Погляд

Бути в парі. Щоб не сама Галя несла воду…

20 Жовтня 2018, 09:52 4594 Катерина Воїнська

Нещодавно я усвідомила, що пісня «Несе Галя воду» не така вже й веселенька. Галя двигає воду, як верблюдиця. А Іванко, як в’юн, — у застої.

Цікаво, що в’юн водиться у застояних водоймах, бо витримує дефіцит кисню завдяки тому, що дихає не лише зябрами, а й кишківником. А коли вода цілковито пересихає, рибина занурюється в мул і впадає в сплячку. А ще в’юн поїдає ікру промислово цінних риб. Дехто з жіночок вигукне: «Ой, та це ж про мого: сплячка, кишківник і ненажерство!» Але будьмо обережні з судженнями, жартами та наріканнями…

Галю тягло до Іванка, бо вона хотіла засинати в обіймах. А Іванко вився за Галею, бо його вабила спритна красуня. Вони потребували любові, як кисню… А що невдовзі? Застояні водойми очікувань. Куплети розчарування:

«Скільки не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався,
Ти не шанувала».

Галинка не хоче залишатися покинутою та зрадженою. А Іванкові не до снаги бути недооціненим і непошанованим. Щось змусило її бути надто активною. Щось зробило його надто пасивним… Це боротьба, і не проти крові та тіла, а «проти піднебесних духів злоби» (Еф 6,12).

Сатана зруйнував гармонію між чоловіком і жінкою, переконавши їх, що «для щастя непотрібно Бога — достатньо лиш любові». Адам і Єва проковтнули цю брехню. Знали ж не з книжок, що Бог є любов. Але тоді ще гадки не мали, що не кожна любов є Богом. Що багато речей, які сатана називатиме «любов’ю», насправді руйнуватимуть і вбиватимуть. Тож, вийшовши з Едему, Адам і Єва, а потім їхні далекі нащадки — Іванко та Галя силкуються наповнити серця людською любов’ю.

Галя зі шкіри пнеться, щоби довести, що вона гідна любові. А в цій гонитві за «любовними доказами» стає агресивною, істеричною та знесиленою. А наляканий Іванко вже не бачить Галі — йому ввижається змія, яка скидає шкіру… Чого ж боятися Іванкові? Що не зможе барвінково обвити холоднокровну, бо його задушать вимогами, близькістю й інтригами. А він же, як справжнє тройзілля, хоче бути вічнозеленим і цвісти ледь не цілий вік. Відтак переполоханий Іванко враз падає на черево — повзе (це типова бісівська постава). Барвінковий Іванко стає «плющовим». Як повзучий чагарник, чіпляється «повітряними» коренями за все, що бодай на мить дає відчуття, наче все в порядку… Невже цей тандем приречений на фатальну задушливість?

Після того, як людина втратила екологічне життя, вона та її нащадки задихаються у відходах і смітті, фізичному й душевно-духовному. Але ми можемо навчитися дихати по-справжньому. Наші домашні трясовини спроможні стати ріками живої води. Як це зробити? Згадаймо принцип фотосинтезу. Для утворення кисню потрібне Сонце та ще Хтось «зелений», який засвоює сонячну енергію. Скажеш: «я не придатна/ий до фотосинтезу, бо я як осінній листок — пожовклий і знекровлений від болю та життєвих викликів. Який зелений захоче мати справу з ніяким?! Свіжий черствого не розуміє!»

Вкотре і вкотре переконуюся в тому, як мало може людина. Нещодавно усвідомила, що в житті треба працювати не своїми силами, а силою Бога. Наш Бог — живий і щасливий. Він створив нас як своїх дітей. Тому хоче, щоб і ми жили в щасті. Цікаво, що етимологія «щастя» відкриває сенс цього поняття: «с частю» — «причастя». Стати частиною Любові. Але й цього ми не можемо своїми силами. Єдина наша сила — це наш вибір. Вибрати Того, Хто є Щастям, і причаститися…

Бог, який не міг дивитися, як його діти задихаються в лапах брехуна, кинув себе на хрест. Ось цей доленосний діалог між сатаною і Саваотом:

— Бери Мене замість них!
— Творче, Ти з глузду з’їхав? Ти пропонуєш проміняти Первородного, Єдиного та Святого Сина на п’яничку, на шльондру, на вбивцю, на тих, хто проклинав Тебе. Та вони тобі навіть дякую не скажуть! Невже Ти розлюбив Твого коханого Ісуса?

— Я – Любов одвічна і безмежна. Кожен із них був створений за образом рідного Ісуса, я люблю кожного з них не менше за Нього. Ми кохаємо їх до нестями. Наша нестяма — це хрест. Ми готові страждати й помирати, щоб наші задушені діти навчилися дихати заново, від Початку.

— На них Твоя кров!

Забиті цвяхи у вічнозеленого Первня… Затемнене Сонце від болю жертви… Ріки Живої Води течуть з проколеного боку. Цей Початок не має кінця, бо Він — незнищенна і незбагненна Любов. Тому Ісус воскрес! Тому Святий Дух зійшов на людину! Від цього моменту людству подаровано шанс почати все з Початку. Нам повернуто справжнє дихання — Святого Духа. Він нагадує про істинну Любов, веде до Неї. Тільки Він відає Дорогу.

Єдине, що в наших силах, — це вибрати неодмінного Коханого, який не вимагає від нас взаємності, але кохає нас понад життя. Просто прийти до Ісуса, щоб побачити Його Святе обличчя. Виявити у Його присутності нашу черствість. Простягти свої засохлі руки, кам’яні серця, збиті ноги, збатожені спини, тверді шиї — все, що ледь живе. І вкотре, і вкотре промовити: «Ісусе, вибираю Тебе, віддаюся Тобі. Відрікаюся сатани. Прийди — чекаю! Покажи своє обличчя, Милосердний Князю! Дай відчути Твоє кохання, щоб вже мені не жебрати любов у світі. Щоб нести Твій подих іншим. Дихай в мене! Дихай в мені! Царюй у мені!»

Бог повертає до життя, бо Він — саме Життя. Це перевірено… Він розтоплює льодові мури між мною і моїм чоловіком, між мною і моїми дітьми, між моїм сьогоднішнім і минулим. Ісус — делікатний і правдивий майстер справжніх стосунків. Без Ісуса я — зміюко-верблюдиця. А біля Ісусових стіп — я княгиня…

«Така хороша Галя» йде поруч із широкоплечим Іванком, який несе воду. Він задоволений тим, що вміє організувати побут і проявити силу. Він радий попіклуватися про рідну, яка нарешті дає йому змогу зробити щось для неї. Уже не «все сама», а почала визнавати свою слабкість, попросити про допомогу. А «така хороша» має вільні руці, щоб ніжно обіймати та радісно жестикулювати, розповідаючи про те, як Бог сьогодні промовив, як надихнув її. «Говори, моя хороша. Так люблю тебе слухати. Бог казав тобі не надриватися, щоб не розв’язався пупець? Бог надихав тебе довіритися своєму чоловікові? Алілуя! Бог почув мої молитви. Я постараюся для вас»…

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: