». Тут з’являється грецьке слово «aner», «чоловік». Контекст сказаного, однак, скоріше такий, що цей термін «aner-чоловік», належить розуміти тут у загальнолюдському значенні, а не лише, що він відноситься лише до чоловіків. Зрештою, часом цей грецький термін, «aner», і мав таке загальне значення, подібно як англійське «man», чи церковнослов’янське «человік». А це, між іншим тому, що важко збагнути, виходячи з інших висловлювань Павла, що як Христос може бути «головою» чоловіків, і не бути «головою» жінок?
Волосся як знак орієнтації
Є ще інший контекст, уже не богословський, а історично-культурний. У Коринті часів Апостола Павла, а також у Римі, не було звичаю у жінок накривати голову у приватних обставинах. Літургійні зібрання тоді не були публічними. Тому місцеві жінки приходили на літургійні зібрання згідно зі своїм звичаєм. Але був ще один, досить розповсюджений звичай як у Коринті, так і в Римі. Спосіб, у який деякі чоловіки, а також деякі жінки укладали волосся, подавав сигнал щодо сексуальної орієнтації даної людини. Про це, між іншим, Апостол Павло пише у тому ж Першому посланні до Коринтян, де в переліку різних гріхів називає теж практикування гомосексуальних відносин серед членів громади (див 1 Кор 6, 9-10). Чоловіки, як знак своєї «іншої орієнтації», часто подавали такий, що залишали на голові довге волосся (як у жінок). Звідси наказ Павла чоловікам, що довге волосся «незгідне з чоловічою природою» і що це «сором» (1 Кор 11, 14).
Це не був ніякий сором в Юдеї чи в інших регіонах, проте в Коринті це був «сором» для чоловіка-християнина з огляду на натяк, який це довге волосся подавало. Подібно спосіб зачісок жінок міг вводити в оману. Не обов’язково жінка натякала своєю зачіскою про свою «іншу орієнтацію», але могла цим самим звертати на себе увагу, даючи просто натяк сексуального характеру, а відповідно — давати згіршення. Особливо коли знати, як в античному Коринті виглядали зачіски жінок, слова Апостола стають зрозумілішими. Тому Апостол Павло радить або прикрити волосся хусткою, або підстригти його. А оскільки підстригати волосся для жінки тоді не було прийнятним, то залишається хустка.
Крім того, непокриті голови дівчат у Коринті чи Римі, і в деяких інших містах Римської імперії, бути свідченням, що дівчина ще незаміжня. До речі, звідки взялася традиція в Росії в’язати хустки на незаміжніх дівчат і навіть маленьких дівчаток у храмі — незрозуміло… Якщо заміжня римлянка знімала на якомусь офіційному зібранні свою накидку, то це прямо натякало, що вона або збирається розлучитися, або має якісь нечисті наміри. Здається, Павло також хотів цю двозначність попередити, і тому наказує заміжнім жінкам не подавати неправильних сигналів зібраним.
Що зрозуміло в Коринті, не обов’язково ясне для інших
А отже, контекст тодішнього наказу був досить зрозумілий для тодішніх християн у Коринті. Цей же наказ, особливо щодо чоловіків, вже міг би бути незрозумілий в Юдеї. Зрештою, православні духовні особи так і роблять: до тепер «не розуміють» наказу Апостола Павла, щоб не прикривати голови на літургійному зібранні чи не запускати довге волосся… Виконувати дослівно наказ, який незрозумілий вже сьогодні, лише тому, що «так написано», не вникаючи в суть наказу, — це якийсь тип фарисейства. Сьогодні Апостол Павло — як сказав один богослов, інтерпретуючи цей фрагмент про хустки, — наказав би не знімати з руки обручку, коли їдеш сам (чи сама) у відпустку або відрядження.
Не говорячи про те, що сьогодні хустка вже не є знаком сімейного стану: є незаміжні жінки, які носять хустки, бо це модно (і саме такий «хустковий флешмоб» деяких жінок стався після різких заяв пані Забужко), а інші, давно заміжні жінки, взагалі ніколи не носять хусток. Зрештою, довге волосся чоловіків теж вже нікого не наведе на думку, що вони — гомосексуалісти. Часто якраз навпаки, у наш час. А тому важлива суть сказаного Апостолом Павлом, а не деталі, які стосувалися ситуації «там і тоді» й були вписані у тодішній культурний контекст суспільства.
Яка ж суть сказаного?
Звідси — останнє питання, поставлене на початку: як тоді бути з «вічним і незмінним Словом Божим», яким без сумніву є послання Апостола Павла? Чи якщо справа носіння хусток у храмах вже не актуальна, то можна так само «легко» скасувати й інші настанови Апостола?
Зазвичай фундаменталісти-буквалісти не хочуть чути про суть сказано, їх цікавить лише літера написаного. Тому й тримаються цієї літери, вважаючи власне її «Словом Божим». І така літера є Словом Божим, поки збігається з суттю і значенням. Натомість, коли суть втрачається, а значення літери вже інше, тоді це Слово Боже є саме у суті, але вже не в літері. І саме так сталося з приписами щодо хустин для жінок на літургійних зібраннях: суть сказаного залишилася, натомість дослівне значення, з огляду на іншу культуру і обставини, змінилося.
Яка ж суть сказаного Апостолом Павлом у 1 Кор 11, 3-16? Суть проста: у храмі належить поводитися відповідно, гідно, пам’ятаючи, до Кого ми прийшли і хто ми — християни і діти Божі. У храмі, особливо коли хтось бере участь у Євхаристії, належить покинути давні злі вчинки, якщо треба — піти до Сповіді і потім — до Причастя. У храмі належить молитися всім тілом і душею. Крім того, суть сказаного Апостол Павлом у цьому фрагменті його Послання — і на це вказують деякі біблісти, — та, що чоловіки й жінки відрізняються між собою, Бог сотворив їх різними, але вони рівні у Христі.
Це все, на сьогоднішній день, не залежить (якщо йдеться про жінок) від того, чи вони у хустці, чи без неї. А тому суть Слова Божого можна виконати і з прикритою головою, якщо комусь так подобається, і з неприкритою, якщо хтось вважає, що так краще. Коротко кажучи, форма наказу Апостола Павла змінилася з огляду на зміну культури, а суть залишилася. Головне, не переплутати «вічну і незмінну» суть із «плинною» формою.
фінансово.
Щиро дякуємо!
