Роздуми над Першим читанням на середу XXIV Звичайного тижня, рік ІІ
Брати, ревно дбайте про більші дари, а далі я вам показую ще кращий шлях.
Коли я говорю людськими й ангельськими мовами, але любові не маю, то став я дзвінкою міддю або гучним кимвалом. І коли маю пророцтво, осягнув усі таємниці й повноту знання, коли маю повноту віри, так що гори переставляю, але любові не маю, – то я ніщо. І коли я роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення, але любові не маю, то жодної користі не матиму.
Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедливості, а радіє з істини; все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить. Любов ніколи не минає.
Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. Бо знаємо частково й частково пророкуємо. Коли настане досконале, недосконале зникне. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. Тепер же зостаються: віра, надія, любов, цих троє; але найбільша з них – любов.
1 Кор 12,31 – 13,13
Навіщо тут довго коментувати? Гімн любові такий прекрасний, що зайві слова лише затьмарять чисту ясність апостольських натхнених слів. Павло звертається до цієї спільноти, з якою ми познайомилися, читаючи послання: з усіма її обмеженнями, конфліктами, поділами, проблемами. Ще вчора апостол говорив про єдність багато обдарованого містичного Тіла Христа, яким є Церква. А сьогодні пояснює: цементом, що творить і зміцнює єдність, є Любов. Любов як теологічна чеснота. І Любов у значенні Ісуса Христа. Бо це Він передусім «довго терпить, милосердний, не заздрить, не величається…» Нехай нас з’єднає Любов!