Якщо у віртуальному світі хтось б’є іншу людину, то це не позбавлене моральної провини.
У США та Канаді великою популярністю, завдяки платформі Netflix, користується британський фантастичний серіал «Чорне Дзеркало» («Black Mirror»). Я чув багато і позитивних, і критичних зауважень щодо нього, тому вирішив подивитися хоча б один епізод.
Життя у двох вимірах
Доля хотіла, щоб я натрапив на першу серію четвертого сезону, яка називається «USS Callister». Це розповідь про програміста Роберта Дейлі (його роль грає Джессі Племон), якого, хоч він і співвласник ІТ-компанії, повністю ігнорують колеги та підлеглі. Його робота обмежуються сидінням в офісі та захопленням серіалом кількадесятилітньої давнини.
Проте життя Роберта має темну таємницю. Щоразу, коли повертається з роботи, він підключає свій розум до комп’ютерної гри, яку сам створив. Однак це не звичайна гра. Використовуючи ДНК своїх співробітників, Роберт створив симуляцію, в якій знайомі йому люди з’являються як персонажі комп’ютерних ігор. Роберт — головний гравець, який має повний контроль над іншими персонажами. Він може завдати їм болю, доручити місію і навіть перетворити їх у космічних монстрів.
Весь сюжет гри — це пародія на серіал «Star Trek», в якій головний герой чудово керує місією корабля «USS Callister». На екрані не бракує сцен, у яких головний герой розправляється зі своїми колегами по роботі, бажаючи помститися за невдачу або відчуваючи невимовну антипатію до них.
Цей епізод серіалу хоче показати подвійну реальність, в якій живе головний герой. На роботі він — слабкий бос, який не може нічого вдіяти і швидше сторониться людей. Проте у віртуальному світі він стає тираном, який просто психопатично знущається з інших. Комп’ютерна реальність стає для нього місцем, де він брутально відіграється за поразки і проблеми. Роберт має два обличчя. На вигляд бідний і принижений, у віртуальному світі він робить речі набагато страшніші, ніж презирство та ігнорування.
Віртуальне чудовисько
А зараз кілька висновків. Коли я дивився цей серіал, у мене склалося враження, що у своєму середовищі я також часто спостерігаю схожу поведінку. Буває, що хтось в інтернеті поводиться як віртуальне чудовисько. Сховавшись за екраном свого комп’ютера, він може принижувати, знущатися, забанювати, видаляти, очорнювати і висміювати інших.
Я завжди питаю себе: яка ця людина насправді? Як вона поводиться в реальному світі?
Агресію в інтернеті створюють не сильні та незалежні індивіди, а люди, які часто не можуть дати ради із собою і власним життям. Це змінило моє сприйняття віртуального світу. Те, що я бачу на екрані, — часто ілюзія, яка не має нічого спільного з реальністю.
Світ віртуальний, але гріх — реальний
Анонімність означає, що для багатьох інтернет — це єдине місце, де вони можуть виплеснути свої розчарування.
Проблема полягає в тому, що ця поведінка веде до гріха. Якщо у віртуальному світі хтось б’є іншу людину, то це не позбавлене моральної провини. Не можна заплющувати очей на поведінку, яка явно суперечить любові до ближнього і стає причиною того, що зло ллється широким потоком щодо інших.
Може, варто сьогодні зробити іспит совісті та переглянути кожен свій пост, коментар чи дискусію в інтернеті?
фінансово.
Щиро дякуємо!
