Свідчення

Йога, яка привела мене до входу в пекло

25 Вересня 2018, 09:46 13905

Зі свідченням, що було оприлюднене на сайті Католицької асоціації Ісуса і Марії, за перекладом ієромонаха Даниїла Дербаля, знайомить сайт ДивенСвіт.

Коли мені було дев’ятнадцять років, мене дуже цікавила йога. Я почала вивчати її за допомогою вправ, які мали поліпшити мій фізичний стан, потім я ще працювала над своєю психікою: все передбачуване і необхідне для повного розуміння йоги. Я купувала книжки, газети, багато читала; крок за кроком я намагалася здобути «справжнє щастя», тобто єднання зі Всесвітом. Я докладала чимало зусиль і практикувала по декілька годин щоденно. Через три роки я вже знала, як без особливих труднощів керувати своєю енергією. Ще потрібно було навчитися накопичувати її в певному місці та відкритись до Всесвіту. Я була готова.

Нарешті одного вечора, коли залишилась сама й мене ніхто не турбував, я вирішила спробувати досягти цього величезного щастя, якого дуже бажала. Не маючи надто великих труднощів, я зуміла акумулювати всю свою енергію; моє тіло стало дуже важким, без почуттів, начебто було чуже для мене. Я відчувала, що я вільна, відчувала, як виходила; я була легкою, мені було добре, дуже добре…

Мета полягала в об’єднанні з якоюсь невизначеною «енергією», вона мала дати мені відчути обіцяне щастя… Але замість цього я раптом відчула, як щось почало мене поглинати, затягувати всередину. Це було щось дуже негативне, страшне, жахливе, темне… Я не могла позбутися цього, навіть якби й бажала повернутися в себе саму, повернутися до свого тіла! Я не можу описати жах та відчуття безнадії, які відчувала, — я хотіла повернутися… але ця річ затягувала мене… поглинала мене… Я подумала, що, напевно, потрапила у пекло, і відразу ж втекла в думку про Доброго Бога. Одразу все зникло, і я знову повернулася до себе.

В паніці, нерухомою, я залишилася лежати на землі аж до наступного ранку. Ледь могла дихати, я була розчавлена. Я відвідала пекло, або принаймні пройшла місце, яке було дуже схожим, всупереч усім обіцянкам, написаним у посібниках про йогу, я не відчула обіцяного і довгоочікуваного щастя. Коли я практикувала йогу, моє життя проходило добре. Я навіть здобула певні навички, наприклад: я знала, як у кінцевому підсумку вирішилися деякі ситуації в житті моїх друзів, результати іспитів…. Я насолоджувалася, бо це давало мені відчуття переваги над іншими; я знала набагато більше, ніж вони.

Я не задумувалася, щоб проаналізувати, звідки походять ці можливості — вони були мені вигідними, і цього було досить. Зате все змінилося після тієї ночі. Я вирішила закінчити з йогою раз і назавжди, щоб більше не мати справи з тим світом. Те, що мене найбільше пригнічувало, — що я нікому не могла розповісти про те, що трапилося, бо боялася бути висміяною або виглядати божевільною.

Після цього я більше ніколи не повернулася до практики йоги, але щось змінилося в моєму житті та сталися дивні речі. Я відчувала, як те, що було «на моїй стороні», зараз починає мене знищувати. Я виростала у католицькій вірі, молилася щодня, щонеділі ходила на Службу Божу, хоч це було більше через звички і традиції, ніж від бажання серця. Але тепер іти до церкви було неможливо. Вже на шляху до церкви мені ставало зле, щось поглинало мої сили. Я не була хвора, але у мене крутилася голова, я не могла йти, мене нудило.

У церкві я завжди ставала близько до виходу, не могла увійти всередину. Багато разів, бачивши мою блідість і слабкість, хтось приносив мені стільця. Я абсолютно не розуміла, що відбувається. Почала запізнюватися на Службу Божу, щоб скоротити час страждання. Мені здавалося, що хтось краде мою енергію, саме моє життя. Все це тривало три роки. Я була виснажена. Боялася поговорити про це з кимось, навіть якщо мені справді необхідна була допомога. Бажання покласти край цьому жахливому стражданню ставало частішим. Я бажала собі смерті.

Але хтось хотів мене врятувати… В дитинстві я мала особливе почуття до Пречистої Діви Марії, приносила Їй квіти до церкви, говорила з Нею. Багато років тому, дуже дорогій людині, пообіцяла щодня молитися бодай одну маленьку частинку Розарію. Я дотрималася своєї обіцянки, хоча часто «маленька частина»складалася лише з промовляння однієї молитви «Аве Марія». Але саме ця маленька молитва, під час трьох років пекла, спонукала мене постійно згадувати ту саму наполегливу думку: «Іди, іди прийми Євхаристійного Ісуса, Він дасть тобі силу!» Я не вірила, що могла б зробити для мене маленька гостія.

Колись, у минулому, я приймала Причастя, і нічого особливо не пам’ятала. Але ця думка ставала щораз наполегливішою, доки я вже не мала більше сил продовжувати. Як я побачила церкву, мені знову стало погано, я тремтіла, боялася; згадки про Богородицю наповнювали мої думки богохульством, що мене дуже обтяжувало, бо я завжди любила Її. В усьому цьому неспокої, я постійно відчувала бажання йти і отримати Ісуса в Євхаристії. І я зробила таку постанову, дала обіцянку: «Гаразд, Господи, я обіцяю Тобі, що увесь рік буду щонеділі причащатися, але Ти, будь ласка, допоможи мені, бо я почуваюся дуже зле!» Я розумію, що поставила Богові ультиматум. Свого слова я дотримала, навіть якщо це мені коштувало багато.

Щоразу дорога до храму, до Причастя, була тортурами; кілька разів я навіть втрачала свідомість. За деякий час я зауважила, що ця негативна сила слабшала. Відчувала, що всередині виростає щось нове — велике й позитивне. Нічого не розуміла, але відчувала, що це єдиний спосіб урятуватися.

Минув рік, я пішла до церкви, задоволена що «завершилося завдання», після якого я більше не буду зобов’язана причащатися і тим самим почуватися погано. Під час причастя люди йшли до священика, а я сиділа нерухомо на своєму місці. Коли священик закінчив роздавати Євхаристію, я відчула у серці щось настільки дивне, мені було дуже сумно, так, ніби прощаєшся з дорогою людиною, яка від’їжджає. Сльози потекли по моєму обличчю, я зрозуміла, що мені бракувало Ісуса. Тут я зрозуміла, що маленька гостія — це Бог в Особі, який приходив всередину мене. Мені було сумно, що я добровільно не приймала Його, не впускала. У той момент я сприйняла багато речей, яких раніше не розуміла.

Тепер я завжди намагаюся бути в священній благодаті Божій, брати участь у Євхаристії. Бажаю, щоб Ісус жив у моєму серці і щоб Він наповнював його любов’ю. І навіть якщо Він не приховує мене від проблем та хрестів, то ніколи не покидає мене саму. Моя битва зі злом вартувала багатьох років і ще не закінчилася, але Бог захищає мене.

Те, що мене дуже лякає, — бачити, скільки людей граються з ворожінням, магією та багато яким іншим злом… Я знаю, що це означає і до яких наслідків це може призвести. Саме тому я вирішила дати це свідчення, щоб попередити про небезпеку! І наостанок, відчуваю велику вдячність Пресвятій Богородиці, яка врятувала мене, через цю маленьку «частинку» Розарію, через одне «Аве Марія», яку я промовляла завжди.

 

Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
20834грн
6317грн
Потрібно зібрати
27151грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: